Героїчна епоха Хмельниччини мо­
нументально відображена в козаць­
ких літописах. Козацькими їх нази­
вають тому, що головний герой цих
літописів — українське козацтво, йо­
го гетьмани; зображені події — ко­
зацькі змагання за волю, неза­
лежність; автори літописів — січові
козаки.
Манускрипт під назвою «Літопис
Самовидця» знайшов і відкрив сві­
тові Пантелеймон Куліш, він же
запропонував і назву. Помітно, що
анонімний автор був учасником і оче­
видцем подій, не користувався
ніякими джерелами. Учені допуска­
ють, що ним міг бути генеральний
підскарбій Січі Роман Ракушка-Ро-
мановський, одна з найпомітніших
осіб в уряді Івана Брюховецького.
Події літопису охоплюють другу
половину XVII ст. На початку автор
коротко характеризує всі ті причини,
які призвели до початку Визвольної
війни українського народу проти шля­
хетської Польщі 1648-1654 рр. За­
вершується літопис подіями 1702 ро­
ку. У ньому згадується велика кіль­
кість людей: усі визначні козацькі
ватажки, починаючи від Богдана
Хмельницького й закінчуючи Іваном
Мазепою, полковники, генеральні
писарі, обозні, сотники, польські
шляхтичі, російські вельможі.
513
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У запису під 1663 роком літопи­
сець подає розповідь про Чорну раду
під Ніжином, докладно описує два
ворожі табори — Сомка й Брюховець-
кого й оповідає про жорстоку розпра­
ву останнього над суперником та його
прихильниками. Є тут згадка про
полковника Івана Шрама. Як бачи­
мо, цей історичний запис використав
П. Куліш для сюжету свого історич­
ного роману «Чорна рада».
«Літопис Григорія Граб’янки»
описує історію козацтва з часу його
виникнення до 1709 року. Його ав­
тор — гадяцький сотник Григорій
Граб’янка вибудовує оповідь у формі
окремих тематичних розділів —
«Сказаній*: «Сказаніє чего ради
возстал Хмельницький на поляков»,
«Сказаніє о первой брані козацкой на
Жолтой Воді з ляхами», «Сказаніє о
Збаразькой і Зборовськой побіді над
ляхами 1649 року», «Сказаніє о
войні Берестецькой» тощо. Докладно
пише Граб’янка про мотиви, якими
керувався Хмельницький, ідучи до
Переяславської ради.
Смерть гетьмана в описі Граб’янки
велике горе для всього українсько­
го краю. Переказуючи події, що
відбувалися в Україні після смерті
Б. Хмельницького, автор з докором
мовить про гетьманські міжусобиці,
про запустіння краю.
М. Слабошпицький називає Граб’ ян-
ку і героєм історії, і її «секретарем».
Григорій Граб’янка був полковим
осаулою, суддею, полковником, брав
участь у багатьох битвах і походах
1737 року, коли козацьке військо ви­
рушило в кримський похід проти татар
славний літописець наклав головою.
«Літопис Самійла Величка» охоп­
лює події 1648-1700 рр. Оповідач
літописних подій на початку твору
повідомляє, що служив у Василя Ко-
чубея, який був у гетьмана Івана Ма­
зепи генеральним писарем.
З літопису видно, що Величко був
надзвичайно освіченою людиною.
Можливо, він навчався в Київській
академії. Як наближена до Кочубея
особа, після його страти потрапив до
в’язниці на кілька років, про що
обмовився в літописі: «Оскільки
змінив в той час добре своє життя на
невільниче».
«Літопис», лишаючись твором №■
торичним, є водночас і твором ху
дожнім. У канву тексту автор вплітає
уривки з художніх творів українсь
ких авторів, оповідь щедро пересип
на народними прислів’ями, легенд
ми, переказами. У численних лірйЧ
них відступах автор висловлює ся^
ставлення до подій і людей,
справжній патріот — «істинним
лої Росії син і с л у га ». ^
«Літопис Самійла Величка»
І ттоД^
І солідна хроніка тогочасних » ^
1 він налічує чотири томи, ° еР
І вийшов у світ 1848 року.
514
Давня літ ерат ура
«Історія Русів». Перше видання
твору побачило світ 1864 року. Автор
«Історії Русів», лишаючись невідо­
мим, своїм твором дає відповідь
польським і російським авторам, які
заперечують історичну окремішність
українського народу.
«Історія Русів» розпочинається з
найдавніших часів, докладно подано
розповідь про славетну Київську
Русь, про найперших князів, про
початки козаччини на українських
землях.
Автор з великим захопленням
змальовує Богдана Хмельницького,
його родовід. Після великих перемог
Хмельницького над шляхтою у Чиги­
рин з багатьох країн пішли посли,
які вітали український народ з вибо­
реною незалежністю. Усіх тих послів
і країни, які вони представляли, пе­
релічує автор «Історії Русів».
Пише він і про те, що іноземні во­
лодарі, пропонуючи гетьманові дого­
вори про союз, зобов’язувалися за те
шанувати всі права вільного народу й
визнавати довічне гетьманське право
нащадків Хмельницьких. Спілку з
Російським царем деякі найвиз­
начніші люди України підтримува­
ли, інші категорично заперечували.
Оповідає «Історія Русів» і про
смутні часи, про жорстоку розправу
Петра І і Меншикова над козаками за
те, що гетьман Мазепа перейшов на
бік шведського короля.
Автор «Історії Русів» був патріо­
том України, тому, розуміючи, що
російське самодержавство ніколи не
вибачить йому ставлення до козацтва
й оцінок російських правителів,
вирішив лишитися невідомим.
У житті національної інтелігенції
поява цієї книги стала подією над­
звичайного значення. На ній вироста­
ла ціла плеяда національно свідомих
істориків, письменників. Досить,
наприклад, сказати, що «Історія
Русів» була настільною книгою Тара­
са Шевченка.
Нині «Історію Русів» видано в
інтерпретації Івана Драча сучасною
українською мовою.
Промова гетьмана Павла Полубот­
ка, у якій він звинувачує лютого ката
України Петра І за рабство, за зни­
щення народу, козаків, є одним з
найбільш ідейно наснажених місць
книги, відверто пройнятої антимос-
ковськими настроями.