Найвидатніші українські письмен­
ники 70-90-х рр. XIX ст. виявляли
свій талант і в прозі, і в поезії, і в дра­
матургії. Яскравим свідченням такої
різнобічної обдарованості є творчість
Івана Франка, Пантелеймона Кулі-
ша, Михайла Старицького, Бориса
Гріиченка.
Визначним явищем української по­
езії цього періоду стйли збірка Івана
Франка «З вершин і низин» та його
лірична поема «Зів’яле листя». Фран­
ко не лише збагатив українську поезію
тематично, ідейно та жанрово (у його
творчості поряд із громадянськими мо­
тивами з’являються мотиви трагічно­
го кохання, розчарування, сумнівів),
але й урізноманітнив її новими образа­
ми, строфами, ритмами та римами,
алегорично-символічними тропами.
З поетів-реалістів народницького
напрямку найвидатнішими є Олек­
сандр Кониський («Порвані стру.
ни»), Борис Грінченко (автор числен­
них поезій і перекладів), Іван Ман-
жура («Степові думи та співи»). їхня
творчість характеризується перева­
гою громадських тем: «минулі нещас­
тя й сучасні злидні» селянства, соціа­
льний і національний гніт, заклики
до праці на користь рідного народу.
Щоправда, у цих творах публіцисти­
ка бере перевагу над мистецтвом.
Громадянські мотиви переважають
й у творчості Павла Грабов-
с ь к о г о. Життєвий і літературний
шлях поета виявився надзвичайно
тернистим (20 років з відведених йо­
му 38-ми він провів під наглядом
поліції, в ув’язненнях та на заслан­
нях). Поезія Грабовського просякне-
на справжньою, щирою любов’ю до
рідного краю та народу; у своїх
збірках «Пролісок», «З чужого по­
ля», «Доля» він не обмежується роз­
повідями про недолю та злидні на­
родні, а викриває причини насиль­
ства, створює образи мужніх борців,
здатних виступити проти кривд,
утисків і беззаконня. Тому цілком
зрозумілі антидекадентські настрої
Грабовського як поета-аскета, поета-
громадянина. Він виступав принци­
повим противником так званої «чис­
тої поезії* з її індивідуалістичними
рисами, з естетичними вимогами,
598
Нова література
ванням, захопленням красою
* * * І хоч у літературному дороб-
ррабовського є зразки прекрасних
^ичних поезій, проте перевагу він
Лдоає все-таки громадянським моти-
на його думку, « штуки для штуки»
[тобто мистецтва заради мистецтва —
упоряд-] немає й не може бути в дійснос­
ті». Програмним твором П. Грабовсь-
кого стала поезія «Я не співець чудов­
н о ї
природи», яка є визначальною й для
всієї творчості поета. Він доводить,
що митець не може бути осторонь від
суспільно-політичного життя, його
творчість покликана служити народо­
ві. П. Грабовський є найтиповішим
представником поета-громадянина в
красному письменстві 70-90-х рр.
Визначний лірик, поет-філософ,
поет-громадянин Володимир
Самійленко насамперед цікавий
для нас своїми сатиричними по­
езіями («На печі», «Патріотична пра­
ця», «Ельдорадо» тощо). У його тво­
рах правдивий, чистий, подекуди
ущипливий гумор переростає в гост­
рий сарказм, коли висвітлюються ва-
Ди українських «запічних» пат­
ріотів, що дбають про громадянські
справи лише подумки, лежачи на
печі та зв’язавши «свій язик, щоб ко­
хати безпечно ідею»:
Кожна піч українська —
фортеця міцна:
Там на чатах лежать патріоти…
(«На печі»).
Привертає увагу творчість Яко­
ва Щоголева (збірки «Ворск­
ло», «Слобожанщина»). У його пое­
зіях, писаних чистою, народною
мовою, постають давні звитяги коза­
цтва, героїчне минуле запорожців.
Ранні твори Щоголева романтичні, а
в пізніших — порушуються соціаль­
но-громадянські проблеми.
Переклади М. Старицького та
Б. Грінченка (переважно поезій
XIX ст.) не лише долучали українців
до світової культури, а й заперечува­
ли концепцію М. Костомарова про
українську літературу як літературу
«для домашнього вжитку». Завдяки
поетам-сподвижникам складних і су­
перечливих 70-90-х рр. українська
поезія розвивалася, готуючи підґрун­
тя для нечуваного злету віршованого
слова на початку нового століття.