«Сон» — ліро-епічна, сатирична
поема, жанр якої сам автор визначив
як «комедію». Цілком мож ливо, що
підзаголовок «комедія» був навіяний
«Божественною комедією» Д анте,
зокрема ‘її першою частиною «П ек­
ло». Вступ до поеми «У всякого своя
доля» є філософським узагальненням
загальнолюдських пороків: «Той м у­
рує, той руйнує, той неситим оком за
край світу зазирає — чи нема країн и ,
щоб загарбать…» Заклю чним акор­
дом вступу звучить обурене гнівно-
саркастичне на адресу сучасної ін ­
телігенції: «А братія мовчить собі,
Витріщивши очі».
Для основної оповідної частини
твору обрано форму сну. К ом по­
зиційно твір складається з трьох час­
тин, у яких зображ ено У к р а їн у ,
Сибір і Петербург.
Україна для поета — країна кон т­
растів. Голос Ш евченка-гум аніста
557
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
знову стає на захист «отих рабів
німих»:
Он глянь, — у тім раї, що ти
покидаєш,
Латану свитину з каліки
знімають,
З шкурою знімають…
Прийом сну дав змогу відтворити
панораму імперії. Картини «пекла у
раї* спонукають Шевченка на діалог
з Богом, бо, мабуть, тільки він може
знати: «Чи довго ще на сім світі Ка­
там панувати?»
«Сибірська» частина поеми осяяна
благородним сяйвом, яким оповитий
«цар всесвітній, цар волі» — образ
борця проти тиранії та деспотизму.
Г. Клочек зауважує: «На мою думку,
Шевченко створив символічний образ
борця із самодержавною системою —
борця за волю, за демократичне
суспільство. Згадаймо, що за єван­
гельською легендою Христос був роз­
п’ятий між двома розбійниками. У
Шевченка ми бачимо «царя волі»
між «злодієм штемпованим» та «роз­
бійником катованим». Ісуса Христа
увінчали під час розп’яття на Голгофі
терновим вінком. У Шевченка борець
за волю увінчаний штемпом».
Петербург змальований штрихами
досвідченого маляра, адже поет сам
собі блукав вулицями туманної сто­
лиці й неодноразово зупинявся перед
вершником на коні, що простягає ру­
ку, мов увесь світ хоче загарбать і чи­
тав напис: «Первому — Вторая», щ.
мим криком звучало гірке уСВ}.
домлення заслуг, увіковічнених
камені:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
В унісон Ш евченковим звинува­
ченням звучать голоси царевих
жертв — гетьмана Полуботка:
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах.
Запорізькі козаки теж знайшли
тут своє пристанище:
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
Нерідко зустрічався Шевченко в
Петербурзі із землячками-переверт-
нями, які викликали тільки огиду в
душі поета.
Землячок-українець, який трапився
ліричному героєві поеми «Сон», дуже
непривабливий. Його мова жахлива,
своєї рідної він відцурався, а чужої
так і не навчився. Дешеві «цинові
ґудзики» на мундирі «землячка»
свідчать, що він належить до дрібних
чиновників. Проте пихи в нього бага­
то. Пишається, що став «здєшнім»,
що знає всі входи й виходи. Про себе
думає як про освічену людину («Мы,
558
Нова література
брат, просвищ енны …»), ал е ц я його
«освіченість» зво ди ться до того, щ о
він навчився брати х аб ар і. У Ш евчен ­
ка різко негативне с т а в л е н н я до ц ієї
морально деградованої лю ди н и.
«Сміх і сльози» в и к л и к а л а в л ір и ч ­
ного героя сцена «ген еральн ого мор-
добитія» (І. ф р а н к о ) у ц ар ськ о м у п а ­
лаці. Поет не с п ів ч у в а є т и м , кого
б’ють, — «блю долизи», а н ав п аки ,
іронічно стави ться до н и х сам е через
те, що їх б’ю ть, з н и х зн у щ аю ть ся , а
вони тільки рад ію ть від того й к р и ­
чать: «Гуля н аш б а т ю ш к а , гуля!
Ура!., ура!..». В они сто гн у ть , бо з а ­
мордовані, але п р и ц ьо м у Господа
благають «за б атю ш к у » .
Шедевр світової сати р и — поем а
«Сон» — стала одним з основних до­
казів зв и н у в ач ен н я Ш е в ч е н к а у
III відділі ж а н д а р м е р ії в н ап и с ан н і
віршів «підбурливого зм істу » .