Куліш — це надзвичайно склад­
на натура, палка в почуваннях
(«гарячий Куліш», як жарто­
ма звало його товариство) і
холодно-розсудлива в прак­
тичному житті, зіткана з су­
перечностей; людина велика в
позитивнвй діяльності, велика
і в помилках, хитаннях та і в
самому занепаді.
С. Єфремов
П антелейм он О л ександ ров и ч К у л іш н ар о ­
дився 7 серпня 1819 р о ку в м. В о р о н іж (тепер
С ум ська о б л .) у с ім ’ї з а м о ж н и х х л іб о р о б ів , н а ­
щ адків давнього ко зац ько -стар ш ин сь ко го роду.
579
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У 1831-1840 рр. навчався в Новгород-
Сіверській гімназії, потім у Київському універ­
ситеті св. Володимира.
У 1841-1847 рр. викладав у різних навчаль­
них закладах України і Росії.
1845-1846 рр. П. Куліш написав роман
«Чорна рада».
У 1847—1850 рр. письменника заарештовано,
ув’язнено в справі Кирило-Мефодіївського
братства, вироком стало адміністративне зас­
лання в Тулу.
Після повернення до Петербурга займається
активною літературною, науковою, видавни­
чою, освітницькою діяльністю.
1860 року впорядковує альманах «Хата»,
1861 — засновує український журнал «Основа».
1862 року вийшла друком його поетична
збірка «Досвітки»; 1873 року — 3-томне
дослідження «История воссоединения Руси».
У 1883-1897 рр. усамітнюється на хуторі
Мотронівка для літературної праці, історичних
досліджень.
Помер П. Куліш 14 лютого 1897 року за ро­
бочим столом. Похований на своєму хуторі.
П. Куліш — особистість багато­
гранна, до певної міри суперечлива,
охоплева невтомною діяльністю над
пробудженням суспільно-національ­
ної свідомості України. Цей «піонер
культури на Україні* (М. Зеров) був
письменником-мислитилем, пере­
кладачем українською мовою Біблії,
Байрона, Шекспіра, Гете, справжнім
«першим українським критиком»
(С. Єфремов), видавцем, співредакто­
ром першого загальноукраїнського
журналу «Основа*, ученим-україно-
знавцем широкого профілю. Як автор
історичних романів, поем, драм,
лірики розвивав фольклорно-іст0.
ричну течію українського романтиз­
му 40-х рр. «Апостоли народної сво­
боди», братчики Куліш, Шевченко
Костомаров мали на меті «видвигну-
ти свою націю з темряви» насамперед
культурно-просвітніми засобами
проголосили ідею спілки вільних і
рівних слов’янських народів.
П. Куліш розробив фонетичний
український правопис, який назвали
кулішівкою. Ця орфографічна систе­
ма лежить в основі нашого сучасного
правопису. 1857 року вийшла його
«Граматка» — один з перших ук­
раїнських букварів, що також вико­
ристовувався і як читанка.
За висловом І. Франка, П. Куліш
був у плеяді українських літературних
корифеїв «перворядною звіздою».
Пантелеймон Куліш видав п’ять
поетичних збірок: «Досвітки», «Ху-
торна поезія», «Дзвін», «Позичена
кобза», «Хуторні недогарки». Він ав­
тор понад десяти великих поем: «Ук­
раїна», «Маруся Богуславка», «Сторчак
і Сторчаниха», «Кумейки», «Гриць-
ко Сковорода», «Дон Ж уан», «Маго-
метіХадиза», «Солониця», «Кулішу
пеклі», «Настуся», «Великіпроводи».
Традиційним для Кулішевої поезії
є використання образу кобзи або бан­
дури як символу своєї творчості.
«До кобзи» — «заспівний» вірш У
збірці «Хуторна поезія». Поет про­
тиставляє неволі, холодному вітрові з
Нова література
івн оч і звуки ко б зи , щ о не д ав ати ­
с ь заснути б р атер с ьк и м душ ам
скликатимуть «рідну сім ’ю ». Ц ей н а­
родний ін струм ен т ав то р н ази ває
« н е п о р о ч н о юу тіх о ю » :
Може, чиє ще не спідлене серце
Важко заб’ється, до серця
озветься.
Як на бандурі струн а до струни.