Криза побутово-етнографічного те
атру та драматургії визрівала до
сить давно. Уже Олена Пчілка в
1894-1895 рр. писала до своєї дочки
— Лесі Українки: «Тим трупам треба
щось думать, бо… їх смушевим шап
кам публіці вже докучило аплодува
ти» . Леся Українка як ніхто розуміла
небезпеку популізму на українській
театральній сцені й виступала проти
імітаційного народницького театру.
Драматична творчість Лесі Українки
стала викликом народницькому
тенденційному театрові. Критика її
п’єси або взагалі замовчувала, або
(як «Блакитну троянду») характери
зувала вкрай негативно. Іван Франко,
говорячи про Лесині драми, заува
жив, що до и здобутків вони не нале
жать. Сама ж Леся Українка вважала
їх центром своєї творчості (вона
віддавала перевагу з-поміж усіх жан-
651
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
рів саме драмі, захоплювалася твора
ми Ібсена), тому болісно реагувала на
негативне сприйняття та замовчу
вання своїх п’єс.
Дія в новій драмі переноситься із
зовнішнього плану на внутрішній,
ослаблюється сценічна дія, натомість
витончується психологічний образ;
реальний персонаж перетворюється
на символ. Іноді реальних персона
жів замінюють умовні постаті тощо.
З ім’ям Лесі Українки пов’язаний
розквіт проблемно-філософської та
філософсько-психологічної драми.
Написана 1896 року п’єса «Блакитна
троянда», висвітлюючи життя україн
ської інтелігенції, поширює темати
ку тогочасної української драми, що
до того зображувала переважно жит
тя селян. Невдовзі Леся Українка
визначається щодо своєї улюбленої
форми — це драматична поема. Сю
жети вона черпає з історії різних на
родів, міфології, античної культури,
Біблії. Особливе місце в її творчості
посідають драматичні поеми на теми
Вавилону, у яких простежується ви
разна аналогія полону України в
Російській імперії («На руїнах», «Ва
вилонський полон»). Віршована фор
ма драми, майстерність композиції,
точність художніх образів і деталей,
ритмічно-інтонаційне багатство при
таманні її драматичним творам.
Поряд з новою драмою співіснує
традиційна соціально-побутова дра
ма, представлена Борисом ГріНЧен
ком («На громадській роботі»), ^
бов’ю Яновською («На сіножаті»),
з’являються історичні драми Михайл’
Старицького («Маруся Богуславка»)
трагедія Івана Карпенка-Карого «Сава
Чалий». Серед драматургів-симво-
лістів найяскравіше заявлена твор
чість Василя Пачовського, Олександ
ра Олеся, Спиридона Черкасенка.
Український народницький театр
що засвідчив свою невмирущість уп
родовж багатьох десятиліть (він і сьо
годні є канонізованим взірцем ук
раїнського театрального мистецтва),
відступив на другий план.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Художнє оновлення прози
Наступна: Літературна критика