Слова й словосполучення, які уточ­
нюють, конкретизують зміст одно-
Граматико: морфологія, синтаксис
ценного попереднього члена, зву-
ук)чи або обмежуючи його значен-
д називають уточнювальними.
уточнювальні члени речення від­
відають не просто на питання ко­
ли? де! що? та ін, а на питання а коли
самеї а де саме? а як саме? а який са-
ЛЄЧ а що саме?
Вимовляються вони з видільною
інтонацією і на письмі відокремлю­
ються комами, рідше — тире.
Найчастіше уточнюються обстави­
ни місця і часу:
Тут, під кронами білих розпаші­
лих каштанів, причаїлися наші,
повні щастя, літа (Д. Луценко).
Там, за горами, вже давно день і
сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я,
ще ніч (М. Коцюбинський).
Там, далеко, на Вкраїні,
Сяє сонечко ясне,
Світить людям, та в чужині
Не навідає мене.
П. Грабовський.
Якщо ж обставини відносяться не
до однотипних, то вони не відокрем­
люються:
З діда-прадіда (відколи?) в
нашім краю (де?)
Люди прагнули з піснею жити.
М. Сингаівський.
Примітка. На думку деяких мовознав­
ців, уточнюватися можуть також інші чле­
ни речення, серед них і головні:
Слово інше кинула, студене, потопта­
ла ватру ти байдуже (Д. Павличко).
Море синє, аж чорне, тільки білою піною
б’с об берег (М. Коцюбинський ).
Прослався степ, неначе море, килимом
срібної трави (П. Норманський ).
Якщо не можна вітер .змалювати.
Прозорий вітер на ясному тлі,
Змалюй дуби, могутні і крислаті.
Котрі од вітру гнуться до землі.
Л. Костенко.
Відокремлені уточнювальні члени
також можуть уводитися в речення
за допомогою слів: тобто, цебто, або
(=тобто), чи (=тобто), а саме, нап­
риклад, навіть, у тому числі. Такі
слова від уточнювальних членів ре­
чення комою не виділяються:
Людина розкладає розумом на най­
простіші елементи все довкола,
навіть саму себе (Ю. Мушкетик).
Вальдшнеп, або (тобто) лісовий ку­
лик, — благородна птиця (Остап
Вишня ).
Іноді виділення тих чи інших чле­
нів речення як уточнювальних зале­
жить від того, який зміст укладає
автор у своє висловлювання. Відпо­
відно до цього вони вимовляються з
різною інтонацією і відокремлю­
ються чи ні:
Між ярами над ставами верби зе­
леніють (Т. Шевченко).
Десь на дні мого серця заплела
дивну казку любов (П. Тичина).
Під дощем берізка біла
Край дороги на горбі
Ронить сльози голубі.
М. Шпак.
УКРАЇНСЬКА МОВА
Край берега у латишку прив’язані
човни (Л. Глібов).