Видатний учений, літератур0′
знавець Сергій Єф ремов зазно-
чав, що Іван Тобілевич «пер^ии
виступив за м е ж і шаблону ”
Нова література
отієї ет нограф ічної, з неодм ін­
ним коханням у центрі, драми й
дав почат ки с е р й о зн о ї ком едії,
цінної і з гром адського, і з х у ­
дожнього погляду я к галерея
типів, я к об раз справж нього, не
підсолодженого ж ит т я, пере­
твореного глибоким і д у ж и м
талантом».
Іван Тобілевич народився 29 вересня 1845
року в селі Арсенівці біля Єлисаветграда Хер­
сонської губернії (тепер село Веселівка Ново-
миргородського району Кіровоградської об­
ласті) в сім’ї дворянина. Проте його батько не
мав достатньої кількості документів для підтвер­
дження дворянського походження, до того ж у
різних документах прізвище Тобілевич фігуру­
вало по-різному: Тобелевич, Тубілевич тощо. Це
й стало приводом для відмови в затвердженні
родуТобілевичів у дворянському званні. Згодом
ці перипетії доведення шляхетного походження
лягли в основу п’єси «Мартин Боруля».
Мати Івана Тобілевича походила зі славного
козацького роду, який потрапив у кріпацьку за­
лежність до пана Золотницького, тому Карпові
Адамовичу наречену довелося викуповувати. У
родині Тобілевичів виховувалася ціла плеяда ук­
раїнських акторів: Іван Карпенко-Карий, М ико­
ла Садовський, Панас Саксаганський та Марія
Садовська-Барілотті.
Першим й останнім офіційним навчальним
закладом для майбутнього драматурга стала
трикласна Бобринецька повітова школа, після
якої він працював писарчуком у канцелярії. По­
дальша чиновницька кар’єра І. Тобілевича зрос­
тала дуже швидко, проте переховування у
своєму домі Олександра та Соф ії Русових стало
причиною звільнення з посади секретаря Єлиса-
аетградського міського поліцейського управ­
ління. 70—80-ті рр. позначені для письменника
родинними нещастями: смертю матері, дочки,
дружини. 1883 року Тобілевич вступив до трупи
М. Старицького, що якраз прибула на гастролі
до Єлисаветграда. Як актор І. Тобілевич дебю­
тував під псевдонімом Карпенко-Карий (від
імені батька та прізвища улюбленого героя з
драми «Назар Стодоля» Тараса Ш евченка).
Через політичну неблагонадійність Тобілевич
потрапив під «негласний нагляд», йому заборо­
нено проживати в У країні. З 1888 року, після
зняття нагляду, він знову повертається до те­
атральної діяльності.
Наприкінці 90-х рр. про Карпенка-Карого го­
ворять як про неофіційного керівника трупи, чу­
дового артиста й талановитого драматурга.
Смертельна хвороба передчасно звела Івана
Тобілевича в могилу. Помер він 15 вересня 1907
року в Берліні, згодом тіло великого драматур­
га перевезено в Україну та поховано на кладо­
вищі поблизу рідного хутора Надія.
Перш им літературним твором Іва­
на Карпенка-Карого було оповідання
«Н аймичка» (1881), яке засвідчило
непересічний белетристичний талант
письменника. Дослідники його твор­
чості не раз висловлю вали подив, чо­
му після настільки вдалого прозового
дебюту письменник більш е не повер­
тався до цього виду літератури.
Основні свої твори письм еник н а­
писав у 80-ті роки X IX ст., коли в
супільстві відбувалися гли б окі со­
ц іальн і та економ ічні зм ін и. З ар о ­
дж ення нових капіталісти чни х від­
носин призвело до розш арування у к ­
раїнського селян ства на «хазяїв» та
«голоту» з характерн и м и д ля кож н ої
617
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
верстви світоглядом, психологією,
мораллю. Ці процеси знайшли яскра­
ве відображення у творчості видатно­
го драматурга.
У драматургічній спадщині Івана
Карпенка-Карого 18 п’єс та кілька пе­
реробок. Найвищого рівня він досяг у
жанрі комедії. Саме сатирична ко­
медія стала творчою стихією митця.
Нові соціальні типи, породжені
капіталістичним суспільством, виве­
дені Карпенком-Карим у п’єсах «Ро­
зумний та дурень*, «Сто тисяч»,
«Хазяїн*. Названі твори в критиці
отримали назву «драми стяжання».
Дехто з дослідників небезпідставно
вважає ці три комедії трилогією,
оскільки їх об’єднує спільна тема —
жадоба хитрого й спритного мужика,
що став на ноги за нових економіч­
них умов, до збагачення.