Складопідрядним реченням з
підрядним з’ясувальним називають
таке складне речення, у якому під­
рядна частина пояснює зміст того
слова в головній частині, що потребує
додаткового з’ясування, і відповідає
на питання всіх відмінків.
Підрядні з’ясувальні приєднують­
ся до головного речення за допомо­
гою сполучних слів хто, що, який,
чий, котрий, де, куди, звідки, коли,
як та сполучників що, як, щоб, ніби,
мов, наче тощо.
Присудок головного речення вира­
жається здебільшого дієсловами із
значеннями:
• мовлення, передачі інформації (го­
ворити, казати, повідомляти,
оголошувати, доповідати, заува­
жувати ):
Говорять, що матері сльози гарячі
і тверде міцнеє каміння пройма­
ють (Леся Українка);
• мислення, процесів розумової ді­
яльності (думати, гадати, мірку­
вати, розуміти, усвідомити, збаг­
нути, вважати, передбачити):
І не збагну ніколи, як вмістилося
моє життя в маленькім слові
«хліб» (Д.Павличко).
Маючи друзів, уважай, що ти в0
лодієш скарбом (Г. Сковорода).
Я завжди думав і думаю, що без га­
рячої любові до природи людина не
може бути митцем (О. Довженко)-
• волевиявлення, спонукання (хоті­
ти, бажати, прагнути, просити
радити, вимагати, забороняти
застерігати, наказувати):
Я просто хочу, щоб до наступної
ери з кожного сьогоднішнього зло­
чину не виросло завтрашніх двіс­
ті (Л. Костенко );
• почуття і його виявлення (радіти,
сумувати, шкодувати, соромити­
ся, сумніватися, ображатися, пи­
шатися, дивуватися ):
Я долі дякую, що виросла в селі,
Та ще в сім’ї подільських
хліборобів.
Г. Чубач.
О, не дивуйсь, що ніч така блакит­
на… (Олександр Олесь );
• сподівання, віри (чекати, ждати,
сподіватися, вірити, довіряти,
впевнюватися ):
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо
граніт…
І. Франко.
• буття, виявлення (бувати, трап­
лятися, виявлятися, статися,
з’ясовуватися ):
Хіба не буває, що в одному-єдиному
вчинку людина розкривається в усій
своїй душевній красі? (А. Головко)>
, сприймання, відчуття (бачити, чу­
ти, стежити, помічати, уявляти,
спостерігати ):
Ти не чуєш, як солов’ї весільним спі­
вом дзвонять? (Леся Українка).
Ось чому в жару й на холоді
Все ввижається мені,
Що струмує наша молодість
У тужавому зерні.
М . Сингаївський.
Досить пош ирені складнопідрядні
речення, у як и х з ’ясувальна підряд­
на частина відноситься до прислів­
ників або слів категорії стану голов­
ної частини (відом о, очевидно, зрозу­
міло, добре, важ ливо, зручно, вигідно,
видно, помітно, ш кода, жаль, сором­
но, приємно, т реба, слід, мож на,
необхідно):
Людині треба, щ об її робота зали­
шалась п ісля н еї сам ої жити
(Ю. Я новський ).
Добре, к о л и лю ди н а вм іє добре
мріяти ( В. М и н к о ).
Немає гірш е, я к в неволі
Про волю згадуват ь.
Т. Ш евченко.
РОЗРІЗНЯЙТЕ!
1. Іноді в головній частині може бути при опор­
ному слові займенниково-співвідносне слово те,
Що передбачає обов’язковість підрядної частини.
Можливість пропущення цього займенника
відрізняє підрядні з ’ясувальні від підрядних зай­
менниково-означальних, де він структурно не­
обхідний:
В пісні важ ко передат и те. чим крилиться
душа (Б.-І. Ант онич).
Це складнопідрядне речення з підрядним
і „
з ясувальним, заименник те можна опустити.
Шелестять дощі про те.
Чого не вимовиш словами.
М. Луків.
Це складнопідрядне з під ряд н им за й м е н н и ­
ково-означальним , до займенника те відно­
ситься сполучне слово чого.
2. Якщо підрядна частина залежить від дієслівних
іменників (чутка, уява, думка, згадка, звістка),
при яких у головній частині немає вказівного сло­
ва той (та, те, ті), то таке речення є під рядним
означальним. Якщо ж у головній частині при цих
іменниках з’являються такі вказівні слова, то
підрядну частину треба вважати з’ясувальною:
У княжий табір вісник вість приніс (яку?), що
меч тевтона над Волинню звис (М. Б аж ан).
Пройшла чутка (яка?), що Кармель отаманує
в Чорному лісі (Марко Вовчок).
Вісник приніс вість про те, що меч тевтона
над Волинню звис.
Пройшла чутка про те, що Кармель от ама­
нує в Чорному лісі.