Володимир Мономах (кін. XI – поч.
XII ст.), онук Ярослава Мудрого,
увійшов в історію не тільки мудрим і
далекоглядним правителем, однією з
найавторитетніших політичних по
статей Київської Русі, а ще, за висло
вом М. Грушевського, «єдиним на
шим князем-літератором з останніх
літ XI і перших років XII ст.». Цей
князь дбав про освіту рідної землі,
кохався в книгах, вільно володів
п’ятьма мовами. Після нього лиши
506
лися рукописи й твори — знамените
«Повчання» дітям, лист до князя
Олега й молитви. Його звертання д0
дітей неодноразово вносили до літо-
писів, що незмірно посилювало їх мо
ральний пафос і підкреслювало літе
ратурну майстерність. «Повчання*
Мономаха є складовою частиною
«Руського літопису». До речі, ім’я
Володимира Мономаха згадується не
тільки в «Повісті временних літ», ай
у Галицько-Волинському літописі.
М. Костомаров зауважував, що
навколо імені цього великого київсь
кого князя обертаються майже всі
важливі події руської історії в II по
ловині XII ст.
«Повчання» Володимира Монома
ха створене близько 1117 року. Зна
менитий державний і військовий
діяч, великий київський князь у
своєму творі підсумував досвід дер
жавного діяча, батька й книжника,
намагаючись виховати своїх дітей У
християнському дусі, показати, яки
ми вони мають бути як громадяни мо
гутньої Київської Русі, як м айбутні11
правителі.
Композиційно «Повчання» В-^
номаха складається із вступу, ДиДа
тичної (повчальної) та авто
графічної частин. До твору Д°Д ^
«Граматку до Олега Святославови ^
і «М олитву». У вступі автор заЗІІ!!оґо
основну причину, що змусила ^
написати «Повчання» — відмову
Давня література
ти участь у спільній боротьбі проти
ростиславичів, бо не міг «хреста пе
реступити», тобто порушити прися
гу. По-друге, «сидячи на санях*, тоб
то готуючись до смерті, князь нама
гався передати життєвий досвід своїм
дітям («дітям моїм у доброчесності
домогтись успіхів бажаючи»), отже,
Володимир Мономах хотів навчити
своїх дітей правилам особистої й
суспільної моралі, підготувати їх до
високої місії — стати високоосвіче
ними й розумними правителями
Київської Русі, справедливими до
підданих, суворими до внутрішніх і
зовнішніх ворогів.
«Повчання» містить поради:
«Язик стримуй, розум усмиряй, тіло
упокорюй, гнів придушуй, помисли
май чисті й спонукай себе до добрих
Діл Господа ради». Мудро сказано й
про навчання: «А коли добре щось
умієте — того не забувайте, а чого не
вмієте — то того навчіться». Особли
во наголошує автор на тому, що
князь має сам опікуватися державни
ми справами, а не покладатися на
воєвод. Доречна майбутнім правите
лям і така порада: без потреби не да-
вай присяги, а заприсягнувши, свято
Дотримуй її. Своє пристрасне «Пов
чання» Мономах закінчує проханням
виконувати якщо не всі його поради,
т° хоч половину з них і завжди
пам ятати Бога, що дасть людині нас-
НагУ на духовні подвиги.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Києво-Печерський патерик
Наступна: Українська література Ренесансу і Бароко