Після падіння Києва 1240 року
Київська Русь як держава фактично
перестала існувати. Роздрібнені кня­
зівства Новгородське, Чернігівське,
Переяславське не могли захистити
українські землі від татарських та
турецьких орд. Протягом ста років
після занепаду Києва Галицько-Во­
линське князівство було опорою ук­
раїнської державності. У цій ролі
Галицька Русь перейняла велику
частку київської спадщини й водно­
час запобігала захопленню західноук­
раїнських земель. Значна ж частина
України (Схід та Південь) перетвори­
лися на «Дике поле». Понад два
століття рік у рік орда налітала на
міста й села України, палила, грабу­
вала, гнала в ясир тисячі бранців. Бу­
ли знищені бібліотеки, шедеври
архітектури. Ослаблена країна стала
легкою здобиччю для сусідів. Гали­
чину захопили польські магнати,
північну Буковину — молдавські.
На рівнинах Придніпров’я підсум­
ком формування нового суспільства
«стала поява нового стану* (О. Суб-
тельний) — стану козаків. Тюркське
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
за походженням слово «козак* озна­
чало вільних, незалежних від пана
людей, які не мали чітко визначеного
місця в суспільстві й населяли без­
людні окраїни. Уперше українські
козаки з’явилися в 1480-х рр., але
тільки з поширенням кріпацтва їхня
чисельність значно зросла. Спочатку
основну масу козаків становили селя-
ни-втікачі, були серед них також
міщани, позбавлені сану священики,
збідніла знать. Козаки стали ідеаль­
ними оборонцями кордонів від та­
тарських наскоків, а згодом полоні­
зовані українські магнати стали мо­
білізувати козаків не лише для оборо­
ни, а й для нападів на турків. У
1553-1554 рр. канівський староста
Дмитро Вишневецький («Байда»)
зібрав розрізнені козацькі ватаги й
збудував на стратегічно розміщеному
за Дніпровськими порогами острові
Мала Хортиця форт, який став засло­
ном від татар. Так Вишневецький
заснував Запорізьку Січ, яку вважа­
ють колискою українського козац­
тва. Запорізьке військо стало оборон­
цем не тільки своєї рідної землі й
віри від турків і татар, а також Євро­
пи. Уся Європа XVI ст. тремтіла від
однієї думки про навалу оттоманців,
які в 1529 році спустошили Угорщи­
ну й мало не захопили Відень.
Народ увіковічнив пам’ять своїх
прославлених оборонців. У героїчно­
му епосі українського народу оспі­
вані Байда-Вишневецький, Северщ
Наливайко, Петро Конашевич-Сагай
дачний, Тарас Трясило, Іван СірКо
Самійло Кішка, Іван Морозенко та
сотні інших славних лицарів.
Коли в Х У -Х У І ст. в Європі наста­
ло Відродження (Ренесанс), його ідеї
зокрема з Італії, проникли й в Ук­
раїну. Сприяло Ренесансові й утво­
рення Запорізької Січі та спалахи се­
лянських повстань, які посилювали­
ся з кожним десятиліттям. Ще один
фактор розвитку Відродження –
зростання торговельної й промисло­
вої спроможності міст у Галичині та
на Волині.
Перші паростки Ренесансу з’явили­
ся в Україні вже наприкінці XV ст.
Під його впливом здійснювався масо­
вий від’їзд синів знаті для навчання в
західні університети, розвиток ДРУ’
карства, рідної мови, елементів ре-
алізму. Два джерела Ренесансу — а0′
тична культура та ідеали первісного
євангельського християнства п0’
родили дві течії: гуманізм і рефор
мацію. Відродження в нас не здобуло
перемоги над Середньовіччям, як в
Італії, а дві культурні епохи пану®
ли водночас. І коли ці течіїі з’єДН
лися, настала епоха Бароко. Через г
раїнців, які навчалися в західноєвр
украі«1
кої
пеиських університетах, в
поширювалися набутки європейсь ^
культури. Відомими письменник
того часу, які здобули освш
Західній Європі, були Юрій Котер-
мак з Дрогобича (Юрій Дрогобич або
Дрогобицький), Мартин-Іоанн з Пе­
ремишля, Павло Русин з Кросна,
Станіслав Оріховський (Роксолан) з
Галичини, а також Мелетій Смот-
рицький, Петро Могила, пізніше —
Феофан Прокопович. У своїй твор­
чості вони, як правило, послуговува­
лися мовою античності — латиною.
Станіслав Оріховський
відомий своїми латиномовними твора­
ми «Хрещення русинів», «Розрив із
Римом», «Зразковий підданий*, які
він підписував іменем «Оріховський-
русин» (себто українець). Його нази­
вали українським Цицероном, сучас­
ним Демосфеном. На всю Європу
пролунало патріотичне свідчення
Оріховського: «Я русин і гордий цим,
і охоче говорю про це повсюдно».
Одним з прогресивних діячів так
званої «католицької Русі», котра в
XVI ст. витворила латиномовну ук­
раїнську літературу, був С е б а с –
т і а н Кленович. У 1584 році в
Кракові вийшов його латиномовний
твір під звучною назвою «Роксо-
ланія», у якому з надзвичайною сер­
дечністю та любов’ю оспівано тодішню
Українську землю, зокрема Підгір’я
11 Карпати. Українська земля захоп­
лює С. Кленовича — вона була йому
Не чужа. Він оспівує її лани, ліси,
міста, передусім «святе місто Лева»,
Давню столицю Київ, Замостя, яке
ставало в той час новим культурним
осередком. Для поета це «наша»,
«своя» земля, і недаремно він її так
урочисто прославляє. «Цікаво відзна­
чити, — зауважує В. Шевчук, — тут
ще й таке: описуючи українські міста
й ставлячи на чолі їх Львів, який мас­
лився в той час і навіть на початку
XVII ст. столицею України (недарем­
но й Хмельницький не хотів його руй­
нувати), на другому місці ставить
Київ, хоч у ті часи Київ великої куль­
турної ролі не відігравав і фактично
лежав у руїнах. Є всі підстави гадати,
що С. Кленович побував у Києві і
пильно обдивився княжу столицю.
Він заперечує легенду, що Київ — це
антична Троя». У Києві його цікавить
інше: люди, які тут живуть, відбива­
ючи татарські напади, і печери, в
яких зберігаються нетлінні мощі, і
які збирають до себе безліч людей,
роблячи це місце осередком України.
Висновок поета не тільки промовис­
тий, а й багатозначний: «Знайте, що
Київ на Чорній Русі значить стільки,
як давній Рим для старих християн,
значення в нього таке ж…».
У поемі автор висловлює свою лю­
бов до Роксоланії (України), повідом­
ляє про Русь як про одне етнічне
ціле, називає цю землю рідною і хва­
лить православну віру, хоч сам був
римо-католиком.
Для того, щоб навічно закріпити
панування Речі Посполитої на ук-
____________ Давня література
509
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
раїнських землях, окрім установлен­
ня державного, соціального, еконо­
мічного контролю, треба було духов­
но поневолити народ. 1569 року ук­
ладено Берестейську унію, що мала
на меті політичне об’єднання ук­
раїнської та білоруської православної
церкви з католицькою. Ініціаторами
Берестейської унії стали київський
митрополит Михайло Рогоза, єписко­
пи Іпатій Потій, Кирило Терлецький,
Діонісій Збируйський та Григорій За-
горовський. Релігійна дискусія пере­
росла в літературну полеміку за збе­
реження віри.
«Тренос» Мелетія Смотриць-
к о г о — це плач-голосіння українсь­
кої православної церкви за всіма
православними церквами й монасти­
рями, які були відібрані королем і
католиками, за померлим захисни­
ком православ’я князем Костянти­
ном Острозьким, за покатоличеними
шляхетними родами Білорусі та
України.
Протистояння в суспільстві внаслі­
док релігійної унії охопило всі сфери
людської діяльності. В Острозі нав­
коло магната-мецената Костянтина
Острозького об’єдналися православні
сили. На певний час Острог став сто­
лицею православ’я, тут зібралися пи­
сьменники й промовці, друкарі й аст­
рологи. Тут була заснована Акаде­
мія, друкарня, князь відкрив школи
в Турові й Володимирі. З острозької
510
друкарні пішли у світ Острозька біб­
лія, Псалтир, Требник, «Хронологія*
Андрія Римші. Тут працювали пись­
менники Дем’ян Наливайко, Григорій
Голубників, Йов Борецький, Йов Кня-
гиницький, Герасим Смотрицький.
На початку XVII ст. центр церков­
ної та культурної діяльності в Ук­
раїні переміщується на схід. Безпосе­
реднє сусідство Волині та Галичини з
Польщею, де свого апогею досягла
католицька контрреформація, зумов­
лювало те, що осередки українського
православ’я на цих землях зазнавали
її безпосереднього й згубного впливу.
Так, коли в 1608 році помер «стовп
православ’я» — князь Костянтин
Острозький, його онука, новонавер-
нена фанатична католичка Анна
Ходакевич передала Острозьку
академію єзуїтам. Львівське братство
також почало занепадати. Україн­
ські міщани не мали можливості
підтримати його, терплячи все біль­
ші утиски з боку католицької церкви
та польського уряду. Східні землі, Ш°
швидко розвивалися, перебували Да
леко від тиску польського католиди3
му. Київ усе густіше заселявся й ба
гатшав, підносився як центр Ук
раїнського православ’я.
Рушійною силою православвог
відродження була стародавня Києв°
Печерська лавра. У 1610-х РР 1
архімандрит Єлисей Плетенецьк*1“;
виходець з галицької знаті, згру
Давня література
вав навколо себе освічених земляків
— Йова Борецького, Захарію Копис-
тенського, Памву Беринду, Лаврен-
тія Зизанія. Плетенецький узявся
здійснювати грандіозний видавни­
чий проект, за яким протягом 15 років
були опубліковані близько ЗО книг
головним чином релігійного змісту.
Це перевищувало загальну кількість
усіх книжок, надрукованих в Ук­
раїні до цього часу.
Книгодрукування зумовило істо­
ричний злам у розвиткові літерату­
ри, науки та всієї культури. Заснов­
ником українського книгодрукуван­
ня був високоосвічений українець з
лемків Святополк Фіоль. У 1491 році
в Кракові він видрукував кирилич­
ним шрифтом п’ять книг (Псалтир,
Часословець та ін.). Поширювалися в
Україні видання білоруського пер­
шодрукаря Франциска Скорини,
який заснував свою друкарню у
Вільні. Змушений тікати з Москов­
щини «друкар книжок небачених»
Іван Федоров, бо там друкування
книжок називали диявольщиною,
він знайшов прихисток спочатку в
селі Заблудові на території Великого
князівства Литовського, потім у Льво­
ві. а згодом в Острозі. У 1574 році у
Львові він надрукував Апостол, а в
Острозі — Біблію. Та зрештою Іван
Федоров усе ж повернувся до Львова.
Велике значення для розвитку ук­
раїнської культури мала діяльність
братств — церковно-освітніх това­
риств міщан, які виникли ще в пер­
шій половині XV ст. на західноук­
раїнських землях, а потім пошири­
лися на всю Україну. Найвідомішими
з них були братства у Львові, Острозі,
Луцьку та Києві. Братства відкрива­
ли школи, книгозбірні, розшукували
й збирали пам’ятки історії, культу­
ри, викуповували бранців з татарсь­
ко-турецької неволі, активно бороли­
ся проти покатоличення та поло­
нізації українського народу.
Київський митрополит Петро Мо­
гила об’єднав засновану ним у Києво-
Печерській лаврі школу зі школою
Київського братства, заклавши під­
валини Могилянської колегії, яка
згодом стала одним з найважливіших
навчальних закладів слов’янського
світу (Києво-Могилянська академія).
Навчання тут будувалося за зразком
античних шкіл, велику увагу звертали
на вивчення класичних дисциплін.
Українська культура й далі розви­
валася на релігійному ґрунті. У книж­
ках, як правило, демонструвалася
істинність православ’я, наголошува­
лося, що воно — єдиний шлях до
людського спасіння («Палінодія»
Захарії Копистенського, «Зерцало
богослов’я» Кирила Ставровецько-
го). Твори того часу, призначені для
масового читача, описували життя
святих чи розповідали про чудеса, що
відбувалися в Києво-Печерській лав­
511
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
рі. Ці книжки були написані склад­
ною для розуміння церковнослов’ян­
ською мовою, що використовувалася
в Україні як літургійна й літературна.
Проте чимдалі серед письменників
поширювалася й народнорозмовна
мова. Так, Памво Беринда
протягом ЗО років складав свій «Лек­
сикон», у якому до церковносло­
в’янських слів подав їхні українські
відповідники. Новим фактором літе­
ратурного життя того періоду стала
зросла популярність поезії, а особли­
во панегіриків. До найкращих зраз­
ків цього жанру належать «Вірші»
Касіяна Саковича, написані на
смерть Петра Сагайдачного та вірші,
присвячені Петрові Могилі.
Зростала грамотність українського
населення — братські школи та Мо-
гилянська колегія випускали сотні
студентів, друкувалися нові книжки.
У 1648-1654 рр. Україну охопила
Визвольна війна, яку очолив Богдан
Хмельницький.
Після підписання Переяславської
угоди 1654 року Україна опинилася
на три століття під владою російських
імператорів. Наша земля стала ко­
лонією, сировинною базою Москви, а
народ був перетворений на «мало­
росів*. Катерина II знищила Запо­
різьку Січ і зробила колишніх ли­
царів козацтва кріпаками.
Визвольні змагання українського
народу 1648-1654 рр. знайшли своє
гідне висвітлення в козацьких літо­
писах Самійла Величка, Самовидця
Григорія Граб’янки.
Починаючи з середини XVII ст. д0
кінця XVIII ст., у художній та інте­
лектуальній творчості панував стиль
бароко. Задовольняючи смаки знаті
він підкреслював велич, розкіш та
декоративність, віддаючи перевагу
формі над змістом, химерності над
простотою. Здатність до синтезу зро­
била бароко особливо принадним для
українців — нації, котра перебувала
між православним Сходом і латинізо­
ваним Заходом.
Багато барокових рис позначилося
на творах «перелітних птахів»
(О. Субтельний), тих українців, що
навчалися в польських чи західно­
європейських університетах і повер­
нулися до Києва, щоб викладати в
Академії. Зважаючи на їхню євро­
пейську освіченість, Петро І покли­
кав їх очолити в Росії освітні та цеР’
ковні установи. Найвидатнішими се­
ред них були Феофан ПрокоповИЧі
Стефан Яворський, Дмитро Туптало-
1674 року в Києві з’явилася книга
«Синопсис, чи коротке зібрання оД
різних літописців». У НІЙ перелічу
валися майже всі періоди з історії У
раїнського («славеноросійського»)08
роду, князювання Володимира СвЯ
того і його наступників; зазначав
там і період Московського ДаРстВ?
самодержавцем Федором Олекс
Давня література
8ичем. Коротко книгу називають
«Синопсис» (від грецького synopsis
— загальний огляд, зведення або
збірка статей, різних матеріа­
лів, присвячених якомусь одному
питанню).
У «Синопсисі» автор прагнув пода­
ти українську історію з давніх-давен.
Тут оживають біблійні легенди й ле­
гендарні імена, докладно йдеться про
слов’янське язичництво та старо­
давні народні звичаї.
Спосіб викладу матеріалу в «Си­
нопсисі» нагадував давні літописи,
однак у ньому наявні елементи ук­
раїнського бароко: пишнота й уро­
чистість вислову, чимало крилатих
висловів та афоризмів.
Серед можливих авторів «Синоп­
сису» називають Інокентія Гізеля —
ректора Києво-Могилянської ака­
демії, Пантелеймона Кохантовського
~ ченця Києво-Печерської лаври,
Феодосія Сафонова — ігумена Києво-
Михайлівського монастиря. «Синоп­
сис» одразу ж став однією з найпопу-
лярніших книг, розходився широко в
Рукописних копіях. З 1674-1680 pp.
Ця праця перевидавалася тричі. А
всього витримала двадцять п’ять ви­
дань (востаннє 1861 року). Важ­
ливість цієї книги в житті українсь­
кого народу важко переоцінити: вона
Поширювала історичні знання, по­
роджувала зацікавлення рідною
історією.