«Писаніє к утекшим од православ­
ної віри єпископам» (1598 рік) — один
з найяскравіших творів полеміста.
Цей твір адресований ініціаторам Бе­
рестейської унії: М. Рогозі — київсь­
кому митрополитові, єпископам
Іпатію Потію, Кирилові Терлецько-
му, Леонтію Пелчинському, Діони-
сію Збируйському, Григорію Заго-
ровському. Безпосереднім поштовхом
до написання твору послужила праця
Іпатія Потія «Оборона згоди».
Усі єпископи, що відійшли від пра­
вославної віри, на думку І. Вишенсь­
кого, стали на шлях зради, бо своїми
підписами скріпили ганебну згоду,
стали ворогами українського народу.
Іван Вишенський уважає, що вони не
мали морального права вершити
справи християнської віри в Україні,
бо їхні дії суперечать шести за­
повідям, «од Христа узаконених»:
голодних нагодувати, спраглих на­
поїти, подорожнім дати притулок,
голих одягти, хворим допомогти,
ув’язнених відвідати. Усі єпископи,
517
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
твердить полеміст, — грішні: ніхто з
них у нестримній жадобі до наживи
не дотримувався цих заповідей. Тя­
гар гріхопадіння зрадників Іван Ви-
шенський збільшує способом градації
негативної дії. Вони голодних «ого-
лоднюють* (це вже хижацтво), бід­
них роблять спраглими (грабіж­
ництво), подорожніх «злословлять» і
не пускають на поріг дому (людино­
ненависництво), голих оголюють (жи­
водерство), за правду мучать у тюр­
мах, катують і вбивають (тиранія).
Істинно християнськими є виснов­
ки автора з приводу нерівності сус­
пільних верств. Це ідеї рівності,
братерства нижчих (хлопів, кожу-
м’яків, шевців) і вищих (князів
церкви). Справді вищі для нього —
ті, хто ліпші «вірою діяльною». Іван
Вишенський твердить, що єпископи-
уніати знеславили («зґвалтили») за­
кон церковний, єпископських посад
досягли не способом «всенародного
вибору*, а шляхом усяких шахрайсь­
ких махінацій, підкупів.
У властивій йому стильовій манері
полеміст нанизує риторичні фігури
(оклично-питальні інтонації, пов­
торення), виявляючи свою любов
до скривджених і ненависть до
кривдників.
Громадянський подвиг Вишенсько-
го-гуманіста виявився в запереченні
права шляхти на панування в Ук­
раїні. Він не побоявся викрити не ли­
518
ше короля, хабарництво й продаж­
ність його двору, а й самого папу
римського.
Свіжість барв слова, безпосеред­
ність чуття, сполучення високого
пафосу і «низьких» просторічних
елементів, багатство риторичних
відтінків гумору, іронії, сатири, роз­
маїття жанрових полемічних струк­
тур і стилістичних засобів від анафор
до неологізмів — усе це характеризує
українського полеміста, як видатно­
го представника барокового стилю.