Протягом усього життя Ско
ворода послідовно уникав всьо
го того, що могло уярмити його
дух і волю до свободи, і з повним
правом заповів написати на мо
гилі слова: «Світ ловив мене,
та не впіймав».
І. Іваньо
Григорій Савич Сковорода народився в
с Чорнухи, тепер смт Полтавської обл.
1738 року вступив до Києво-Могилянської
академії, навчався з перервами 10 років. Відмо
вився від духовної кар’єри. У 1745-1750 рр. пе
ребував в Угорщині, подорожував по Австрії,
Польщі, Італії. Ознайомився з німецькою філо
софією, італійською культурою. Працював вик
ладачем Переяславського й Харківського ко
легіумів, домашнім учителем у поміщика.
Полишив педагогічну діяльність через
невідповідність змісту й методів викладання
офіційним постановам. З 1769 року Г. Сковоро
да вів мандрівний спосіб життя. На цей час при
падає написання більшості творів, які через за
борону книгодрукування в Україні не друкували
ся, а переписувалися й поширювалися усно.
Вибрані твори вийшли в Петербурзі 1861 року.
Щастя письменник убачав не в маєтках і славі,
а в житті в злагоді із совістю, шляхом до щастя
вважав самопізнання. Ченці Києво-Печерської
лаври запрошували Сковороду стати ченцем:
«Доволі блукати по світу! Час причалити до га
вані, нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме
тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церк
ви і окрасою обителі». На це Г. Сковорода сар
кастично відповів: «Ох преподобні! Я стовпо
творіння умножати собою не хочу, доволі і вас,
стовпів неотесаних у храмі божому! Світ мене не
піймає». І таки не піймав. Навіть Катерині II не
вдалося заманити Сковороду в золоті тенета со
лодкого життя при царському дворі. «Я не поки
ну батьківщини, — гордо відповів філософ. —
Мені моя сопілка і вівці дорожчі за царський
вінець». Він обрав шлях утечі від світу зла й до
сягнення свободи в царині духу. Помер великий
мудрець так просто, як і жив. Мабуть тільки пра
ведникам Господь дарує таку смерть. У щирому
товаристві серед друзів, своїх прихильників він у
задушевних розмовах провів свій останній день.
Згодом вийшов у сад і край дороги став копати
яму. На здивоване запитання, що то він задумав,
філософ як про щось буденне сказав: «Копаю
собі могилу, бо прийшов мій час». А коли всі
розійшлися, Сковорода помився, переодягнувся
в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки.
З творчої спадщини Григорія Ско
вороди залишилися збірка ліричних
поезій «Сад божественних пісень»,
книга «Байки харківські», філософ
ські трактати й притчі.
Сковорода-лірик є одним з пред
ставників класичного бароко. Харак
терним для творів Сковороди є те, що
в ліричних поезіях він — філософ, а у
філософських працях — лірик.
До «Саду божественних пісень*
увійшло ЗО пісень. Кожна з них, час
то взаємопов’язаних, є варіацією на
біблійні теми. Провідні в збірці “■
барокові мотиви уславлення Хрис
та, любові до нього й посвяти себе
йому (пісні 1, 3, 17, 28, ЗО), здолаг
ня пристрастей суєтного світУ>
відкидання влади плоті над дуіпе10
(2, 11,29).
522
Своєрідним диптихом-двовіршем є
пісні 9-та і 10-та — «Всякому городу
нрав і права». Іронічні шестивірші
«Пісні 10-ої» формують універсаль
ний образ часу, у якому всякому го
лову мучить «свій д у р ». Григорій
Сковорода шикує в один ряд усіх, ко
го засуджує, — здирників, бюрок
ратів, пияків, розпусників, підлабуз
ників, ледарів. Це пани, що безупин
но стягають собі землі, чиновники та
юристи, що зловживають своїм ста
новищем, багаті, у яких «дім, як ву
лик, гуде від гу л я к ». І тільки лірич
ний герой (сам автор) позбавлений
цієї суєти, бо перед смертю всі рівні:
Знаю, що смерть — як коса
замашна,
навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи
цар, —
все пожере, як солому пожар.
Совість і мудрість у цій поезії не
лише протиставлені багатству й знат
ності — їх автор підносить над усім
Дріб’язковим, буденним, нікчемним.
Хто ж бо зневажить страшну її
сталь?
Той, в кого совість,
як чистий кришталь.
(Переклад В. Шевчука)
Ця «Пісня» набула широкої попу
лярності в народі, вона викорис
тана І. Котляревським в «Наталці
Полтавці», модифікована в поемі
Т. Шевченка «Сон».
Мотив «вольності» — свободи —
перейшов із пісень (9, 12) у значний
твір Сковороди «Б е ІЛ ЬеН аіе» (ла
тинською — «Д о свободи»). У цій оді
оспівано волю як найбільше багат
ство людини. Золото проти свободи,
за словами автора, — ніщо, «болото».
Усі думки ліричного героя про те, як
би не втратити волі. Батьком свобо
ди, героєм називає автор Богдана
Хмельницького. «С лавословіє», як і
народні думи, високо ставить заслуги
визволителя Вкраїни:
Будь славен вовік, о муже
ізбранне,
Вольності отче, герою Богдане!
Один з основних мотивів «Саду бо
жественних пісень» — гармонійність
людини із собою, з навколиш нім
світом. Щ об змінити макро- та мікро
світ, тобто себе самого, пізнай себе, а
пізнавши, — удосконалюй. Пізнаю
чи свої нахили, людина правильніше
визначить власне місце в суспільстві
й принесе йому більш у користь.
Щастя людини — у внутрішньому
стані, у єдності з природою, у розду
мах про красу:
О щастя, світе наш ясний!
О щастя, світе наш красний!
У багатьох поезіях автор милуєть
ся красою рідної природи, духовно
збагачується її чарами.
Зокрема, у поезії «Ой ти, птичка
ж елтобока» відчутне замилування
автора красою рідного краю. Поет ви-
_____________________ Д авня літ ерат ура
523
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА________________ ____
користовує народну пісню «Стоїть
явір над водою*, проте творчо пере
роблює її.
Видатний мислитель утілює ідеї
гуманізму, любові до простої лю
дини. Він наголошує на необхіднос
ті виховувати в людях правдолюб
ство, чесність, працьовитість, на
томість засуджуючи тих, «хто високо
вгору дметься*, використовує своє
становище заради вигоди, почестей і
багатства.
Людина, уважає філософ, може від
чути себе щасливою лише серед при
роди, справжнє задоволення лише в
душевному спокої й почутті свободи.
Поезія Г. Сковороди «Кто сердцем
чист і душою» відбиває найістотнішу
ознаку творчості мислителя: віру в
оновлення людського суспільства за
допомогою морального вдосконален
ня людини, виховання в ній найкра
щих рис. Поет мріяв про новий світ, у
якому не буде війн, ворожнечі. Він
засуджує загарбницькі війни й про
славляє мир.
За думками Г. Сковороди, добро й
справедливість притаманні лише лю
дині з чистими помислами. А побуду
вати світ добра й справедливості
можна лише тоді, коли кожна люди
на прагнутиме розвивати в собі гу
маністичні риси характеру, само-
вдос конал «зватиметься.
На вибір і формування жанрів ско-
вородинівських творів впливала ук-
524
раїнська поезія Х У ІІ-Х У ІІІ ст., 30к.
рема твори Феофана Прокоповича і
антична філософія — Епікур, Сок
рат, Платон, а також ідеї західно
європейських просвітителів і фольк
лор рідної України. Перед кожною
піснею у збірці — епіграф-джерело,
яке давало авторові натхнення, — це
книги Святого Письма. Звідси ло
гічно випливає й назва збірки «Сад
божественних пісень». Хоч Сковоро
да всі свої вірші назвав піснями, але
вони не однотипні за особливостями
викладу. Серед них є власне пісні,
оди, панегірики, канти, псалми.
Об’єднує ж усі поезії Сковороди без
перечна наспівність, медитативність
(роздумливість), філософський ха
рактер — про високе призначення
людини на землі.
У 1769-1774 рр. письменник ство
рив ЗО байок, які ввійшли до збірки
«Байки харківські», органічно по
в’язані зі світовою традицією (запо
чаткованою Езопом). Для Сковороди
байка — це «мудра іграшка», ®о
приховує в собі зерно божої істини.
Композиційно байки двочастиннь
розповідь змінює «сила» ( мораль)>
що подекуди переростає у Ф1Л°
софські мінітрактати. Як заувазкУ6
В. Погребенник, специфіка байоН
Сковороди полягає в тому, Щ° вонИ
не викривальними, а гуманісти^
дидактичними, пропагують Д°Р
йому ідеї й цим пов’язані з тракта
Д авня літ ерат ура
ми й піснями, хоч і створені в іншій
літературній манері.
У байці «Жайворонок» автор іро
нізує з примітивності мислення та
розумової обмеженості окремих його
сучасників. Молодий Жайворонок
сприйняв за орла Черепаху, коли та з
♦великим шумом і грюкотом упала
на камінь». З приводу такої нероз
судливості старий Жайворонок
слушно зауважує «Не той орел, що
літає, а той, хто легко сідає».
«Байки харківські» підносять
розум, простоту й убогість життя,
інакше-бо можна потрапити до
клітки, як Чиж із байки «Чиж і
Щиглик». Милосердя, справедли
вість, постійність, справжню друж
бу, твердить Сковорода, можна пе
ревірити не за зовнішніми, а за
внутрішніми якостями і справами. У
байці «Зозуля та Дрізд» автор про
славляє працю як зміст життя. Дрізд
сам вигодовує, доглядає й навчає
своїх дітей. Зозуля ж нудьгує й не мо
же зрозуміти, чому їй нудно. Лю
дині, яка трудиться, — свято щодня,
запевнює автор: «… немає нічого со
лодшого, як спільна для нас усіх ро
бота. Щасливий той, хто поєднав лю
бе собі заняття із загальним. Воно є
справжнє життя ».
Значна частина байок присвячена
темі «сродної праці». Байкар переко
наний, що кожну людину Бог наділив
певним даром. Треба вчитися роз
пізнавати його. Той, хто вибирає собі
життєву справу не за природними на
хилами, а орієнтуючись на якісь інші
чинники (славу, матеріальну вигоду,
прибутки), той шкодить і собі, і сус
пільству. Саме цю думку розвиває ав
тор у байці «Бджола і Ш ершень».
Бджоли збирають мед, тому що «для
цього народжені», для них сам про
цес збирання меду «незрівнянно біль
ша радість від споживання його».
Цього Шершень збагнути не може.
Мораль байки: праця має стати для
людини природною потребою, «най-
солодшою поживою». Тільки то
ді життя буде змістовним. Байка
«Бджола і Шершень» набула неабия
кої популярності, бо проголошувала
мораль трудового народу: у праці лю
дина відчуває радість буття, а в
безділлі деградує.
Провідні ідеї Сковороди, наприк
лад, «сродної праці», пізнання себе
— перейшли у філософський трак-
тат-діалог про щастя «Розмова, зва
на алфавітом, чи Буквар світу».
Звичайного людського щастя,
як уважав Г. Сковорода, можна
досягти лише завдяки працьови
тості. Праця є внутрішньою потре
бою кожного. Творча праця сприяє
формуванню в людині найкращих
моральних рис.
Письменник зазначає: «Багато
хто, потопивши природу, вибирає
для себе ремесло наймодніше і
525
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
найприбутковіше, але сим лише
ошукує себе», адже лише »Природа
— всьому початкова причина і
рушійна сила».
Причину «несродності» Г. Ско
ворода бачив у бажанні людей
матеріально збагатитися, здобути
славу, почесті, привілеї, зайняти
найкраще «місце під сонцем». На
думку письменника, невідповідність
обраного способу життя здібностям
завдає шкоди не лише людині, а й
державі.
Щастя, на думку філософа, не за
морями, не в царських палатах, а в
наших помислах, у нашому серці, у
любові. Це найкраще людське почут
тя — любов. Г. Сковорода стверджує:
«Любов — це початок, середина і
кінець, альфа і омега». Істинна ж лю
бов не в багатстві, а в спорідненості
душі, доброчесності.
Філософський трактат «Благород
ний Еродій» випередив свою добу
ідеєю природовиховання.
Філософія Григорія Сковороди й
сьогодні актуальна своєю критикою
розбещеності сильних цього світу
(«Сон », «Розмова п’яти мандрівників
про істинне щастя в житті»), узагалі
людської зажерливості («Убогий
Жайворонок*); своєю «проповіддю
життєрадісної гуманності» (слова
І. Франка); вірою в те, що «Ми збу
дуємо світ кращий. Створимо день
веселіший» (діалог «Поток зміїн»).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Феофан Прокопович 1681-1736 рр.
Наступна: Становлення нової літератури