Цей твір можна вваж ати одним з
національних гімнів У країни. Ш ев­
ченко написав його в час т я ж к о ї
хвороби у грудні 1845 року. Та, я к за­
уваж ує Г. Клочек, не слід перебіль­
ш увати значення цього ф акту. Б ез­
су м н ів н о , що поет думав про м ож ли­
ву смерть. Але ймовірніш е, що рядки
« З а п о в іт у » почали ск л а д а ти с я ще
р ан іш е. «Як ніколи раніш е, Тарас
Ш ев ч ен к о усвідомлював свою зн а­
ч и м ість як поета: щойно він переж ив
кілька місяців геніального творчого
злету. Піднімався до найвищ их ду­
ховних вершин, до геніальних про­
зрінь. Він знав справж ню вартість
створеного ним. «Заповіт» — ос­
танній твір, написаний у цей період.
Він завершував вулканічний творчий
вибух. Після «Заповіту» поет довго,
майже півроку нічого не писав:
відбувалося н акоп и чен н я творчої
енергії» (Г. Клочек).
Безперечно, Т. Ш евченко був
знайомий з «Пам’ятником» Горація,
знаменитим твором давньоримського
поета, що започаткував у світовій
літературі традицію створення своє­
рідних заповітів, з як и м и поети
звертаються до нащ адків. Ш евченко
— випускник А кадемії мистецтв, у
якій велику увагу приділяли вивчен­
ню історії та культури античного
світу, — не відчував труднощ ів у
сприйманні цього твору. До того ж
він був знайомий з переспівам и Го-
рацієвого «П ам’ятн и ка» , щ о н а л е ж а ­
ли Л омоносову, Д ер ж авін у , П у ш ­
кіну. І Горацій, і П у ш кін , к о л и гово­
рили про свою м айбутню сл ав у ,
зовсім не переоціню вали її — істо р ія
повністю п ід твер д и ла їх н і сл о в а.
М ожливо, названі поезії сп о н у кал и
Ш евченка до н ап и сан н я вл асн о го
«Заповіту», але їх н ій в п л и в м а л о
помітний. Я кщ о Горацій і П у ш к ін у
перш их строфах писали про п а м ’я т ­
ники, я к і вони собі вибудували влас-
ною творчістю , то й Ш евченко гово­
рить про п ам ’ятн и к , я к и м м ає стати
степова м огила, де він п роси ть себе
поховати. Ш евченко не оц ін ю вати м е
свою творчість, не ви ш у ко ву вати м е в
ній те, щ о, на його д у м ку , п р и н есе
славу в прийдеш ніх п о ко л ін н ях . Й о­
му хотілося б, щоб н ащ ад к и згад ал и
його «незлим, тихим словом ». Ш ев­
ченків заповіт — порвати к а й д а н и ,
вибороти волю. Це н ай сокровен н іш е
баж ання, м рія його ж и ття .