Складнопідрядним реченням з
підрядним означальним називають
таке складне речення, у якому
підрядна частина виражає ознаку
предмета, що названий у головній
частині.
Підрядні означальні речення пояс­
нюють член головного речення, вира­
жений іменником (або іншою части­
ною мови в значенні іменника), і
відповідають на питання який? Вони
з’єднуються з головним за допомогою
сполучних слів (займенників і при­
слівників) який, котрий, чий, де, ку­
ди, звідки, коли та підрядних сполуч­
ників що, щоб, ніби, наче, як тощо:
Я виростав серед пісень,
Які співала тихо мати.
І. С віт личний.
394
Чуєш, ненько моя, вічна пісня та,
що з дит инст ва несу через літа
(М. Ткач).
УВАГА!
Підрядні означальні речення завжди стоять
після головного або ж у середині головного
речення, але обов’язково після пояснюваного
іменника:
Немає в світі бурі, шоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
/. Кочерга.
Як тяжко жити в ті похмурі дні,
Коли нема де серцю відпочити.
М. Вороний.
І несуть мене по полю,
Де здобув я нашу волю,
Коні вороні.
Гі. Воронько.
Підрядна частина може відносити­
ся й до іменника, що не є членом ре­
чення, зокрема до звертань:
Оспівані омріяні каштани,
Що пелюстками застелили брук,
Пишнота ваш а, знаю, не зів’яне.
Є. Доломан.
Привіт тобі, зелений саду,
Що в зат иш ку колись ховав
Моє життя, мою відраду
І тихо думи навівав.
Олександр Олесь.
До підрядних власне-означа-
льних близькі займенниково-
означальні підрядні речення, що
відносяться до члена головного ре­
чення, вираженого займенником.
Вони відповідають на питання хто
саме? що саме?:
Хто любить людей, того й люди
люблять (Нар. те.).
Лиш той пророк, хто має серце
чисте
І зла в народ ні краплі не несе.
І. Кочерга.
Не може при добрі той жить.
Хто хоче злу й добру служить…
І. Франко.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
Котрі нічим не осквернили душу.
Л. Костенко.
Займенниково-означальні підряд­
ні частини найчастіше відносяться до
вказівних та означальних займен­
ників той, такий, кожний, усякий,
усе і конкретизують їхній зміст.
Займенниково-означальні речення
можуть займати різну позицію щодо
головного й пояснювати в ньому:
• підмет:
Хто не знає свого минулого, той
не вартий свого майбутнього
(М. Рильський);
• присудок:
Я не такий, щоб зрадити людину
(Леся Українка ).
Я єсть той, який щоденно на бу­
дові, на посту (П. Тичина);
• додаток:
У кого серце мудрістю багате.
Тому глибини всякі перейти.
А. Малишко.
Добре тому жить, чия душа і дума
Добро навчилися любить.
Т. Шевченко.

Тим загибелі нема.
Кому світять ідеали.
П. Грабовський.