Серед небагатьох уц іліли х книг
княжої доби є «Повість временних
літ» — знаменитий літопис, який
дійшов до нас не в оригіналі, а в спис
ку наступних століть.
Літопис має довгу назву «се
повість временних літ, звідки поча
лася Руська земля, хто в Києві пер
ший став князювати й звідки Руська
земля постала, і як виникла Руська
земля», відомий він під короткою
назвою «Повість временних літ».
«Повість временних літ» — це звід
кількох окремих літописів, створе
них між 1039-1118 рр. Автори його
— Нестор, ігумен Видубецького мо
настиря, Сильвестр та автор опові
дання про осліплення князя Василь
ка — Василь з Перемишля. Так, за
80 років була написана універсальна
книга українського народу. «Повість
временних літ» — це не лише систе
матизована історія України від най
давніших часів до початку X II ст., а
й своєрідна хрестоматія поетичних и
епічних сказань, оповідань і навіть
байок та філософських творів. Лише
повістей тут десятки. Джерелами
твору стали візантійські хроніки, на
родні перекази, розповіді ДРУжиВ
ників тощо.
Літопис містить розповіді про У
раїнських святих — Антонія й Фе°
досія Печерських, Ольгу, Володимй
ра, Бориса та Гліба.
500
«Повість временних літ» була з’єд
нана в Іпатіївському зводі з Київсь
ким і Галицько-Волинським літопи
сами в один — «Руський літопис» як
національне зведення української
історії від найдавніших часів до кінця
XIII ст. Видатний літературознавець
Валерій Ш евчук назвав «Руський
літопис» «докум ентом ментальної
єдності українських племен».
Літопис починається розповіддю
про Адама і Єву, таким чином по
єднуючи українську історію з усе
світньою. На думку літописця, якщо
наші предки походять від Яфета, то во
ни законні нащадки людської циві
лізації взагалі.
У цій пам’ятці подано докладні
відомості про полян, деревлян, ради
мичів, сіверян та інші племена, на
які поділялися східні слов’яни, про
їхні звичаї та мову. У ній описане ге
роїчне минуле Київської держави від
852 до 1110 року, походи князів і ве
ликі битви. Літописець, мабуть, ко
ристувався поезією дружинників, бо
в нього багато подробиць про Олега,
про його похід на столицю Візантії
Царгород, на воротах якого той
повісив на знак перемоги свій щит.
Описано тут войовничого Святосла
ва, відважного Володимира; роз
повідається в літописі про дерев-
лянську данину, смерть Ігоря й помс
ту Ольги, про княжі чвари, вбивство
князів Бориса та Гліба їхнім братом
Святополком і т. ін. Наприклад, за
хоплено змальовує літописець хороб
ру й загартовану в походах дружину
князя Святослава, який не знав, що
таке страх, ніколи не відступав перед
ворогом, а коли мав намір битися з
ним, завжди відверто попереджав
«Іду на вас». Цей князь-сміливець не
злякався навіть стотисячного грець
кого війська: перед нерівним боєм
відважний полководець звернувся до
своїх воїнів з такими словами: «Не
осоромимо землі Руської, ляжемо тут
кістьми: мертві бо сорому не мають, а
якщо побіжимо, то сором матимемо;
станемо ж кріпко, то дбайте самі про
себе». Як бачимо, провідний мотив
«Повісті временних літ» — захоплен
ня героїчним минулим. Другий мо
тив — глибокий сум з приводу кня
жих міжусобиць і лиха, заподіяного
ординцями.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Літописання часів княжої Русі
Наступна: Київський літопис