Поема написана в Петербурзі в
1838 році, коли Т. Шевченко був уже
на волі, навчався в Академії мис
тецтв. Поема має присвяту «Василию
Андреевичу Жуковскому на память
22 апреля 1838 года*. За жанром —
ліро-епічний твір. Ситуація, що ле
жить в основі сюжету поеми (дівчина
полюбила чоловіка, довірилася йому,
а він покинув її) є вельми поширеною
в літературах різних народів.
Т. Шевченко читав твори з подібни
ми сюжетними мотивами («Кларису*
С. Річардсона, «Бідну Лізу» М. Ка
рамзіна, «Еду» Є. Баратинського).
Однак він інтерпретує цей сюжет аб
солютно по-своєму. Він звертає увагу
на зруйновану долю жінки-матері,
від якої через те, що народила «неза
конну» дитину, відвернулися батько,
матір, усе село. У ліричних відступах
поеми автор співчутливо ставиться
до Катерини («Катерино, серце моє,
лишенько з тобою»). Та він не засу
джує батьків, які виганяють доньку з
дому. Тільки в контексті народної
моралі можна зрозуміти позицію ав
тора, який поклонявся материнству:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Поема починається зверненням-
застереженням поета до українських
дівчат:
Кохайтеся ж , чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Ю. Івакін зауважує: «В «Катери.
ні* слово «москаль» означає військо
вого, офіцера царської армії, чужин-
ство якого на українському терені
загострено відчувала висока націо
нальна свідомість поета»,
В українській літературі існує чи
мало описів постою загонів царської
армії в селі. Це явищ е було звичним,
У повісті Ш евченка «Наймичка» чи
таємо: «Когда вы въезжаете в мало-
российское село и видите у ворот на
высоком шесте несколько соломен
ных кисточек, это значит, что в селе
не пехота, а кавалерия квартирует»,
Розташування військових викли
кало в багатьох недобрі передчуття:
«Вздрогнуло сердце не одного чер
нобрового косаря при виде этих зло
вещих вех. Не один из них припом
нил страшные, трагические рассказы
про бесталанных покрыток».
Композиційно поема складається з
п’яти розділів. Ш евченко дуже ко
ротко говорить про стосунки Катери
ни й офіцера:
Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
552
Нова література
Поки себе, свою долю і
Там занапастила.
Зав’язка подій — знайомство К ате
рини з офіцером, його в ід ’їзд і наро
дження в К атрі неш лю бного сина, од
носельці «кують речі недобрії» щодо
Катерини. Одна з найдрам атичніш их
сцен у поемі — ви гн ан н я К атерини з
дому:
Ледве встала, поклонилась,
Вийшла м овчки з хати;
Остались сиротам и
Старий батько й м ати.
Кульмінація сю ж ету поеми — зус
тріч Катерини з офіцером-спокусни-
ком. Він ганебно в тікає, не бажаю чи
подивитися на дитину, грубо відш то
вхнувши ту, я к ій п рисягався.
Свою К атрю , що для тебе
Сина породила?
Трагічна см ерть К атерини в кін ці
розділу — ро зв’я зк а сю ж ету.
Найкоротший, п ’яти й розділ, ви
конує роль епілогу. К атри н син — по
водир сліпого кобзаря. Заверш альна
сцена поеми — м оскаль, тепер уже
великий пан, удруге відцурався свого
сина:
А пан гл я н у в … одвернувся…
Пізнав препоганий,
П ізнав тії к а р і очі,
Чорні бровен ята…
Пізнав батько свого сина,
Та не хоче в зяти .
Трагічну долю К атери н и, я к у згу
били «чужі лю де», Ш евченко пока
зав з винятковою силою , гуманно
стверджуючи людські права матері,
сироти. Ц арська цензура відчула ще
й символічний план відтворення в по
емі долі обдуреної У країни, бо з текс
ту поеми були вилучені рядки про
гетьманщину й навіть пейзаж ний об
раз «ставок під кригою в неволі»,
асоційований з Україною.
