Новий довідник: Українська мова. Українська література

Типи пунктограм

Розділові знаки бувають одиничні
парні.
306
Граматика: морфологія, синтаксис
До одиничних належать крапка,
храпка з комою, двокрапка, три
крапки, тире, знак питання, знак
оклику.
До парних — дві коми, два тире,
дужки, лапки.
Окрім того, розділові знаки поді­
ляються на роздільні і видільні (при
звертанні, вставних та вставлених
словах, словосполученнях і речен­
нях, відокремлених та уточнюваль-
них членах речення).
Видільним є також знак посилан­
ня, який указує, що частина тексту
наводиться або в кінці сторінки, або в
кінці тексту.
Історична довідка. Першими розділові
знаки почали використовувати давньо­
грецькі філософи для виразного читання
тексту вголос.
Батьком пунктуації вважають грецького
вченого Арістофана Візантійського, він
склав першу систему розділових знаків із…
крапок. Написавши речення (закінчивши
Думку), Арістофан ставив крапку вгорі ряд­
ка. Крапка знизу означала, що думка ви­
словлена неповністю: чекай продовження.
Крапка посередині рядка говорила читцеві,
Що потрібно зупинитись і перепочити, бо
Речення має кілька частин.
Арістофанову систему від греків запози­
чили латиняни. Цей учений уперше вико­
ристав і знак оклику.
У VIII ст. з’являються нові розділові зна-
Ки- їх уводить англосаксонський учений
Алкуїн, який використовує вже кому, але
тільки разом з крапкою (;) або двома крап­
ками (..), знак оклику і знак питання.
Грецькі рукописи ІХ-Х ст. у кінці абза­
цу (тобто великої частини тексту) ставили
велику крапку (.), хрестик (+), чотири
крапки (.:.), чотири крапки з гачком (.:.-)
або дві крапки з тире (:—). Слов’янське
письмо запозичило й собі від греків ці зна­
ки, які ділили текст на частини. їх можна
простежити в літописах IX ст. і в писемних
пам’ятках XVI ст. А після XVI ст. ук­
раїнські друковані книжки користуються
альдинською системою знаків, яку розро­
бив венеціанський видавець, засновник
найкращої на той час друкарні Альд Ма­
ну цій Старший. Його книжки так і назива­
лися — альдини.
Тут після великої крапки писалася вже
велика буква. Знаками (. , ? ! :) користува­
лися і наші предки кілька століть тому. Був
у них ще й знак (•>) — попередник те­
перішніх лапок.
Правила вживання розділових знаків
увів у XVI ст. Альд Мануцій Молодший,
якими користувалися три століття. А в XIX ст.
німецькі вчені розробили досконалішу сис­
тему інтерпункції, яка діє і в сучасних
європейських мовах [23, с. 19-20].
Походження назв розділових знаків
Назва кома прийшла до нас з латинської
мови, де слово comma (кома) мало такі зна­
чення: «кую», «б’ю», «відсікаю», «відру­
бую», «відділяю».
Крапка — найуживаніший розділовий
знак. Слово крапка в латинській мові зву­
чить як punctum (пунктум). Воно дало такі
назви: пункт, пунктуація, пунктир, пунк­
туальний, пунктограма.
Тире — слово французьке. Перекла­
дається як «тягти».
Апостроф — наймолодший правописний
знак. Це слово, як і сам знак, прийшло до
нас через посередництво французької мови
307
УКРАЇНСЬКА МОВА
з грецької. Воно означає: <*повернутий убік», «кривий», «зігнутий». А ще є знак, який завжди передає на пи­ сьмі захоплення. Так, це знак оклику. Осві­ чені люди XVIII ст. підкреслювали запаль­ ну, гарячу вдачу цього розділового знака. До нашого часу дійшли розповіді про бу­ вальщину з життя американського письмен­ ника ОТенрі. Видавець запитав його, як написати на обкладинці книжки прізвище О'Генрі чи О. Генрі. Письменник відповів: «Напишіть О! Генрі». Дотепно, чи не так?.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.