«Іродова морока». Цей твір —
гнівний осуд російського самодержа­
вства. У першій редакції поема має
відверте антимосковське спрямуван­
ня, то й не дивно, що вона була забо­
ронена й на століття забута. У 20-х
рр. XX ст. учений-історик Михайло
Грушевський, який віднайшов «Іро­
дову мороку*, зазначив, що це «до
неба вопіюща сатира на сучасне мос­
ковське царство та його насильство
над Україною… Мало можна назвати
в тодішній українській творчості та­
ких різких, рішучих і безоглядних
засудів царського режиму і його
гнобителів».
У поемі символічні образи Правди
й Кривди відтворюють вічне проти­
стояння України й Москви. Відомий
біблійний сюжет Куліш уводить у
контекст українських реалій. Ірод —
московський цар, що повелів знищи­
ти всіх козацьких дітей, щоб рід їх
перевівся. Та на перешкоді — Гайда­
мака, що виплекав у грудях дух «як
орла на скелі». Москалі доповідають
582
цариці, що вони в Україні «погасил
всюди світло: і в церкві, і в школі
«козацькими кістьми загатили боло’
та», «здерли з українців шкуру,>) т
пер ВОНИ ГОЛІ — І «вже НІЧОГО, окрім
духу у хохлів немає». Ще один перСо.
наж поеми — Чорт, царський мі­
ністр, який споює й одурманює нев­
сипущих українців, щоб їхній
національний дух пішов у небуття.
Москва споконвіку забирала з Ук­
раїни найкращих її синів, цвіт нації,
послабляючи цим Україну й зміцню­
ючи Росію. Натомість же спроваджу­
вала в Україну для деморалізації й
денаціоналізації народу величезну
кількість шинкарів:
Розпоїли мир хрещений
Шинками без ліку,
А найбільше Україну,
Сліпую каліку.
Навіть через 130 років після напи­
сання ця поема звучить актуально.
Свою мету поет розуміє як велику
національну ідею:
Щоб ми вміли Україну
Докупи єднати
І на ворога лихого
Одностайно стати.