П ерш і у кр аїн ські твори Ю рія
Ф едьковича — це л ір и ч н і в ір ш і з
жовнірського ж иття. Основні м отиви
— туга за рідною домівкою , біль сер
ця, розлученого з коханою , ж а л ь за
марно втраченим и рокам и , ж о р с
токість офіцерства. Весь побут ж о в
ніра (солдата) та пригоди військового
ж иття знайш ли відгомін у його коло
ритних, сумовитих м алю нках: і тугу
за рідним краєм («Д езертир», «Р ек
рут», «Святий вечір»), і т я ж к у сл у ж
бу («В ареш ті»), і участь у б атал іях
(«Товариш і») та см ерть ж о в н яр а
(«Трупарня», «В ц еркві») — усе
оспівав Федькович у м ’як и х та н іж
них тонах. О бставини військового
ж иття й психологія відірван ої від
рідної сторони лю дини н авіваю ть
Федьковичеві такі поезії, я к « Р ек
рут», «Святий вечір».
«Дезертир». Повна трагізм у опо
відь про те, як відгукнувся ж овнір на
вістку з дому. Замислився він тяж к о ,
прочитавши «писаннячко дрібне
сеньке» :
Ой, ненечка старенькая
Ми пише водно,
__________________ Нова література
589
ЩНКІ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Що там зима тяженькая,
А їй студено:
Нема, нема її кому
Врубати дрівець,
Був їй синок, один в дому —
Цісарський стрілець.
І не витримало синівське серце:
І схопився як поломінь,
Полетів як птах.
А вітер з ним не йде в догін,
Бо годі му так;
Бо він летить до матінки
Старої домів,
Дрівець їй врубатоньки,
Би хатку нагрів.
«Пречиста Діво, радуйся, Маріє».
Поезія, вибудована на контрасті
прекрасної ясної природи і кривди,
яку творять люди людям на цьому
світі.
Заголовні слова католицької мо
литви «Ave, Maria» повторюються на
початку та в кінці кожної семирядко-
вої строфи і викликають почуття
гіркої іронії.
Ось розстрілюють молодого рекру
та, он сирота-дитина просить хліба, а
господар нацьковує на неї собак, он
попідтинню жебракує вдовиця-мати
— такі картини супроводжуються
повтором «Ave, Maria». Душа поета-
гуманіста, переповнена страждан
ням, не може сприймати радощі світу:
Пречиста Діво, радуйся, Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю
Душу,
590
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах тутки ся діє.
У громадянській ліриці Ю. Федь-
ковича відчутні ідеї народного повс
тання. Опришки, Олекса Довбущ
Лук’ян Кобилиця оспівані в багатьох
творах письменника. Вони в поезії
Федьковича, як Шевченкові гайда
маки, — не розбійники, а месники за
кривди народні:
Кара тиранам, кара їм, кара,
Що місто пива кров нашу п’ють.
Гостри ніж!
Ріж ката, ріж!
Шевченкові мотиви відгукуються
в поезії Юрія Федьковича, і Кобзарю
присвячено не одну поезію.
Вірш «Нива» є роздумом поета про
поетичну творчість, осмисленням по
езії Буковини й власного доробку.
У патріотичному дусі автор розро
бив біблійну притчу про сіяча:
… Зорю свою Буковину,
Як наш Тарас, як мій тато
Научив мене орати:
І віру, любов, надію
Буковинов скрізь посію.
Ідеалістично-романтичними уяв
леннями сповнене бажання Федько
вича бачити українську пісню, зокре
ма власну, натхненну духом «Кобза
ря», пригорнутою кожним серцем. їй
під силу, вважає він, осушити кри
ваві сльози народу, гнобленого на
рідній землі, довести світові обдаро*
ваність українців.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Юрій Федькович 1834-1888 рр.
Наступна: Проза