Спонукальне речення — виражає
волевиявлення мовця, яке потребує
виконання, а саме: наказ, прохання
пораду, застереження, протест, зго­
ду, часто буває звертання, заклик. У
спонукальному реченні дієслово, як
правило, стоїть у наказовому способі
можуть уживатися спонукальні част­
ки хай, бодай, годі, ну, давай, на, но\
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни.
Л. Костенко.
Не гайся у добрі. Не обізлися в
горі.
Не війся у вітрах. І не брудни
свій путь.
Т. Севернюк.
Хай зачекає втома на порозі,
А ти побудь, побудь на самоті.
М. Ткач.
Для спонукальних речень харак­
терна специфічна спонукальна інто­
нація: голос підвищується на логічно
наголошеному слові, потім знижу-
ється, а потім знов підвищується, як­
що це речення окличне.
У кінці спонукального речення
ставимо крапку:
Не за обличчя судіть, а за серце-
Не шукай щастя за морем.
В собі самому шукай справжніх
блМ-
Визначай смак не за ш каралупоЮ >
за ядро»’
/З
З видимого пізнавай невидиме
те. Г. Сковороди ).