Дослідники вважають, що за князя
Володимира почали виникати школи
«ученія книжного» , у яких навчали
дітей феодальної верхівки, а з часом і
«менш их» людей Русі різних наук та
іноземних мов. Із цих шкіл виходили
освічені, здатні вести державні спра
ви люди, які могли перекладати
різноманітні церковні, наукові та ху
дожні твори, найчастіше з грецької
та латинської мов.
У Київській Русі були поширені
два алфавіти: глаголиця та кирилиця.
Чимало зробив для освіти князь
Ярослав Мудрий. Літописець
зазначив, що «князь Володимир орав
освітню ниву, князь Ярослав Мудрий
її засівав, а сучасники мають мож
ливість збирати врожай книжних
знань».
Винятковим явищем давньорусь
кої культури було, на думку дослід
ників, літописання, що не мало ана
логів у літературі середньовічної
Європи того часу.
Основу літописання Київської Русі
становить «Повість временних літ»,
укладена Нестором у Києво-Пе
черському монастирі близько 1130
року. Повість розповідає, звідки «пі
шла Руська земля, хто в Києві пер
ший став князювати й звідки Руська
земля стала б у т и ».
Джерелом написання цього твору
критики називають Біблію, візан
тійські хроніки, князівські архіви,
народні перекази та легенди. У літо
писі поетично та емоційно м овитьс я
про події в Київській Русі, с т о с ун к и З
іншими державами, походи князів –
народні звичаї. Ідеться в «Повісті»
про історію інш их країн світу. Д
цінним у відтворенні хронол
подій. 0
«Повість временних літ» умі
в Лаврентіївському та Іпатіївс
літописних зводах. Лаврентіївсь*
літопис зберігся в єдиному сП у
написаному ченцем ЛавреН
1377 році. Іпатіївський літопис
жить до початку X V ст. Він ^д-
низку зв о д ів п ів д е н н о р у с ь к о г
писання, зокрема Київський 1198
року й Галицько-Волинський XIII ст.
Близьким до Лаврентіївського є
Радзивилівський літопис, який був
укладений на початку X III ст.
Ідейно близьким до літописів є
літературні твори «Слово про закон і
благодать» митрополита Іларіона,
«Повчання Володимира Мономаха»,
«Ходіння ігумена Даниїла», «Слово о
полку Ігоревім» тощо.
Більшість мовознавців дотриму
ються думки, що східні слов’яни ма
ли дві літературно-писемні мови:
давньоруську й церковнослов’янсь
ку, а розмовляли спорідненими про-
тоукраїнськими, протобілоруськи-
ми, проторосійськими, племінними
діалектами, які пізніше лягли в осно
ву національних мов східносло
в’янських народів.
Давньоруська літературно-писем
на мова мала широку сферу функ
ціонування. Вона була мовою дер
жавною: нею вели міжкнязівське
офіційне та приватне листування,
писали документи-грамоти, робили
офіційні написи на речах. Давньо-
Руською мовою написане зведення
законів Київської Русі — «Руська
правда» (X I, X III ст.).
Давньоруською мовою творилася
хУДожня література.
У Церковній сфері, зокрема у бого
служінні, у Київській Русі панувала
Церковнослов’янська мова. Загаль-
новідомо, що творцем слов’янського
письма (близько 863 р.) був Кирило
(до постригу в ченці — Костянтин) та
його брат Мефодій — вихідці з міста
Солунь (Солоніки в Греції). Перші пе
реклади богослужбових текстів
здійснили брати з грецької на мову
слов’ян околиць цього міста (ма
кедонсько-болгарський діалект).
Старослов’янська мова зазнала роз
квіту, збагатилася граматично й лек
сично в Болгарському царстві. У цій
формі вона й перейшла на Русь.
Старослов’янська (пізніше — цер
ковнослов’янська — назва за сферою
її застосування) мова була багатою,
високорозвиненою, її визнано в Єв
ропі поряд з латинською й грецькою
як знаряддя культури. Ця мова була
зрозумілою й близькою східним
слов’янам. Дослідники відзначають,
що історичні обставини склалися
так, що розквіт церковнослов’янсь
кої писемності в Київській Русі роз
почався за часів завоювання Болгарії
Візантією й найбільшого розквіту
Давньоукраїнської держави.
Важливим явищем культурного
І життя Київської Русі стала поява
літератури. Її виникнення й розви
ток тісно пов’язані з соціально-еко
номічним, політичним та культур
ним піднесенням Русі, поширенням
писемності.
«Слово про закон і благодать» мит
рополита Іларіона.
________________ Прадавня література
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Деякі дослідники вважають, що І
одним з найперших і найкращих ху- |
дожньо-публіцистичних творів Київ
ської Русі є «Слово про закон і благо
дать* митрополита Іларіона. Це не
лише пам’ятка літератури, а й твір
ораторського мистецтва. Уважаєть-
ся, що «Слово про закон і благодать»
було виголошене перед представни
ками найвищої київської знаті
на чолі з Ярославом Мудрим у
1037-1051 рр., очевидно, у Софійсь
кому соборі з нагоди якогось свята.
Твір містить три частини. У першій
автор спочатку торкається теми все
ленського значення християнства,
взаємозв’язків Старого й Нового за
повітів, «закону» й «благодаті», а
потім послідовно розвиває основну
ідею про рівноправність народів у ду
ховному житті.
У другій частині «Слова про закон
і благодать» автор наголошує на то
му, що Русь отримала християнство
за власним бажання князя Володи
мира. Третя ж частина твору — це
похвала Володимирові Святославо
вичу та продовжувачу його справ
Ярославу Мудрому.
«Слово про закон і благодать» мит
рополита Іларіона — видатний твір
давньоруської літератури першої
половини XI ст. У ньому втілено
патріотичну ідею незалежності
Київської Русі, прославлено її ви
датних політичних та культурних
діячів — Володимира, Ольгу, Ярос
лава Мудрого.
Дослідники вважають, що митро
политові Іларіону належать ще кіль
ка богословсько-догматичних творів:
«Ісповіданієвіри», «М олитва», «Сло
во к брату столпнику» та інші.
Значний інтерес в історії давньо
руської літератури становить ора
торсько-учительська проза, яскрави
ми представниками якої в XII ст.
були Климент Смолятич та Кирило
Туровський.
Климент Смолятич є авто
ром декількох «С лів », серед яких
варто виділити «Послання» до смо
ленського священика Фоми. Цей твір
написаний в епістолярному жанрі’,
автор звинувачує адресата в не
вігластві та із запалом відстоює своє
право на титул «філософа». У «Пос
ланні» Климент Смолятич, аргумен
туючи свою позицію, посилається не
тільки на отців церкви, а й на Арісто
теля, Гомера, Платона. Це є свідчен
ням того, що освічені люди Київсько
Русі були знайомі з творами анти
них авторів.
Кирило Туровський -— вй
датний майстер урочистого кРаС®.0
мовства другої половини XII ст.
був церковним діячем, єпископ
МІСТІ Турові (теперішня Б ІЛ О -0 $ $
Популярність йому принесли пов
ня, урочисті слова, молитви- ™^
І ники Кирила Туровського пис
486
Прадавня література
про нього: «Златоуст, паче всіх воссі-
явший нам на Русі». Перу Кирила
Туровського належать «Притча о че-
ловіческой душі і о т іл і», «К Василію
ігумену Печерскому», вісім похваль
них «С лів», присвячених христи
янським святам, близько ЗО молитов
і два канони. Твори Кирила Туровсь
кого відзначаються, на думку крити
ків, натхненністю, поетичною схви
льованістю. У них багато реалістич
ного. Наприклад, у притчі про людську
душу й тіло (або про сліпця й ку
льгавого) гостро викривається діян
ня ростовського єпископа Федора, а
можливо й князя Андрія Боголюб-
ського. Притча написана між
1160-1169 рр., на «злобу дня».
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Наступна: Перекладна література