1. Вигуки й звуконаслідувальні слова,
які повторюються або вимовляють­
ся протяжно, пишемо через дефіс:
А-а-а! О-го-го! Ко-ко-ко! Цить-
цить-цить! Ку-ку! Ха-ха-ха! Ш-ш-ш!
Бр-р-р! Гай-гай! Ня-а-ав! Ф’ю-у-у!
2. Вигуки їй-богу, їй-право, їй-бо, при-
сягай-бо пишемо теж через дефіс.
3. Інші вигуки, що не передають пов­
торюваних звуків, пишемо разом:
К укуріку! Кудкудак! Цитьте!
Агов! Агуш! Кахи! Тпру! Алло!
304
4. Пишемо окремо слова мовного
етикету:
Будь ласка! До побачення! На доб­
раніч! На все добре!
У реченні вигуки синтаксично не
пов’язуються з іншими словами і не 1
виступають членами речення.
Вони або становлять окреме нероз­
кладне речення, або прилягають до
нього (є вставним компонентом), на­
даючи висловлюванню емоційного
забарвлення.
Вигукам властива особлива інто­
нація та експресивна забарвленість, в
усному мовленні вони часто супро­
воджуються жестами та мімікою.
Вигуки можуть переходити в пов­
нозначні слова, і тоді вони виступають
членами речення:
Тисячоголосе «ура» пронеслося
над площею (ура — підмет).
З блакитних намірів ,
Робив я дзвін добра,
Щоб він горлав «Ганьба!»
Або кричав «Ура!»
Д. Павличко.
(Ганьба! Ура! — додатки)
Заридала Катерина
та бух йому в ноги.
Т. Шевченко. .
(бух — присудок, пор. бухнулаї