Прадавня українська література —
це література X I—XII ст., тобто літе
ратура Київської Русі, або давньо
руська література. Х І-Х И ст. —
період економічного, політичного й
культурного розквіту Київської дер
жави. Запровадження християнства
сприяло розвитку писемності. Воло
димир відкриває першу школу для
дітей знаті. Ярослав Мудрий будує
Софіївський собор (1037), засновує
при ньому першу бібліотеку, розкві
тає Києво-Печерський монастир як
центр релігійної культури, книгопи-
сання. Успішно розвивається дере
в’яна, а потім і кам’яна архітектура,
техніка будівництва золотоверхих те
ремів і церков, живопис і декоратив
не мистецтво.
Період літератури Київської Русі
лишив безцінні пам’ятки оригіна
льного українського письменства:
♦ Повість временних літ», Київський,
Галицько-Волинський літописи, Киє-
во-Печерський патерик, «Слово про
Закон і Благодать», «Слово о полку
Ігоревім*…
Прадавня українська література
багата й розмаїта. І хоч численні на
пади орд завойовників знищували у
вогні, перетворювали на попіл здо.бут.
ки культури, усе ж таки пам’ятки, щ0
лиш илися, засвідчують високий р}.
вень духовного ж иття нашого народу
Прадавня українська література
доби монументального стилю має ряд
особливостей. Насамперед вона рук0.
писна. Під час переписування тієї чи
іншої пам’ятки переписувач (а ними
були найчастіше ченці монастирів)
часто змінював її текст. Переписаний
текст без змін — це список. Якщо ж
оригінал змінено, переписувач утру
тився в композицію твору, а то й у йо
го зміст — то маємо нову редакцію
пам’ятки. Так, існує три редакції
«Повісті временних літ» і понад 250
списків цього твору, що повторюють
другу або третю його редакції.
Друга особливість пам’яток
Х -Х И ст. — їх анонімність. Для
цього періоду найбільшу складність
становить визначення автора того чи
іншого твору, без чого важко зро
зуміти творчий задум письменника,
ознайомитися з його біографією.
Не знаючи нічого про автора, миве
можемо дуже часто точно визначит
час написання твору, бо, як правило,
він дійшов до нас у пізніших спискам
Не менш складним є питання
творів. В її основі — церковнослов я8
ська мова з виразними слідами Ук
раїнської вимови (так звана київсЬІ<
її вимова), що пізніше доповнк>єтЬ
словами іншомовного походясеННЯ’
Прадавня література
Водночас треба звернути увагу на
те що на різних етапах історичного
розвитку український народ по-
різному називав себе — руський,
російський (це грецький відповідник
до назви Русь — Росія). У 1721 році її
перейняв Петро І, перейменувавши
Московське царство на Російську
імперію. Так московіти стали росі
янами. П аралельно існувало інше
слово на позначення нашої країни —
Україна, що вперш е зафіксоване
1187 року в К иївськом у літописі.
Щоб поєднати ці назви, показати не
розривність історичного розвитку ук
раїнців, взаємозв’язок між окреми
ми його етапами, з II половини X IX ст.
вони вживалися паралельно, як
прикладка, наприклад, Іван Франко
назвав свою працю «Нарисом історії
українсько-руської літератури до
1890 року», а М. Грушевський —
«Історією України-Русі».
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.