Складні багатокомпонентні реченяя (СБР), становлячи різновид складного 
речення, включають в себе його ознаки, однак як більш складні утворення 
порівняно з елементарним складним реченням мають ряд специфічних особливостей 
[Белошапкова 1967, с. 61; Калашникова 1979, с. 21-24; Гаврилова 1979, с. 143; 
Уханов 1984, с. 38-43]. Враховуючи те, що одні ознаки СБР відіграють 
конструктивну роль у встановленні моделі й специфіки поліпредикативного 
речення, інші не є конструктивними, доцільно насамперед виділити конструктивні 
й неконструктивні ознаки СБР. 
Конструктивними ознаками складного ускладненого речення можна вважати 
такі 1) наявність трьох предикативних частин у неконтамінованих і трьох-п'яти у 
контамінованих багатокомпонентних реченнях; 
2) наявність не менше двох сполучних засобів (сполучників чи сполучних 
слів) у неконтамінованих і двох-чотирьох у контамінованих СБР; 
3) характер синтаксичного зв'язку між частинами і компонентами СБР; 
4) поліваріантність багатокомпонентних конструкцій; 5) можливість 
предикативного ускладнення; 6) багатомірність структури; 7) складність 
семантичної структури і семантико-синтаксичних відношень між частинами і 
компонентами СБР. 
Однією з найважливіших ознак СБР є наявність мінімальної кількості 
предикативних компонентів у їхньому складі. Якщо в елементарному складному 
реченні завжди два компоненти, то для СБР мінімальною є конструкція з трьох 
компонентів, а у структурах комбінованого типу (з кількома видами чи 
підвидами зв'язку) мінімальними є речення, що складаються з чотирьох-п'яти 
компонентів. Наприклад: «Євген узяв нові номери журналів «Знание», 
«Отечественньїе записки», які постійно передплачував, і подався до контори 
друкарні, де добре працювалося, бо ніхто там йому не заважав» (В. Канівець). 
Наведене речення з неоднорідною супідрядністю і послідовною підрядністю 
реалізує модель, що складається з чотирьох компонентів. Таким чином, 
кількісний критерій для різних моделей СБР не однозначний і не може 
обмежуватись трьома компонентами: трикомпонентні СБР становлять лише 
частину (хоча й центральну) багатокомпонентних структур. 
Важливою ознакою СБР, що відрізняє їх від елементарних складних 
речень, є наявність у їх складі мінімуму сполучників і сполучних слів для 
зв'язку предикативних одиниць, що для неконтамінованих конструкцій 
становить два сполучні засоби, для контамінованих - два-чотири. Виняток 
можуть становити структури з однорідною супідрядністю (контаміновані), 
оскільки в них поєднуються сурядний і підрядний зв'язки, в яких підрядний 
сполучник (сполучне слово) обов'язково вживається перед першим підрядним 
компонентом, а перед наступним можуть бути відсутні як сполучники підрядності, 
так і сполучники сурядності. Наприклад: «Хто скаже, що вони вчилися разом, обоє 
схилялись над казкою, обоє страхались і жили нею» (М. Стельмах). 
Для багатьох СБР важливою конструктивною ознакою є характер 
синтаксичного зв'язку між іншими частинами і компонентами. Це стосується 
передусім ускладнених складнопідрядних речень, у яких наявні такі різновиди 
572 
Тема V. Синтаксис складного речення 
підрядного зв'язку, що відсутні в елементарному складному реченні, супідрядність, 
послідовна підрядність, їхні комбінації. 
Характерною особливістю СБР порівняно з простими і складними реченнями 
мінімальної структури є поліваріантність їх моделей. Ускладнені конструкції 
виявляються у ряді варіантів, що зумовлюється різною кількістю компонентів у 
конструкціях тієї самої моделі, їх порядком тощо. Важливою ознакою СБР, що 
пов'язана з поліваріантністю, є можливість їх предикативного ускладнення. 
Справді, якщо всі моделі СБР поліваріантні, зокрема виявляються в різній кількості 
предикативних компонентів, то поліпредикативне речення можна розширити, 
додавши до нього одне або кілька простих речень. Різниця лише в тому, що, 
говорячи про поліваріантність моделей ускладнених конструкцій, ми обмежувались 
таксономічними моделями, наявними в нашому матеріалі, у випадку 
предикативного ускладнення моделі доводиться генерувати окремі 
предикативні одиниці, утворюючи при цьому завжди, якщо не виходити за межі 
моделі, її варіант. Такі можливості наявні в більшості моделей поліпредикативних 
речень. Так, як правило, можна розширити кількість предикативних компонентів 
без зміни моделі у конструкціях з однорідною супідрядністю, послідовною 
підрядністю, багатокомпонентною сурядністю, з сурядністю і підрядністю та ін. 
Змінити ту чи іншу модель за рахунок розширення предикативних частин можна у 
всіх типах ускладнених складних речень. 
Однак, говорячи про можливість предикативного розширення, здебільшого 
залишають поза увагою рівні членування. На нашу думку, слід диференціювати 
можливості предикативного ускладнення щодо зовнішнього і внутрішніх рівнів 
членування, оскільки вони відіграють неоднакову роль у встановленні відповідної 
моделі на внутрішніх рівнях можливості предикативного ускладнення СБР 
теоретично необмежені, хоча таке розширення за допомогою нових 
предикативних одиниць має певні межі, пов'язані передусім з можливістю пам'яті 
людини сприймати і осмислювати зміст висловлюваного. Це і є результатом 
того, що в таксономічних моделях переважна більшість предикативних 
одиниць не перевищує 8-10, хоча в писемному мовленні трапляються й такі 
поліпредикативні конструкції, що складаються з 15-20 компонентів, але це вже 
здебільшого факти індивідуального мовлення, часто пов'язані з різними 
експресивними, стилістичними нюансами, а також з особливостями стилю 
письменника. На зовнішньому рівні членування, в результаті якого 
виділяються частини, відношення між якими «можна назвати 
конститутивними, тому що саме вони становлять зміст формули всього 
складного речення в цілому» [Уханов 1969, с. 178], можливості розширення 
складу частин основного членування значно обмежені. Передусім це стосується 
центральних типів СБР - складнопідрядних речень, які фактично не можуть бути 
розширені на зовнішньому рівні, меншою мірою сполучникових конструкцій з 
різними видами зв'язку. Специфічними ознаками СБР є багатомірність їх 
структури, наявність рівнів членування і пов'язана з цим складність семантичної 
структури і семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонентами. У 
зв'язку з цим пропонується розрізняти поняття компонента і частини 
[Калашникова 1979, с. 18]. Під компонентом розуміємо одну предикативну 
одиницю, що виділяється на внутрішніх рівнях членування, частина виділяється 
звичайно на зовнішньому рівні і може являти собою як складне, так і просте 
речення. 
573 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Першорядне значення для з'ясування специфки СБР має дослідження 
ієрархії синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень між 
частинами і компонентами ускладнених речень. Важливими є такі поняття, як 
обсяг і глибина конструкццій: сукупність предикативних компонентів створює 
обсяг конструкцій, сукупність рівнів членування - глибину її структури [Уханов 
1980, с. 31]. Поліпредикативні конструкції можуть бути (зрідка) одномірними, 
тобто мати один рівень членування (глибина їх структури дорівнює одиниці), і 
здебільшого багатомірними - з кількома рівнями членування (завжди не 
менше двох). 
У багатомірних структурах зв'язки і відношення на зовнішньому і 
внутрішніх рівнях співвідносяться по-різному. В одних випадках вони можуть бути 
синхронними і в них беруть участь на всіх рівнях членування всі компоненти 
СБР, як наприклад, у варіантах моделі конструкцій з сурядністю і підрядністю: 
«Відчувалося тільки те, що це людина партійна, і по взаєминах між ним і 
геодезистом можна було безпомилково зробити висновок, що мета у них 
спільна» (Я. Баш). На зовнішньому рівні членування сурядним зв'язком 
поєднуються два складнопідрядні речення, на внутрішньому в обох блоках 
виділяються головні й підрядні частини, що пов'язані підрядними 
сполучниками. В інших випадках такої синхронності між частинами і 
компонентами немає. Характерною особливістю багатьох несинхронних СБР є 
те, що при членуванні їх відбувається процес ущільнення, звуження частин і 
компонентів. Тобто об'єктом аналізу є не вся конструкція, а лише її частина, 
причому та, яка має найбільшу глибину структури. Характерно, що чим більша 
глибина структури СБР, тим більше його компонентів «випадає» (нерідко 
після кожного рівня членування), напр.: «Виплутавшись з гавані, пароплав, 
глибоко занурюючись у височенні синьо-білі хвилі, ще густіше задимів, і 
Свген уже не міг відрізнити, де крила чайок, що кружляли над палубою, а 
де біла хустина, яка тріпотіла в Маріїній руці» (В. Канівець). Глибина 
структури цього поліпредикативного речення дорівнює чотирьом: на першому 
рівні членування сурядним зв'язком поєднується просте (воно «випадає» на 
наступних рівнях) і складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю і 
послідовною підрядністю; на другому рівні членування виділяється головне (на 
наступних рівнях «випадає») і блок з чотирьох підрядних; на третьому членування 
два складнопідряді речення з одним підрядним поєднуються між собою 
сурядним зв'язком; на четвертому рівні виділяємо в межах цих складнопідрядних 
підрядний зв'язок. Тобто в цій конструкції глибина є максимальною, оскільки 
обсяг її становлять п'ять предикативних компонентів (при такому співвідношенні 
обсягу і глибини остання завжди менша тільки на одну одиницю). 
Отже, при багатомірній структурі спостерігається «згортання» синтаксичних 
зв'язків і семантико-синтаксичних відношень до найбільш глибинних шарів 
поліпредикативної конструкції. Після цього встановлюється остаточна кількість 
компонентів та ієрархії зв'язків і відношень між ними, що можуть 
переплітатись і чергуватись на різних рівнях членування. Так, у наведеному СБР 
послідовно на чотирьох рівнях виділяються такі зв'язки: на першому - сурядний 
(причиново-наслідкові відношення), на другому - підрядний (об'єктні 
відношення), на третьому - сурядний (зіставно-протиставні відношення), на 
четвертому - підрядний (означальні відношення), хоча на тому самому 
рівні можуть виявлятися різні зв'язки і різні семантико-синтаксичні відношення. 
574 
Тема V. Синтаксис складного речення 
У центрі сполучникових ускладнених складних речень перебувають 
складнопідрядні речення з однорідною супідрядністю, з неоднорідною 
супідрядністю, з послідовною підрядністю. 
Речення з однорідною супідрядністю здебільшого членуються на два 
рівні: першу частину становить головне речення, другу - блок з двох чи більше 
підрядних. Це зумовлюється сурядністю між компонентами підрядного блоку, що 
однаково відносяться до спільного компонента - головної частини. Семантико-
синтаксичні відношення на першому рівні членування між частинами подібних СБР 
такі самі, як у будь-якому складнопідрядному реченні з одним підрядним; на 
внутрішньому рівні членування у підрядному блоці наявні такі смислові 
відношення, як у складносурядному реченні. Наприклад: «Він помітив, що 
вікна відчиняються досить легко, що двері без защіпки зсередини, простий 
дерев'яний стіл з однією шухлядою служив за письмовий» (М. Трублаїні). 
Значно складніше (та й не завжди можливо) виділяти рівні членування у 
конструкціях з неоднорідною супідрядністю, що здебільшого являють собою 
трикомпонентні речення. Якщо головна частина з однією підрядною становить 
розчленоване речення (підрядна частина не має в складі головної позиції члена 
речення), а з другою нерозчленоване (підрядна частина має в середині головної 
опорний компонент), то членування, як правило, простежується чітко: перший 
блок становить складнопідрядне нерозчленоване (з підрядним прислівним), 
другий - підрядне неприслівне. Наприклад: «Коли нарешті звук виття страшного 
став землетрусом, грянув і відгув, цей чоловік здивовано відчув, що смерть 
свистюча впала не на нього» (М. Бажан). В інших різновидах речень з 
неоднорідною супідрядністю, особливо в тих випадках, коли підрядні прислівні, 
структура їх здебільшого одномірна, напр.: «Але кожен, хто глянув би на нього 
зараз, зрозумів би, що він слухає музику» (Д. Ткач). Причому такі конструкції не 
поділяються на рівні членування передусім через те, що не можна розірвати 
головної частини, яка їх об'єднує. 
Конструкції з послідовною підрядністю, що вирізняються серед інших своїми 
структурно-семантичними особливостями, специфічні і з погляду рівнів 
членування: у них чітко простежується ущільнення (втрата) компонентів на 
кожному рівні членування. Ці структури завжди, при будь-якій кількості 
компонентів, є бінарними, що складаються з головної частини (як правило, 
однокомпонентної) і складної підрядної, яку утворюють підрядні всіх ступенів 
підпорядкування. Тому поліпредикативні структури цього типу, особливо з 
чотирьох-шести компонентів, ілюструють глибину побудови ускладнених 
складних речень: чим більший обсяг конструкції, тим більша глибина її. 
Багатомірність структури СБР, безперечно, зумовлює й те, що в них 
порівняно з простими та елементарними складними реченнями, як правило, найбільш 
складна семантична структура та семантико-синтаксичні відношення між 
частинами і компонентами. Таким чином, структура СБР здебільшого ієрархічна. 
Це стосується як власне-синтаксичного, так і власне-семантичного та семантико-
синтаксичного аспекта. З урахуванням ієрархічних і неієрархічних відношень між 
пропозиціональними предикатами [Вихованець 1983, с. 68-69] (з власне-
синтаксичного боку - сполучниками і сполучними словами) можна виділити три 
типи структур, що охоплюють усі моделі СБР сучасної української мови: 1) речення 
з зовнішніми і внутрішніми пропозиціональними предикатами; 2) речення з 
зовнішніми пропозиціональними предикатами; 3) речення з внутршніми 
пропозиціональними предикатами. Центральний тип становлять речення з 
575 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
зовнішніми і внутрішніми пропозиціональними предикатами, що перебувають 
між собою в ієрархічних відношеннях. У цьому типі на першому (зовнішньому) 
рівні членування виділяється домінуючий пропозиціональний предикат і основні 
семантичні відношення. Кілька зовнішніх пропозиціональних предикатів може 
виявлятися в конструкціях з однорідною супідрядністю, в яких при кожному 
підрядному компоненті наявний свій пропозиціональний предикат (підрядний 
сполучник чи сполучне слово). Речення з кількома внутрішніми пропозиціональними 
предикатами являють собою структури, що не мають рівнів членування. Сюди 
належать передусім ті складні речення з неоднорідними підрядними, в яких 
обидва підрядні прислівні. 
І. Р. Вихованець, розглядаючи власне-семантичні відношення між 
елементарними реченнями в межах складного речення, виділяє шість типів власне-
семантичних відношень у семантично складному реченні: власне-тотожності, 
темпоральні, обумовленості - наслідку, протиставні, розділові, модально-
пропозитивні, які «регулюються пропозиціональний предикатом із двобічною 
валентністю» [Вихованець 1983, с. 73 - 77, 84]. Взявши за основу цю класифікацію, 
можна встановити ієрархію власне-семантичних відношень в СБР або 
співвідносність їх на одному рівні. В такому разі у трикомпонентних СБР 
теоретично можна допустити тридцять шість типів таких відношень. У 
багаторівневих структурах чітко виявляється ранговий характер семантичних 
відношень. Так, у реченні «Якщо глянути найбільш узагальнюючим поглядом на 
численні праці Рильського, присвячені класичній літературі, то можна побачити, що 
вони наскрізь просвітлені думкою про живе сучасне життя створених нею 
цінностей, про активну їх співучасть у творенні комуністичної культури 
радянського народу і всього людства» (Л. Новиченко) основними є власне-
семантичні відношення обумовленості - наслідку, допоміжними, що виділяються на 
другому рівні членування в складнопідрядному блоці, - модально-пропозитивні. 
Типи семантико-синтаксичних відношень в елементарному складному реченні, 
їх кількість визначаються по-різному. Так, І. Р. Вихованець, розглядаючи 
трансформацію власне-семантичних відношень у семантико-синтаксичні, виділяє 
дев'ятнадцять семантико-синтаксичних відношень Міжчастинами елементарного 
складного речення [Вихованець 1983, с. 144-147; Русская 1980, с. 466, 539, 616]. У 
СБР наявні різні комбінації таких відношень. Якщо врахувати, що фактично кожні 
семантико-синтаксичні відношення у багаторівневих конструкціях можуть бути і 
зовнішніми, і внутрішніми, то навіть у трикомпонентних СБР виявиться така 
кількість можливих комбінації, що описати їх буде неможливо. Тому доцільно 
обмежитись центральними типами семантико-синтаксичних відношень на 
зовнішньому і внутрішньому рівнях членування. На зовнішньому рівні членування 
в ролі центральних використовується більшість відношень, включаючи 
означальні й об'єктні, оскільки вони в багатьох моделях СБР часто є основними на 
першому рівні членування. Об'єктні й означальні відношення є центральними і на 
внутрішніх рівнях членування. До центральних зовнішніх доцільно віднести такі 
відношення в СБР: з основним сурядним зв'язком (темпоральні, зіставно-
протиставні, розділові) і з основним підрядним зв'язком (об'єктні; означальні; 
обумовленості (з п'ятьма різновидами: умовні, причинові, допустові, мети і 
наслідку), часові, порівняльні). Таким чином, ці зовнішні семантико-синтаксичні 
відношення у поєднанні з двома (об'єктними й означальними) внутрішніми 
утворюють шістнадцять основних ієрархічних семантико-синтаксичних відношень, 
576 
Тема V. Синтаксис складного речення 
що охоплюють, за нашими даними, близько 70% складних багатокомпонентних 
конструкцій. 
Поза цими центральними типами відношень залишається лише одна з 
основних моделей СБР - з однорідною супідрядністю, на другому рівні 
членування якої регулярно виявляються темпоральні, зіставно-протиставні й 
причиново-наслідкові семантико-синтаксичні відношення між компонентами 
підрядного блоку. 
Отже, СБР можна визначити як багаторівневу поліпредикативну конструкцію 
в системі складного речення, структурний мінімум якої для різних моделей 
становить три-п'ять предикативних компонентів, поєднаних за допомогою двох-
чотирьох сполучних засобів (сполучників і сполучних слів) зв'язками сурядності 
або підрядності чи її різновидами - супідрядності, послідовної підрядності, їхніми 
комбінаціями18. 
У синтаксисі модель нерідко визначається одночасно як одиниця мови і 
мовлення, у такому разі за кожним реченням стоїть мовна, а не власне 
мовленнєва сутність. Так, абстраговані зразки (структурні схеми, моделі, 
формули), що розглядаються як одиниці мови, мають усі речення (прості і 
складні), вживані у мовленні у складі зв'язних текстів [Совремменньїй 1981, с. 367-
369]. 
Однак поняття моделі у сучасній лінгвістиці не завжди може задовольнити 
дослідників. Особливо це стосується моделі складного, в тому числі й 
ускладненого, речення. Так, у праці «Русская грамматика» (1980) замість 
терміна «модель» використовується стосовно до простих речень синонімічний 
термін «структурна схема» [Русская 1980, с. 92-98]. У синтаксисі складного речення 
ці терміни відсутні. 
Дослідники складних багатокомпонентних речень по-різному трактують 
поняття моделі поліпредикативних конструкцій. Так, Г. Ф. Калашникова і 
Г. Ф. Гаврилова вважають, що СБР є і одиницями мови, і одиницями мовлення, і 
будують свої класифікації, виходячи передусім з розуміння моделі СБР як 
одиниці мови, йдучи від мови до мовлення [Калашникова 1979, с. 24-34; 
Гаврилова 1979, с. 119 - 143]. На думку Г. Ф. Калашникової, постійна 
відтворюваність комбінацій зв'язків робить ці речення одиницями мови 
[Калашникова 1979, с. 22]. Однак і при такому підході принаймні половину 
моделей СБР не можна розглядати як моделі мови, оскільки вони 
використовуються рідко, отже, в такому разі не можна говорити про постійну 
відтворюваність комбінацій зв'язків. 
Згідно з іншим поглядом, у складних реченнях ускладненого типу немає 
власних моделей, вони становлять комбіацію кількох мінімальних конструкцій, і 
в СБР може реалізуватись кілька структурних схем, одна з яких (перша) в такому 
разі є домінуючою [Современньїй 1981, с. 404, 516; Уханов 1984, с. 40-41]. 
Справді, СБР становлять контаміновані структури, в яких у різних комбінацях 
повторюються ті самі синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення, 
що й в елементарному складному реченні. 
Найважливіші параметри, за якими встановлюються мовні моделі речення, в 
ускладнених складних реченнях не самостійні: синтаксичні зв'язки в СБР ті самі, 
що й в елементарному складному реченні, виділяються лише різновиди 
Це визначення стасується лише сполучникових багатокомпонентних речень, оскільки питання про статус 
безсполучникових конструкцій у сучасній лінгвістиці є дискусійним 
577 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
підрядного зв'язку (супідрядність, послідовна підрядність), які, до речі, 
виявляються і в словосполученні; семантико-синтаксичні відношення аналогічні 
відношенням в елементарному складному реченні і виявляються часто на різних 
рівнях членування, мають ієрархічний характер; немає принципових відмінностей 
і в засобах зв'язку. Однак наявність ряду конструктивних ознак СБР, що 
дозволяють розглядати їх як особливий різновид складного речення, дає підстави 
для встановлення мовленнєвих моделей поліпредикативних конструкцій. 
Важливим у сучасному мовознавстві є виділення у реченні як одиниці 
мовлення двох різних рівнів: «Але й поза мовною ситуацією чи контекстом усяке 
речення зберігає свою приналежність до сфери мовлення, залишаючись ніби 
копією безпосереднього прояву мовлення. Це дає змогу розглядати те саме 
речення як одиницю мовлення на двох різних рівнях - у його конкретному 
прояві і відокремлено від певного акту мовлення» [Мельничук 1972, с. 10-11]. 
Встановлення моделей СБР здійснюється на вищому рівні, коли речення 
розглядається поза конкретним актом мовлення; в такому разі, звичайно, 
наявний певний процес абстрагування [Общее 1970, с. 89]. В основу виділення 
моделей покладено передусім формально-граматичні ознаки, хоча при 
характеристиці їх враховуються й семантико-синтаксичні відношення між 
частинами і компонентами СБР [Вихованець 1980, с. 25]. Характер синтаксичного 
зв'язку і кількість компонентів є тією основою, на якій встановлюється відповідна 
кількість моделей СБР. 
Моделі СБР, будучи мовленнєвими, завжди поліваріантні, виявляються лише 
у варіантах. Правда, у мовленні, як свідчить проведений аналіз, серед усіх 
варіантів реалізуються найчастіше окремі варіанти моделі, тобто наявні основні 
форми реалізації кожної моделі. В. М. Солнцев, досліджуючи проблему 
варіативності, зазначає, що навіть у тих випадках, коли «використовується варіант 
без поняття інваріант, імпліцитно так чи інакше береться певна «точка відліку» для 
варіювання, дещо постійне...» [Солнцев 1984, с. 32]. 
Основною формою реалізації моделі СБР є такий варіант, який включає 
мінімальну кількість компонентів, необхідних для існування даної конструкції, 
пов'язаних між собою відповідним синтаксичним зв'язком. Так, наприклад, для 
моделей з супідрядністю (однорідною, неоднорідною), послідовною підрядністю 
достатніми є СБР з трьох компонентів, для моделей з кількома різновидами 
підрядного зв'язку - з чотирьох-п'яти компонентів. Однак немає жодної 
моделі СБР, яка б виявлялася лише в основних формах реалізації. Це пов'язано 
часто з кількістю предикативних компонентів, які перевищують мінімум, необхідний 
для існування моделі певного типу. У таких випадках завжди повторюється 
якийсь вид (різновид) синтаксичного зв'язку (а у великих за обсягом 
конструкціях можуть повторюватись різні види (різновиди) синтаксичного зв'язку 
між частинами і компонентами СБР). Таке повторення не може бути підставою 
для виділення нової моделі, для самої ж моделі такі повторювані зв'язки є 
«надлишковими», напр.: 
«І полковий агітатор умів так поговорити, що бійцям ставала ясна 
перспектива, яка не затемнювалася навіть важкими воєнними буднями -
найстрашнішим, що є на війні» (І. Багмут). У наведеному реченні з послідовною 
підрядністю наявні чотири компоненти, в той час як мінмальна модель таких 
конструкцій складається з трьох. 
Варіантні моделі можуть розрізнятись за такими неконструктивними 
ознаками, як двоскладність / односкладність, повнота / неповнота, поширеність / 
578 
Тема V. Синтаксис складного речення 
непоширеність, ускладненість / неускладненість предикативних компонентів. 
Чим більшу кількість компонентів включає варіант моделі, тим рідше він 
реалізується в мовленні, і деякі варіанти окремих моделей з шести-семи компоненів 
у мовленні можуть не реалізуватись. У процесі актуального членування 
ускладнене складне речення граматично може оформлятись у вигляді кількох 
речень, напр.: «Я дуже тобі вдячний. Бо самому ніколи і на думку не спало б, 
що мої наміри відносно Людмили можна і так тлумачити» (А. Головко). 
Оскільки в сучасній лінгвістиці багато труднощів пов'язано з 
класифікацією елементарних складних речень, то класифікація СБР з 
урахуванням усіх типів поліпредикативних конструкцій лише починає 
створюватись [Василенко 1967, с. 9-24; Уханов 1979, с. 123 - 138; Симулик 1980, 
с. 23 - 30]. Однією з найбільш детальних і науково обгрунтованих є класифікація 
Г. Ф. Калашникової [Калашникова 1979, с. 34 - 41]. У визначенні моделі, 
звичайно, першорядне значення має зовнішній зв'язок, однак, на нашу думку, 
не менш важливим в ускладнених реченнях є співвідносність зв'язків на різних 
рівнях, те, чи зв'язки на всіх рівнях однакові (монозв'язковість), чи різновидові 
(полізв'язковість). Саме цим значною мірою і зумовлюються семантико-синтакисчні 
відношення між частинами і компонентами поліпредикативних конструкцій. При 
виділенні моделей СБР уся конструкція повинна в цілому визначатися на основі 
врахування на всіх рівнях або виду, або різновиду відповідного зв'язку. Враховуючи 
передусім характер синтаксичного зв'язку (тільки сурядний, тільки підрядний, 
комбінації їх) між частинами і компонентами, а також наявність відповідної 
кількості компонентів, можна встановити 13 моделей СБР (5 монозв'язкових, 8 
полізв'язкових). 
Серед монозв'язкових виділяються моделі з багатокомпонентною 
сурядністю: «До нас там побували вже й Коля Руднєв, і Євгенія Богданівна 
Бош, але то була тільки «розвідка», а ми з Куликом — «важка артилерія» 
більшовицької агітації» (І. Муратов); з послідовною підрядністю: 
«Секретар кілька разів перепитував під час обговорення, чи відомо Мухтарову, 
на котру годину призначено було засідання» (І. Ле); з неоднорідною 
супідрядністю: «Прискорений розвиток багатьох літератур народів СРСР -
не лише новописемних, а й тих, що внаслідок тяжких історичних обставин 
«забарилися» в минулих століттях, - вражаючий феномен, що характеризує 
гуманістичний та інтернаціоналістський дух радянської соціалістичної культури, 
самого нашого способу життя» (Л. Новиченко); з послідовн о ю підрядністю і 
неоднорідною супідрядністю: «Тільки на третій рік той самий 
Стах Очерет прийшов до сільради й запропонував полагодити шхуну, бо 
матеріал, з якого її зроблено, цілком витримав іспит, завданий йому морем, 
сонцем, дощами, морозами і людьми, які теж не дуже шкодували судно, кинуте 
напризволяще» (М. Трублаїні); з неоднорідною супідрядністю і 
послідовною підрядністю: «Коли ми несли Павла Степового в 
госпіталь, який був тут же недалеко, Катруся йшла поряд і трималася за мою 
руку, щоб не впасти від горя» (Д. Ткач). До полізв'язкових належать: з 
сурядністю і підрядністю: «Злотін не розумів його почутив, але у виразі 
обличчя юнака було стільки горя, що художник мимоволі поклав йому руку на 
плече» (О. Полторацький); з однорідною супідрядністю: «Іван тоді пригадав 
інший вогник, на який майже щовечора дивився в селі з свого кутка, який світив 
йому любов'ю і мрією» (Ю. Мушкетик); з одн орідною і неоднорідною 
(подвійною) супідрядністю: «Іноді, коли набрала хвиля, здавалося, що 
579 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
загорожа не витримає, перекинеться й оскаженіла вода поглине увесь котлован» 
(Я. Баш); з однородною супідрядністю і послідовною підрядністю: 
«А Леся обмірковувала своє. Бачила себе уквітчаною, серед рідної серцю 
природи, де вона ніколи не скучатиме, де багато пісень, що їх вона любить 
над усе» (М. Олійник); з послідовною підрядністю йоднорідною 
супідрядністю: «О тату мій, моя старенька мати! Якби ви тільки знали, як я 
рад, що я живу, що йду перемагати, що я у армії Життя солдат» (Д. Павличко); з 
подвійною супідрядністю і послідовною підрядністю: «З того, 
про що робітники питали, як вони відповідали на запитання, можна було зробити 
висновок, що це зібралися ті люди, які прагнуть збагнути сенс життя» 
(В. Канівець); з послідовною підрядністю і подвійною 
супідрядністю: «Ніхто не міг передбачити, що, може, найбільша удача 
випала саме вайлуватому Байдашному, бо коли настала розруха, то виявилося, 
що панське зерно давно з'їдено, хомути спріли, телицю одібрали денікінці, а 
маленький діамант, вправлений у костяну ручку, лишився таким же гострим, 
а головне необхідним, як і раніше» (М. Чабанівський); з підрядністю і 
сурядністю: «Як почне, бувало, Василько читати «Катерину» або «Тополю», 
серце німіє і сльози набігають на очі» (І. Цюпа). 
Актуальним у лінгвістиці є питання про співвідношення синтаксису речення 
з синтаксисом тексту. Більшість лінгвістів наголошує на необхідності вивчення 
структури тексту у зв'язку з типологією речення [Ляпон 1986, с. 8]. Оскільки 
СБР являють собою найбільш складний щодо своєї семантики і структури тип 
речення, то вони в ряді випадків ближче стоять до тексту, ніж прості та 
елементарні складні речення. Це підтверджують факти структурного оформлення 
тексту у вигляді полі предикативної конструкції. 
Література 
1. Белошапкова 1967: Белошапкова В. А. Сложное предложснис в 
совремєнном русском язьіке: Некоторьіс вопросьі теории. - М.: Просвещение, 1967. 
-160 с. 
2. Василенко 1967: Василемко И. А. История разработки сложного 
предложения в советский иериод // Русский язьік в школе. - 1967. - № 3. - С. 9 - 24. 
3. Вихованець 1980: Вихованець І. Р. Прийменникова система української 
мови. - К.: Наук, думка, 1980. - 286 с. 
4. Вихованець 1983: Вихованець І. Р. Семантична структура складного 
речення // Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-
синтаксична структура речення. - К.: Наук, думка, 1983. - С. 68-69. 
5. Вихованець 1983: Вихованець І. Р. Співвідношення семантичної і 
формально-граматичної структури речення // Вихованець І. Р., Городенська К. Г., 
Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. - К.: Наук, думка, 
1983.-С. 144-147. 
6. Гаврилова 1979: Гаврилова Г. Ф. Усложненное сложное предложение в 
русском язьіке. - Ростов н/Д.: Изд-во Ростов, ун-та, 1979. - 229 с. 
7. Калашникова 1979: Калашникова Г. Ф. Многокомпонентнме сложньїе 
предложения в совремєнном русском язьіке. — Харьков: Вища шк., 1979. — 159 с. 
8. Ляпон 1986: Ляпон М. В. Смьісловая структура сложного предложения 
и текст: К типологии внутритекстовьіх отношений. - М.: Наука, 1986. - 201 с. 
9. Мельничук 1972: Мельничук О. С. Речення як одиниця мовлення і як 
синтаксична конструкція // Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За 
ред. І. К. Білодіда. - К.: Наук, думка, 1972. 
580 
Тема V. Синтаксис складного речення 
Ю.Общее 1970: Общее язмкознание: Формн существования, функции, 
история язьїка. - М.: Наука, 1970. - 604 с. 
Л.Русская 1980: Русская граматика: В 2-х т. -М: Наука, 1980. - Т. 2.-710 с. 
12.Симулик 1980: Симулик М. В. Полипредикативное сложное предложение и 
его составньїе части // Структура сложннх полипредикативньїх сложньїх 
предложений. - Калинин, 1980. - С. 23 - 30. 
13. Современньїй 1981: Современньїй русский язьік / Под ред. В. А. Белошапковой. -
М.:Вьісшаяшк., 1981.-560 с. 
14.Солнцев 1984: Солнцев В. М. Вариантность как общее свойство язьїковой 
системи // Вопросьі язьїкознания. - 1984. - № 2. - С. 31 - 42. 
15.Уханов 1969: Уханов Г. П. О многомерности структури 
полипредикативньїх сложноподчиненннх предложений (к постановке 
проблеми) // Очерки по русскому язику. Уч. зап. Калин, пед. ин-та. - Калинин, 
1969.-Т. 66. Ч. 1. 
16. Уханов 1979: Уханов Г. П. О "смешаньїх" типах полипредикативньїх 
сложньїх предложений // Сложное предложение. - Калинин, 1979. - С. 123 - 138. 
17. Уханов 1980: Уханов Г. П. О конструктивной роли предикативних 
единиц в сложньїх предложений с соподчинением и последовательннм 
подчинением // Структура сложньїх полипредикативньїх предложений. - Калинин, 
1980. 
18. Уханов 1984: Уханов Г. П. О синтаксическом статусе полипредикативньїх 
сложньїх предложений // Филологические науки. - 1984. - № 3. - С. 38 - 43. 
Опубл.: Мовознавство. - 1986. -№ 6. -С.29- 32.

.