У поезії початку сторіччя знахо
дять своє виявлення неоромантизм,
декаданс, символізм, передсимво-
лізм, що об’єднують під загальним
поняттям «модернізм». Найчастіше
термін «модернізм» уживають сто
совно періоду в літературі від почат
ку XX ст. до Першої світової війни.
Проте це визначення умовне, 0скі
ки ані Микола Вороний, ані Ол **
сандр Олесь, ані поети-«молодо^
Нова література
зівці» ніколи не називали
модерністами. Цей термін крити
пізніше використовували як
себе
ярлик
щодо тих авторів, поезію яких це
сприймали та не розуміли.
У ліриці цього періоду панівними е
психологічні мотиви, суб’єктивні
індивідуальні переживання, що вті
лені в досконалій, витонченій формі,
У системі поетичних засобів чільне
місце посідає символ. Саме сим
волічність сприяє суб’єктивному, не
однозначному тлумаченню образів.
Істотно зменшується використання
фольклорних елементів, особливо в
римі та римуванні.
«Модерністи» цього періоду, як
правило, розпочинали свою діяль
ність із заяв на кшталт: «Писатиму
про красу, а не про боротьбу», «Писати
му про любов, а не про народ». Проте
ці заяви виявилися декларативними.
Поет і драматург В аси л ь Па-
ч овськ ий (1878-1942 рр., збірки
«Розсипані перли», «На стоці гір*)”
один з галицьких «модерністів» ”
проголошував: «То є штука, я не
пхаю тут ідеї…». Він прагне відіит
від ідеї громадського служіння літе
ратурі. Замість постулату народи0^
тва: «Служити народові» — пропо
нові гасла: «Служити мистецтву
красі, чи любові» тощо.
І Проте Пачовський, як і інші «мо-
I оДОМузівці», не може зосередитися
ІвйНЯтково на естетичній цінності
сЛ0Ва, бо відчуває себе сином понево
леної нації й власні естетичні іде-
дди пов’язує з ідеалами супільними,
8аціональними.
Пачовський зробив спробу стати на
шлях поєднання вишуканої віршова-
вої форми з елементами народно
пісенної мелодики та евфонії.
Ліриці Петра Карман-
сько го (1898-1956 рр., збірки
(Зтеки самовбивці», «Блудні огні»)
притаманні мотиви яскраво вираже-
ного песимізму, смутку, зневіри.
Пізніше творчість Карманського
доповнюють сповнені обурення та
гостроти сатиричні вірші, зокрема на
теми Першої світової війни («Крива
вим шляхом»).
У творчості Миколи Воро
ного (1871-1938 рр.) наявні всі ри
си європейських модерних ідей: він
пише про місто, а не по село; про кра-
СУ. а не батьківщину; про тугу, а не
Радість. Він прагне бути «цілим чо
ловіком», а не обмеженою людиною,
У якого розвинені лише громадянські
Почуття. Під впливом французьких
°Имволістів Вороний вдало експери-
МентУє з ритмами й формами. Безпе
чним його здобутком є збагачення
Етичного словника та строфіки.
°лодимир Самій-
е 8 к о (1864-1925 рр.), автор
злободенних віршованих фейлетонів
(«Ельдорадо», «Патріот Іван»), якщо
не тематично, то принаймні сти
лістично відходить від народницької
традиції.
Самійленко — відомий перекла
дач. Він зробив удалий переклад ук
раїнською мовою «Божественної ко
медії» Данте, «Весілля Фігаро» Бо-
марше, «Тартюфа» Мольєра.
Вершиною української поезії цього
часу є творчість Лесі У к
раїнки (1871-1913 рр.). Літера
турну діяльність вона починає з
ліричної поезії («На крилах пісень»,
«Думи і мрії»). Леся Українка однією
з перших виступила проти засилля
народницьких ідей, натомість орієн
туючи літературу на європейські
західні зразки; її лірика збагачується
новими мотивами, взятими зі світо
вої історії та культури. Тематичне
розмаїття, глибина думки й емо
ційна, лірична сила поєднуються з
багатством строфіки та жанрів. Вод
ночас вона звертається й до вже тра
диційних, розроблених попередника
ми тем: призначення поета, любов до
рідної країни, ненависть і неприми
ренність до поневолювачів.
Неабиякої популярності набула
поезія Олександра Олеся
(1878-1944 рр.), який буквально за
один день прославився як лірик.
Інтимно-ліричні поезії, що мали ро
мансове звучання, вражали щирістю,
новими образами, співучістю та ми
лозвучністю. Під час революційних
подій 1905 року в його творчості з’яв
ляються мотиви боротьби і віри в ті
зміни, що принесе революція в життя
людей.
Яскравим представником футуриз
му є Михайль Семенко. Він
не лише засвоїв основні засади нового
для української літератури напрям
ку (епатувати, тобто шокувати пуб
ліку незрозумілою мовою, незвичним
синтаксисом, невживанням розділо
вих знаків, насиченістю вигуками), а
й пристосував його для українського
літературного ґрунту. Ранній футу
ризм Семенка — де збірки «Дерзан
ня* та «Кверо-футуризм» (1914).
Поезії «Місто» притаманні найха
рактерніші риси футуризму: це віль
ний вірш, верлібр із «самовитими»,
беззмістовними словами, неологізма
ми, невживанням розділових знаків:
Осте сте
бі бо
бу
візники-люди
трамваї-люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги…
Заслуговує на увагу ще один та
лановитий представник футуризму
Гео (Юрій) Шкурупій (1903—
1937), який, як зазначає, М. Іль-
ницький, «увійшов в українську
літературу не лише як поет-фуТу
рист, а й як автор «ліво»’експеримен
тальної прози». Попри гучні рЄВо
люційні гасла у його творах звучать •
смутні роздуми про долю України
буремні часи:
Направо Польща,
наліво Москва,
а просто — шибениця.
Заблудилася
серед трьох сосен
українська душа.
Творчість поетів-модерністів за
свідчила опанування українською
поезією модерних ідей і найновіших
естетичних віянь. їхня творчість Є
етапною в становленні новітньої ук
раїнської літератури.