Михайло Старицький увійшов в
історію української літерату
ри як поет, драматург і про
заїк, перекладач, актор, р еж и
сер, антрепренер, активний
громадський діяч.
Михайло Петрович Старицький народився
Мгрудня 1840 року в селі Клішенцях на Полтав
щині у дворянській дрібнопоміщицькій родині.
Рано зостався сиротою, виховувався в сім’ї Ві
талія Лисенка — батька майбутнього компо
зитора Миколи Лисенка. Після закінчення Пол
тавської гімназії разом з Миколою Лисенком
Уступив до Харківського університету на фізико-
математичний факультет, за два роки по тому
8°ни перейшли на юридичний факультет Київсь
кого університету.
Формування світоглядних позицій письмен-
Ника відбувалося в 60—70-ті рр. — часи попе
ремінного розквіту української літератури та
Тимчасових вимушених «антрактів», спричине-
НИх Д’Е|о Валуєвського циркуляра та Емського
Указу,
Непересічний багатогранний талант Стариць-
|’0г° найповнішою мірою виявився в театральній
діяльності: він був організатором і активним
членом Київського літературно-артистичного
товариства. Актор і драматург, Старицький став
керівником першої професійної української тру
пи, в утримання якої він уклав усі гроші, виручені
за проданий заради цього маєток. Відомий Ми
хайло Старицький також як талановитий пере
кладач з російської та європейських мов і вида
вець (альманах «Рада»).
Помер М. Старицький 27 квітня 1904 року,
похований у Києві.
Усе життя та творча діяльність Михайла Ста-
рицького були підпорядковані розвиткові націо
нальної культури, піднесенню її на світовий
рівень, розширенню обріїв українського театру.
Поетична творчість. Писати М. Ста
рицький почав іще в гімназії, та
вперше його твори були надруковані
1865 року. Перші літературні спроби
— оригінальні та перекладні поезії —
критика зустріла доволі суворо. Пое
тичну творчість Старицький почав
з віршів-романсів, ліричних міні
атюр, у яких оспівував красу при
роди, почуттів («Ждання», «На озе
рі», «В садку»). Проте мотиви відтво
рення краси природи та інтимних
почуттів людини не стали основними
для його поезії. М. Старицький на
лежав до того покоління української
інтелігенції, що свою діяльність
розпочало, протидіючи наступам на
українську культуру, заборонам та
утискам рідної мови й літератури.
Унаслідок цього в поезії Старицького
з’явилися громадянські мотиви: роль
митця й мистецтва в житті народу
623
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
(цикл з чотирьох сонетів «Поету»),
боротьба за соціальне та національне
визволення українців («До України»,
* До молоді *). На думку Старицького,
митець повинен усвідомлювати своє
громадянське покликання, бути го
товим «замість лаврового — терно
вий вінець узяти на чоло…*. Поет є
захисником скривджених, борцем за
права людини («До Шевченка*).
З-поміж інтимної та пейзажної
лірики справжньою перлиною є вірш
«Виклик», що увійшов до пісенної
скарбниці народу та знаний під
назвою «Ніч яка, Господи, місячна,
зоряна*.
Зростаючи в співочому полтавсько
му краї, у родині Лисенків, де люби
ли й шанували українську пісню,
Старицький з дитячих років прилу
чився до народної пісенної культури.
На перший погляд, складається
враження, що поезія «Виклик» є
літературним переспівом народної
пісні «Сонце низенько, вечір бли
зенько*, проте це враження лише по
верхове. «Виклик» є самобутньою,
оригінальною поезією, хоч завдяки
використанню мовно-виражальних
засобів народної пісні, народнопое
тичної описової манери розповіді,
стильових прийомів наближений до
народної пісні. Саме ця наближе
ність, спорідненість із народнопісен
ною творчістю зробили вірш надзви
чайно популярним.
За жанром поезія «Виклик» — це
романс — лірична пісня про кохання
в основу якої покладено монолог за
коханого юнака. Особливості ритмо-
мелодіки: музикальність, наспів
ність поетичного рядка — дали змогу
Миколі Лисенкові покласти цю по
езію на музику.
Зустріч закоханих, відтворення
глибини любовних переживань по
кладено в основу вірша. Бідні, «змо
рені працею», «окрадені долею», про
те щиро закохані парубок і дівчина
насолоджуються «хвилею кохання».
З народної пісні М. Старицький за
позичує заспівний пейзаж, який ука
зує на час, місце та умови зустрічі за
коханих. Народна пісня найчастіше
подає нам вечірній та нічний пейзажі
(«Місяць на небі, зіроньки сяють…»,
«Сонце низенько, вечір близень
ко…»). Старицький не відходить від
цієї традиції. Традиційним є й вико
ристання зменшувально-пестливої
лексики: «ніженьки», «хатинонь
ка», «лебедонько», «серденька»,
прийому психологічного паралелізму
(почуттям ліричного героя суголос
ний пейзаж: юнак відчуває жагу ко
хання — й «листя жагою тремтить»,
«тиха розмова» — «ані шелесне в
гаю» тощо), і народнопоетичних
звернень («коханая», «моя рибонь
ко», «лебедонько», «вірная»).
Поезія «Виклик», перейнята Ши’
рими та світлими почуттями кохав
624
Нова література
гармонійного єднання з приро
д о ю , відповідає духові української
0ародн°ї пісні.
Драматургія. У листі до Івана
франка Михайло Старицький зазна
чав: «Я думаю, що моя сила найбіль
ша У драмі». Його драматургічна
сдедщина містить близько ЗО п’єс.
Актор і режисер, керівник трупи,
Старицький відчував нагальну по
требу в оновленні репертуару ук
раїнського театру, тому й переробляв
малосценічні драми інших авторів.
Почавши з інсценізацій творів Ми
коли Гоголя (оперета «Різдвяна ніч»,
п’єса «Сорочинський ярмарок»), Ста
рицький удається до переробок дра
матичних творів українських драма
тургів. Так, завдяки його непере
січному талантові з маловідомої
п’єси Івана Нечуя-Левицького «На
Кожум’яках» постала добре знана
сьогодні комедія «За двома зайцями».
Щоправда, деякі автори, звинуватив
ши Старицького в плагіаторстві, по
давали до суду. Судові процеси, що
тривали десятиліттями, виснажува
ли драматурга фізично та морально й
відібрали в нього не один рік життя.
Серед оригінальних творів найбі
льшу увагу привертають соціально-
психологічні п’єси «Не судилось»,
«Талан», «Утемряві»; соціально-побу-
това «Ой, не ходи Грицю, та й на ве
чорниці»; історичні «Богдан Хмельни
цький», «Маруся Богуславка» тощо.
Драму «Талан» М. Старицький
присвятив Марії Заньковецькій —
видатній акторці, яка високо піднес
ла українське сценічне мистецтво.
Центральна постать п’єси «Талан*
— акторка Марія Лучицька — і ба
гатьма рисами, і деталями життя на
гадує Марію Заньковецьку.
Старицький уперше в українській
літературі порушив тему життя та
творчих буднів українських акторів.
Ця п’єса, як зазначає автор у назві,
«Із побиту малоруських акторів».
Старицький створює глибокий, яск
равий, повнокровний образ талано
витої акторки української національ
ної трупи. Марія Лучицька — чиста,
цілісна натура, надзвичайно вразли
ва та емоційна. Зазнавши нещасливо
го кохання, коли «з одчаю мало на
себе рук не зняла», вона знаходить за
хист і порятунок у театрі. Її гра поло
нить глядачів, зачаровує душу. На
магаючись забути про давнє кохання
до Квітки — панича з багатого роду
— вона в театрі бачить своє покли
кання: «Сім’я — це закуток скритий,
а іскуство веде нас до всесвітнього
храму». Проте підступність, залаш
тункові інтриги посередньої акторки
Квятковсько’і та режисера Котенко
заважають їй реалізувати себе пов-
ною мірою, отруюють і без того нелег
ке акторське ж иття. Квітка, знову
відчувши палке кохання, благає Лу-
чицьку залишити сцену та вийти за
нього заміж. Після тривалих розду
мів і вагань вона дає волю серцеві,
стає позашлюбною дружиною Квітки
(Лучицька сама відмовляється від
вінчання, не бажаючи зав’язувати
коханому світ). Нерівний шлюб викли
кає осуд респектабельного панського
середовища. Квітці відмовляють у
посаді, зневажають; його мати, гада
ючи, що саме акторка зламала Квітці
життя й кар’єру, переслідує та цькує
Марію. Коханий Антось теж дуже
змінився: він намагається уникати її,
весь час проводячи на полюванні.
Лучицька знаходить у собі сили
знову вийти на сцену. Повернення до
театру приносить акторці ще гучні
ший успіх, проте навіть визнання й
талант не можуть захистити її від
інтриг. Зневажена любов, виснажли
ва робота підточують її здоров’я та
сили. Скандал, улаштований Квят-
ковською — колишньою вихованкою
Лучицької, — спричинює важку хво
робу. Остання сцена драми — апо
феоз актриси. Любов друзів, щире
співчуття, турбота оточують її в день
іменин. Від Квітки приходить звіст
ка, що він кохає її й має незабаром
приїхати. Та все запізно. Лучицька
помирає.
Пейзаж у п’єсі співзвучний душев
ному настрою героїні. Сцени освід
чення Квітки в коханні відбуваються
навесні, коли природа розквітає й
буяє. Такою ж квітучою, радісною
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА______________
видається й майбутня доля акторки
Розлучення К вітки й Лучицької
відбувається восени. Тікаю чи від
нього, Марія говорить: «Туча, няню
не така жорстока, як люде: буря пор
ве все, та хоч серце не займе. Грім од
разу уб’є, та катувати не буде… А тут
катують і не докатовую ть…».
Не випадково велика акторка поми
рає навесні, коли знову все прокида
ється до життя та квітне. Смерть Лучи
цької — це загибель молодості, кра
си, таланту, душевної сили й доброти.
У соціально-психологічній драмі
«Талан» М. Старицький порушує
ряд актуальних мистецьких і мо
рально-етичних проблем. Насампе
ред він визначає роль і місце творчої
інтелігенції в ж иттті нації. Лучиць
ка, Жалівницький, Лемішка — як
найкращі представники творчої
еліти — «у праці худож ній… повинні
людям служити, цілком себе оддава
ти миру, громаді».
Проза. Михайло Старицький-про-
заїк увійшов у літературу як автор
історичних романів і повістей. Він
писав про героїчне минуле українсь
кого народу, про його боротьбу и
незалежність російською мовою з
прагненням донести до широкої
читацької публіки (я к правило,
російськомовної) славну історію Ук‘
раїнського народу.
Найвизначнішим твором Стариць
кого як прозаїка є трилогія «Богда
626
Нова література
Хмельницький». П одії, відтворені в
т илогії, охоплюють період з 1638 по
1654 рік-
Сергій Єфремов закидає Стариць-
кому, Щ° в й °го ТВ0Рах «сценічність
переважає й забиває суто літературну
сторону». Проте багатогранна твор
чість Старицького сприяла розвит
кові української літератури, театру
та культури в цілому. Письменник
створив багато слів-неологізмів, як і
сьогодні є широковживаними. «Мрія»,
«байдужість», «чарівливий», «пест
ливий» — словотвори М ихайла Ста
рицького, як і увійш ли до активної
лексики українського народу.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «Сава Чалий»
Наступна: Іван Франко 1856-1916 рр.