Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

А. П. Загнітко СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ТЕКСТУ. ЧЛЕНУВАННЯ ТЕКСТОВИХ ВЕЛИЧИН.

Членування тексту співвідноситься з функцією загального композиційного плану 
тексту, характер цього членування залежить від багатьох чинників, з-поміж яких не 
останню роль відіграє розмір частин і змістовно-фактуальна інформація, а також 
прагматична установка автора тексту. Для відповіді на питання щодо закономірностей 
членування тексту слід чітко уявляти характер тексту, його основне призначення. Для 
прикладу можна взяти як мінімальний текст будь-яку довідку, телеграму, коротку 
газетну інформацію, лист і под. а як максимальний текст - роман, що складається з 
кількох томів, книг, розділів та ін. Найбільшою одиницею роману є том або книга в їх 
власне-термінологічних значеннях, тобто в значенні компонента цілого. Потім 
членування відбувається так: частина, розділ, відбивка (відмічена пропуском кількох 
рядків), абзац, надфразна єдність. Таке членування слід називати ємно-прагматичним, 
оскільки в ньому береться до уваги обсяг (розмір) частини і установка на увагу читача. 
Інше членування називається контекстно-варіантним. При його дотриманні у 
тексті виділяються такі форми мовленнєвого акту: 1) мова автора: а) повідомлення, б) 
опис природи, зовнішності персонажів, ситуації, місця дії та ін., в) роздуми автора; 2) 
чужа мова: а) діалог, б) цитація; 3) невласне-пряма мова. 
Обидва різновиди членування взаємозумовлені й імпліцитно розкривають 
змістовно-концептуальну інформацію. Деякі лінгвісти пропонують інші види 
членування художньо-белетристичного, офіційно-ділового, епістолярного та інших 
текстів. 
Членування в наукових, ділових, газетних текстах ґрунтується на зовсім інших 
принципах. У тексті, який не виконує естетико-пізнавальної функції, головним 
принципом членування виступає логічна організація повідомлення. 
Найчіткіше логічно витримане членування тексту наявне в науковій літературі. 
Чіткість реалізується навіть шляхом виділення частин цифровими позначеннями. 
Відмінний від інших тип членування прийнятий в дипломатичних документах. 
Цифрові і буквенні показники членування зустрічаються тут надзвичайно часто і їм 
надається статус визначальної окресленості. Подібне наявне і в законотворчих актах. 
Членування в газетних текстах підпорядковується в основному 1) прагматичній 
установці і 2) виокремленню місця дії, самого текстового матеріалу на шпальтах 
повідомлення. 
Щодо поетичних творів, то членування на смислові відрізки (строфи) в них 
підпорядковується іншим принципам, ніж у прозі, в наукових, ділових і газетних 
текстах. У поетичних творах одиницею членування є не тільки строфа, але й переважно 
частина строфи виступає в ролі більш-менш самостійної надфразної єдності. 
Таким чином, членування будь-якого тексту (художнього, ділового, газетного або 
наукового) характеризується двоїстістю: окремо подаються читачеві відрізки для того, 
щоб полегшити сприйняття повідомлення, і для того, щоб читач для себе уяснив 
характер часових, просторових, образних, логічних та інших зв'язків між відрізками 
повідомлення. Обидва типи членування - ємно-прагматичне і контекстно-варіантне - в 
основному запрограмовані, завбачені, тобто спрогнозовані намірами автора. 
Зіставляючи два типи членування, можна сказати, що вони спрямовані на досягнення 
ЇХ.'! 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
тієї самої мети різними засобами. Саме членування тексту безпосередньо пов'язане з 
категоріями інформації, інтеграції, когезії та іншими. 
Одним з основних понять тексту є поняття надфразної єдності. У сучасній 
лінгвістиці надфразна єдність тлумачиться як складна структурна єдність, що 
складається більше, ніж з одного самостійного речення, і якій притаманна цілісність у 
контексті зв'язного мовлення і яка виступає як завершена частина комунікації. 
Надфазна єдність є складною структурно-семантичною одиницею, комунікативна 
значущість якої не виступає результатом простого поєднання смислів її складників 
(окремих речень). У переважній частині досліджень надфразна смислова єдність 
вивчається у чотирьох аспектах: 1) в аспекті семантики; 2) в прагматичному аспекті; 3) 
в плані синтактики; 4) у функціональному аспекті. 
Названі особливості членування тексту показують, як частини, на які членується 
текст, об'єднуються, зберігаючи єдність, цілісність твору, а також, як забезпечується 
послідовність (континуум) подій, фактів, дій. Між подіями, які описуються, повинна 
бути певна послідовність, якийсь зв'язок, хоча це, як відомо, не завжди виражається 
виробленою системою мовних засобів - сполучниками, сполучними словами, 
висловами, дієприкметниковими зворотами та ін. 
Аналізуючи текст, видно, як його окремі частини, іноді розміщені одна від одної 
на значній відстані, в тій чи іншій мірі зв'язані, причому засоби зв'язку не завжди 
збігаються з традиційними. Але навіть тоді, коли для зв'язку окремих відрізків 
висловлення використовуються вже відомі засоби, вони набувають деяких 
особливостей, зумовлених масштабністю об'єкта. Весь цей аспект тексту пов'язаний з 
особливостями його конструювання. 
Опубл.: Український синтаксис: науково-теоретичний і навчально-практичний 
комплекс: У 2-х ч. - 4.2. -К.: 13МИ, 1996. - С. 152 - 153.

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.