Я не співець чудовної природи
З холодною байдужіст ю її;
З ума не йдуть знедолені
народи, —
їм я віддав усі чуття мої.
П . Грабовський
Народився Павло Арсенович Грабовськии
11 вересня 1864 року в селі Пушкарному н
Харківщині (тепер село Грабовське КраС
638
Нова література
ніл ьського району Сумської області) у сім’ї
сільського паламаря. Родина жила в бідності.
у 1871-1873 рр. навчався в місцевій церков­
нопараф іяльній школі, з 1874 року став учнем
Пхтирської бурси, яка, за свідченням самого по­
ета, нічого йому не дала.
У 1879 році вступив до Харківської духовної
семінарії, з якої був виключений у грудні 1882
року за участь у діяльності народницької групи
«Чорний переділ». Павла Грабовського зааре­
штовано й вислано в рідне село Пушкарне під
гласний нагляд поліції.
З 1883 року П. Грабовський займався літера­
турною діяльністю.
У 1884 році під час обшуку в нього знайдено
сім рукописів віршів і прози, два зошити черне­
ток. Павла Грабовського знову заарештовано.
У 1885 році закінчився «домашній арешт», і
П. Грабовський повернувся до Харкова, влашту­
вався коректором, але працював недовго. Його
забирають на службу в Туркестанський військо­
вий округ. За протест проти знущань офіцерів
над солдатами поета відправили до Ташкента.
У 1885—1886 рр. П. Грабовський — рядовий
п’ятої роти 62-го піхотного резервного ба­
тальйону у Валках біля Харкова.
У 1886 році по дорозі до служби поета за­
арештували й повернули до Харкова для слід­
ства у справі групи «Чорний переділ».
1888 року П. Грабовського етапом відправи­
ли до Східного Сибіру. Тоді ж відбулося знайо­
мство з Надією Сигидою.
1890 року у львівському журналі «Зоря»
вперше вийшли друком поезії Павла Грабовсь­
кого. У цьому ж році він написав нарис «Надія
Костева Сигида».
У 1894 році вийшла друком перша збірка по-
ез*й П. Грабовського «Пролісок» та книжка пе­
рекладів творів російського поета І. Сурикова, а
896 року з’явилася збірка поезії та перекладів
півночі»; написано цикл віршів «Веснянки»,
поезії «Не сумуй, що врода…», «До України»,
«Уперед», «Співець».
12 грудня 1902 року Павло Грабовський по­
мер. Поховали його в Тобольську, поруч із моги­
лами декабристів.
Серед творів громадсько-політич­
ної лірики П авла Грабовського чи не
найцінніш им и є поезії, присвячені
національним проблемам. Це вірші
«До Русі-У країни», «До українців»,
«Орли» та інш і.
Вірш «До Русі-У країни» присвяче­
ний темі визволення українців від ко­
лоніальної неволі. Поезія пронизана ві­
рою в кращ е майбутнє рідного краю,
у те, щ о об’єднаю ться східні й західні
українські зем лі, що будуть належно
поціновані таланти простих людей.
В ірш «До Русі-У країни» ск ла­
дається всього з трьох чотирирядко­
вих строф. У перш ому рядку при­
сутнє авторське «я». Це говорить про
щ ирість і ліричність, робить автора й
читача співрозмовниками.
Усі наступні рядки починаю ться
анафорою «щоб». У них викладено
ц іл і та програми відродж ення У к­
раїни: щоб народ здобував волю, щоб
його таланти одерж али належ не виз­
нання, щоб «чарівна селянська вро­
да» не нівечилася працею , неволею,
н егараздам и , щоб розрізнені зем лі
об’єдн али ся в незалеж ну держ аву,
щоб україн ц і ж и л и в мирі з сусідами.
К ож ен рядок викликає певні асо­
ц іації. Русь — назва країни наш их
639
предків. Звернення до неї навіює спо­
гади про могутність та єдність Ки­
ївської Русі, її авторитет серед інших
народів, «золотий вік» розвитку
культури й мистецтва. Авторові ж ця
назва служить контрастом до сучас­
ного йому підневільного становища
України.
Поет закликає український народ:
«щоб ти на волю здобувавсь…». На­
род повинен спромогтися й здобути
нарешті волю, яка поетові здається
«давно сподіваним раєм». І цей «рай»
треба сподіватися «від себе власно»,
від власних зусиль.
Рядки «щоб велич простого народа
запанувала на Русі» асоціюються з
думками про те, що багато талантів так
і загинули в неволі та пішли в небуття.
Останні чотири рядки вірша — це
мрія про сильну, самостійну держа­
ву. Окличне речення в кінці поетич­
ного твору підкреслює силу почуттів
автора й створює враження емоційної
завершеності вірша.
У далекому засланні всі думки
П. Грабовського спрямовані до ук­
раїнців, до своїх земляків. Саме до
них він промовляє щирим поетичним
словом у поезії «До українців».
Поет ставить риторичне запитан­
ня: «Чи живі ще, чи в могилі давня
слава зогниє?». Згадуючи «давню
славу», П. Грабовський має на увазі
славне запорізьке козацтво, яке
вміло боронити волю.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА______ ________
Нова література
Друга строфа цієї поезії містить ше
одне риторичне запитання, авто
розмірковує, «чи покраща доля на­
ша, мине сором, що вкрива?» Поет
уважає, що рабське підкорення — це
ганьба, сором. Останні два рядки
вірша — перифраз фразеологізмів
«випити гірку до краю», «випити ча­
шу до дна», «випити гірку чашу» в
значенні «зазнати, спробувати пов­
ного мірою страждань, лиха, горя
поневірянь».
Третя строфа — це заклик до
об’єднання: «Гей, докупи, певні
діти!» Певні, тобто ті, хто вірить у
свої сили, у свою правоту, упевнені,
тверді. П. Грабовський бачить шлях
поступу не в революційному перево­
роті, крові, насильстві, а в «любовіта
освіті».
Вірш небагатий на художні засоби
зображення, здебільшого це рито­
ричні фігури: звертання, запитання,
окличні речення, які надають йому
емоційного забарвлення й високого
громадянського звучання.
Вірш «Орли» — сатиричний твір,
сповнений переживань поета за не­
щасну долю України. Лукаві її сини
думають лише про власну наживу,
«гнуть головоньку» перед загарбнй
ками, відцуралися рідної мови, Р1^
ного народу.
Назва вірша — іронічна. У ньо^У
які назй
забД
йдеться про лжепатрютів,
вають себе українцями, а наспр8
^аТЬ тим, хто більше платить,
мисне поет вживає грубуваті,
сторічні слова «напихаючи»,
^ зшолопають», «не второпають»,
виРлаІ0ТЬ>> ’ виРазити своє пРе*
зирство до таких людей. Псевдопат-
ріоти засуджують ідеали народовців,
|хнє «ходіння в народ» ще гірше за
ц а р с ь к и й уряд. Висвітленню цього
ирисвячений міні-діалог («Щ о за
хлопський кумир народовщини!»).
Передостання строфа — гіркий
підсумок, що не таких «орлів» Ук­
раїна «сподівалася, як за них лила
кров, турбувалася…» І на завершення
автор уживає перифраз народної при­
казки «не так пани, як підпанки».
Поет уводить у поезію свої неоло­
гізми «силоміцники», «підпомічни-
ки», які увиразнюють думку поета,
виражають усю глибину його по­
чуттів, жалю, гніву.
Україну, яку він щиро любить, по­
ет називає «засмученою», «святою»,
«перемученою». Поет засуджує ту
частину української інтелігенції,
як&, збагатившись за рахунок наро-
ДУ, зрадила його й «всього враз наб­
ралася» чужого.
Патріотичний вірш «Орли» є акту-
^ьним і нині.
Кілька поезій П. Грабовський при­
ютив дітям. Поет розумів, що
айбУтнє рідного краю залежить від
°г°> якими виростуть діти: чи люби-
ЙІІУТЬ вони свою землю, чи викону­
ватимуть божі заповіді жити в мирі й
любові з ближніми, чи навпаки — цу­
ратимуться рідного народу, материн­
ської мови, виростуть зрадниками.
Починається вірш «Дітям* поетич­
ним звертанням. У ньому поет закли­
кає дітей присвятити свої перші дум­
ки «краю рідному», а першу працю
— «люду бідному», тобто закликає
поліпшувати становище народу.
Поет промовляє до дітей майже
словами Біблії.
Автор за допомогою антонімічних
пар схиляє юних читачів до того, що
треба обирати за совістю: «не кохай­
тесь у користі» — «а прямуйте жити
вмісті», «всім любитися» — «не
злобитися».
Поезія «Дітям» сповнена патріо­
тизму, звучить ніжно й лагідно. У ній
Павло Грабовський порушив актуаль­
ні й нині проблеми: любові, злагоди,
миру в суспільстві, взаємодопомоги,
уваги до людини.
У вірші «Трудівниця» йдеться про
самовіддану народну вчительку.
Поет відтворив типове явище
70-80-х рр. XIX ст., коли революцій­
но-демократична інтелігенція йшла
«в народ», несла, пропагувала пе­
редові ідеї і часто гинула в боротьбі за
правду.
Ця поезія сюжетна, початок її до­
сить нетрадиційний — з розв’язки:
Мертва трудівниця — пані
Біла, як віск, на столі
640
641
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Там почивала, заранні
Збувшися скорбів землі.
Опис сільської школи говорить про
бідність і нужденність, у якій жила
вчителька, присвятивши себе наро­
дові. Вона стала для селянських
дітей промінчиком світла у важкому
й темному житті села, а для дорослих
— другом і порадницею. Тому село
прощається з учителькою з болем і
тугою.
Поет висловив глибоке співчуття
до людини важкої долі, підніс ідею
вірного й самовідданого служіння
народові.
У творі важливу роль відіграють
пейзажі. Ними починається й завер­
шується вірш. Лаконічні описи зимо­
вої негоди сприяють глибшому від­
творенню трагічних подій. Образ
народної вчительки є художнім уза­
гальненням скромних трудівниць
школи. У той час поезія прозвучала
як заклик до громадськості звернути
серйозну увагу на вчителів, які
здатні на самопожертву заради інте­
ресів народу. Так характеризує вірш
дослідниця творчості П. Грабовсько-
го Н. Гаєвська.
Вірш «Н. К. С.» присвячено Надії
Костянтинівні Сигиді, полум’яній
революціонерці-народниці. Вона від­
дала своє життя справі служіння ук­
раїнському народові, боротьбі за кра­
ще майбутнє. Павло Грабовський і
Надія Сигида познайомилися 1888 ро­
ку в Московській центральній пере­
сильній тюрмі. Пізніше вони кілька
місяців ішли разом в одній групі
ув’язнених від Москви до Іркутська.
Саме тоді з’явилися перші зворущ.
ливі рядки, присвячені Надії:
Такої певної, святої,
Такої рідної, як ти,
Такої щирої, простої,—
Вже більше, мабуть, не знайти.
На засланні Грабовський і Сигида
разом не були, вони відбували ув’яз­
нення в різних місцях, тому єдине,
що лишалося,з’— це листи, листи-
сповіді, листи-одкровення. Надія для
поета — «сестра», «кохана», «квіте
мій», соратниця по боротьбі й муза.
Поет щиро захоплюється волею й
мужністю цієї жінки, він схиляє пе­
ред нею голову.
Так склалися обставини, що Павло
й Надія розлучилися назавжди. На­
дія Сигида прийняла отруту й помер­
ла 1889 року. У такий спосіб вона
виявила протест проти катувань у
верхнєсудинській тюрмі. Грабовсь-
кого цей учинок глибоко вразив: за­
гинула кохана, друг, соратниця. І йо­
го перше відчуття — незбагненність
того, що сталося, — відбите у вірші
до «Н. К. С.».
Виняткову духовну красу своєї ко­
ханої, її багатий внутрішній світ поет
підкреслює анафорою — повторен­
ням займенника «такої». Ця жінка з
І тих, хто веде за собою інших, вона
642
Нова література
. іншим «навіки долю озарить».
мовву щедрість Н. Сигиди Гра-
й вський передає, використовуючи
■СТКІ й точні епітети, порівняння.
Переважна більшість віршів, присвя­
чених ДІЙ мужній жінці, — це ліричні
мініатюри, яким притаманні глиби­
на почуттів і динаміка переживань.