На початку X X ст. стала відчутною
криза прозового жанру. Навіть до­
сить далека від літератури газета
«Діло» 1901 року звертала увагу на
тематичну бідність української про­
зи, «слабосильність» пристрастей,
засміченість полонізмами та значну
відсталість від зарубіжної белетрис­
тики. Притаманні народництву нату­
ралістичне фотографування села и
зосередженість на небагатьох гро
мадських проблемах поступово від
ходили в минуле. Проте зміна тем
тики (зображення життя міста, а не
села, як було раніше, не народу* 30
рема селянства, а інтелігенції)
оГлй істотно змінити ситуацію. Ук-
аїнські письменники шукали шля-
оновлення прози. Прозаїки почат­
ку сторіччя звертають особливу увагу
на внутрішній світ лю дини, щонай­
менші порухи її душ і, мінливі МИТ­
ТЄВІ відчуття та переж ивання;
досліджують приховані імпульси дій
і вчинків. Не відмовляючись від ро­
ману, нові прозаїки культивують пе­
реважно жанр оповідання та новели.
Нове суспільство потребувало такого
літературного ж анру, який міг би не­
гайно реагувати на бурхливі події,
встигати за прискореним темпом ча­
су. Оповідання та новела й були саме
тією короткою й мобільною прозовою
формою, що давала змогу через зма­
лювання часткових, буденних подій
виявляти глибокі зруш ення. Найви­
разніше шукання нових шляхів ви­
являється у творчості Михайла
Коцюбинського. Його рання
творчість позначена впливом Івана
Нечуя-Левицького та Панаса Мирно-
№ («Для загального добра»), проте
пРоникнення в українську літерату­
ру на початку сторіччя нової мис-
ТеЧької течії — імпресіонізм у — по­
бачилося на його прозі найбільшою
МіРою. Характерною особливістю ім-
Рбсіонізму, на відм іну від реалізму,
е творення образу не докладним
Пис°м, а декількома рисами, «маз­
ями*; зацікавлення суб’єктивним
враженнями, переживаннями персо­
нажа тощо. Новелу Михайла Коцю­
бинського «На камені» можна назва­
ти класичним зразком імпресіонізму
в українській літературі.
Деякі письменники вважали, що
істинна модернізація може відбу­
ватися тільки у сфері стилю. Гнат
Хоткевич іМихайло Яцків
значно розширили тематичні обрії в
прозі. Вони цікавилися людиною, її
психологією, світовідчуттям, інте­
лектом; людиною, що була поза по­
літичним, соціальним і навіть на­
ціональним контекстом. Проте пись­
менники виявилися й новаторами в
стилі, звернувшись до поетичної,
ліричної прози. Поезія в прозі перед­
бачала певний ритмічний склад, пое­
тичні образи, теми, «кучерявість*,
квітчастість стилю. Проза мала на­
ближ ені до поетичних естетичні
пріоритети й теми. Насамперед це
культ краси й почуття. Перша збірка
Гната Хоткевича — письменника
Східної України — «Поезія в прозі»
вийшла в Харкові 1902 року. Власне
цією збіркою його модернізм і вичер­
пується. Модернізм галичанина Ми­
хайла Яцкова значно ширший за об­
сягом і за часом.
До поезії в прозі зверталися й інші
письменники: Леся Українка та Оль­
га Кобилянська, Василь Стефаник та
Марко Черемшина.
На початку сторіччя в українську
культуру проникають ніцшеанські
____________________ Нова література
649
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
ідеї. Ф. Ніцше постає як критик
християнської традиції, як творець
надлюдини, як захисник індивіду­
алізму. Усе це, звичайно, суперечило
народницьким традиціям.
Водночас із ніцшеанськими ідеями
із Заходу в Україну приходять соціа­
лістичні, що вже поширилися в
Східній Європі. Вони знайшли свій
вияв у творчості письменників і Га­
личини, і Росії. Революційні події
1905 року мали величезний вплив на
представників усіх генерацій ук­
раїнської літератури. Творчість пись­
менників наснажується ідеями пат­
ріотичного служіння громадянина
рідній землі, впевненістю в перемозі,
мріями про соціальне та національне
звільнення з-під багатовічного ярма.
Доба післяреволюційної реакції
гнітюче вплинула на більшість пись­
менників. Події ж 1917 року були
сприйняті українською елітою неод­
нозначно: дехто взагалі не визнав ре­
волюцію більшовиків (Панас Мир­
ний), дехто, спочатку захопившись
та відчувши нове піднесення, згодом
знову зазнав гірких розчарувань
(Олександр Олесь, Володимир Вин-
ниченко, Микола Вороний), інші ж
повністю пройнялися ідеями нової
революції. До їх когорти належить
Степан Васильченко (Степан
Панасенко). Найпершими літератур­
ними спробами письменника стали
його щоденники («Записки вчите-
650
ля»). Сільська школа, учителі, м0
лодь з її прагненням освіти, Ц0 .
життя провінційного міста — ось те.
матичне коло новел Васильченка
Звертається він і до селянської теми
Однією З проблем, порушених рев0.
люцією 1905-1907 рр., було саме аг­
рарне питання. Реформа 1861 року
не забезпечила селян землею, тому
надію виправити соціальну неспра­
ведливість покладали на цю рево­
люцію, яка відбувалася під гаслами
волі і землі. В оповіданні «Мужицька
арихметика» Васильченко нама­
гається розв’язати злободенне
соціальне питання, аграрну пробле­
му з позицій саме селянина. Малозе­
мельні селяни прагнуть розділити
землю монопольщика за своєю, «му­
жицькою арихметикою».
У літературному доробку письмен­
ника чимало творів про долю сільсь­
кої дитини, її навчання («Роман,
«Циганка»). Васильченко як драма­
тург виявив свою майстерність в оп­
рацюванні фольклорних мотивів та
образів. До образу Кармелюка — на­
родного заступника, що уособлював
народний гнів, Васильченко звер’
тається в трьох своїх п’єсах.
Соціалістичні ідеї мали вплив на
життя й творчість А р х и п а Тес
л е н к а , якого називають н а й т р а г і4
нішою постаттю в українській Л1
тературі перших десятиріч наіпог
століття.
Нова література
дальнє революційне піднесення
хоПило й Тесленка. За поширення
З р о н е н о ї літератури, участь у мі-
йнгах Тесленка переслідує поліція.
Етапи, заслання, тюремні злигодні
(голод, тиф) послабили його здоров’я.
Письменик помирає дуже молодим,
залишивши по собі невелику літера-
турну спадщину. Вона вмістилася в
одному томі та дала підстави Сергію
Єфремову говорити про нього як про
»найкращий тип літературного само­
родка в нашій літературі». Збірка
Архипа Тесленка «З книги життя»,
що так і лиш илася недописаною,
сповнена мук і сліз, розбитих надій,
загублених і понівечених бажань.
Темними фарбами змальовано в його
творах образ сучасного села: злидні,
темнота, чвари, насильство, намаган­
ня змінити ж иття на краще і, як
наслідок, спокута за це прагнення —
роки тюрми та заслань.
Усе це було добре відоме Теслен-
к°ві. Син селянина, страдник, борець
за звільнення селян з-під соціального
яРма, він сам пройшов через тюрми
Та заслання. З-поміж інших письмен­
ників його вирізняє своєрідний, суто
Уланський стиль та «запашна», щи-
Р° народна мова.
Охоплення етнографічною сти-
І€І° притаманне й Маркові
еРемшині (псевдонім Івана
канюка, 1874-1927 рр.). Літера-
УрНу творчість розпочав з поезії в
прозі; у його новелах змальовано
життя гуцульських селян, безправ­
них і безпорадних («Зведениця»,
«Злодія зловили»). Темою новел «Се­
ло вигибає», «Перші стріли» є воєнне
лихоліття з хазяйнуванням чужих
військ, жорстокістю та насильством,
безглуздим нищенням населення.
Критика відзначала «непереборний
оптимізм, що тріумфує над зовнішні­
ми перешкодами і над своїм сумнівом».