5 квітня 1847 року при в’їзді в Київ
Тарас Шевченко був заарештований у
справі Кирило-Мефодіївського брат­
ства, братчиків заарештували рані­
ше. Роздуми про свою долю, долю
однодумців-товаришів, туга за Ук­
раїною — основні мотиви віршів, на­
писаних в казематі. Народними піс-
564
нями навіяні поезії «Ой одна я, 0д
на…», «Рано-вранці новобранці.,
що варіювали народні мотиви. 3На’
менита пейзажна мініатюра «Сад0к
вишневий коло хати» з ’явилась як ре-
зультат ностальгії Шевченка за рідним
краєм. У цій поезії автор малює ви­
мріяну ним гармонію краси природи
й радості життя у взаємній любові в
органічному зв’язку з природою.
У вірші «М. Костомарову» знову
звучить характерний для Шевченка
мотив самотності в цьому світі («І жа­
лем серце запеклось, що нікому мене
згадати!»). Це почуття переростає в
німотний крик, викликаний немож­
ливістю розділити з кимось свою долю:
Молюся! Господи молюсь!
Хвалить тебе не перестану!
Що я ні з ким не поділю
Мою тюрму, мої кайдани!
«В неволі тяж ко…» Вражають
своєю гіркою правдивістю , безна­
дією, приреченістю міркування
33-річного поета про долю:
В неволі тяж ко, хоча й волі,
Сказать по правді, не було.
Справді, з прож итих 33 років (вік
Ісуса Христа), 9-років — офіційного
статусу вільної людини «хоть на чужо­
му, та на полі…». У хвилини розпачу
приходить каяття, відчуття власної
провини за те, що опинився за ґратами:
Дурний свій розум проклинаю,
Що дався дурням одурить,
В калю жі волю утопить.
Нова література
Сумніви Шевченка в правильності
убраного шляху породжені розлу-
с0ю з вітчизною:
Холоне серце, я к згад аю ,
Що не в У крайні поховаю ть,
Що не в У крайні буду ж ить,
Людей і Господа хвалить.
«Чи ми ще зійдемося знову?» М ож­
ливо, цей твір був н ап и сан и й , коли
братчикам оголосили ви рок, або вж е
на засланні. Ш евченко говорить про
«степи і дебрі», куди їх заслано, зак л и ­
кає своїх однодумців м оли тися Богу,
згадувати один одного й зм и ри тися. І
залишає їм і нам щ е один заповіт:
Свою У країну лю біть,
Любіть її… Во в р ем ’я лю те,
В останню тяж кую минуту
За неї Господа м оліть.
Попри сумніви, щ о терзаю ть душ у
й бентежать розум, Ш евченко вірить
у благородну мету й місію товарист­
ва, яке «слово правди і любові» поне­
се шляхами долі.
«Мені однаково…» Усі запевнення
поета про власну байдуж ість до того,
чи буде він ж и ти в У кр аїн і, чи ні, чи
згадуватимуть його на рідній землі,
чи не згадуватимуть, — усе це довер­
шено виконаний літературний при­
йом (Г. Клочек), завдання якого по­
лягало в тому, щоб з особливою си­
лою наголосити на тому, що поетові й
справді не однаково, щоб створити в
читача враження виняткової важ ли­
вості сказаного:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Н езваж аю чи на сувору заборону
писати та м алю вати, Тарас Ш евченко
створю є м и стецькі твори н а засл ан н і,
бо тільки так м ож е сам ови рази ти ся.
Осмислюючи свій стан і ж и ттєву по­
зицію , поет проголосив: «К араю сь,
мучусь, але не каю сь».
Н остальгічна п ам ’ять про У країн у
оповита в Ш евченкових творах цього
періоду ореолом святості й п алкою
мрією ж ити в У країні: «І серцем л и н у
в темний садочок на У країну».
У світ спогадів і дум авто ра, я к і
прилітали з-за «Д ніпра ш ирокого»,
вводять автобіограф ічні п оезії «N.1^»
(«М ені тринадцятий м и н ал о » …), «І
золотої й дорогої». Та н авіть ту га за
рідним краєм не дозволяє Ш евчен­
кові забути лю дської к р и в д и , со­
ціальної несправедливості:
За що, не знаю , називаю ть
Х атину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Н айперш і сльози…
(«Якби ви знали, паничі»)
Відчай і протест викликаю ть у ньо­
го спогади про погоріле село й нім их
кріпаків («І виріс я на ч уж и н і»), ре­
зультатом чого є проголош ення ідеї
565
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
соціальної революції, щоб «не оста­
лось сліду панського в Украйні».
Події і постаті історії оживають на
сторінках «захалявних* Шевченко-
вих книжок: поема «Іржавець» ви-
словлює симпатії до Мазепи, поема
♦ Заступила чорна хмара…» підно­
сить іншого «славного гетьмана» —
П. Дорошенка. Мрія про «братерську
волю* українців, яка поверне істо­
ричний шанс батьківщині, втілена в
поемі «Чернець*.
Повертається Шевченко до улюб­
леного свого жанру раннього періоду
творчості — балади («У тієї Катери­
ни*), засуджує кріпосництво («Вар­
нак*), заперечує національну не­
свідомість («Москалева криниця»).
Невільницькі вірші багаті на осо-
бистісні мотиви. Смуток за втрачени­
ми «літами невольничими» долаєть­
ся лише розрадою від «мережання»
віршів («Лічу в неволі дні і ночі»).
Нудьга в «незамкненій тюрмі» ро­
бить поетові навколишній світ, при­
роду непривабливими («І небо невми-
те, і заспані хвилі…*).