Доля щедро обдарувала Б. Леп-
кого. І він не змарнував свого та­
ланту. Богдан Лепкий залишив
багату творчу спадщину як
поет і прозаїк, критик і літера­
турознавець. А був він ще й ви-
давцем-текстологом, читачем-
декламатором худож ніх тво­
рів, талановитим малярем…
Ф. Погребенник
Народився Богдан Лепкий у селі Крегулець у
родині сільського священика, що походив зі ста­
ровинного роду греко-католицьких священиків.
Перші знання майбутній письменник одержав
у батьківському домі. Із шестирічного віку нав­
чався в бережанській (так званій «нормальній»)
школі з польською мовою навчання, після
закінчення якої вступив до гімназіТ в Бережанах.
Писати почав дуже рано. Першу поему про
русалок написав іще в другому класі гімназії під
впливом бабусиних оповідей. Мріяв стати ху-
657
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
дожником, для цього брав уроки в художника
Юліана ГІанкевича. Після закінчення гімназії
Б. Лепкий вступив до Віденської академії мис­
тецтв, проте швидко зрозумівши, що це не його
покликання, записався студентом Віденського
університету. Згодом перейшов до Львівського
університету. На цей період припадає активна
літературна діяльність Б. Лепкого: він пише по­
езії, оповідання, перекладає, виступає з до­
повідями на засіданнях студентського товарист­
ва «Ватра».
Після закінчення Львівського університету
(1695) повертається в рідну бережанську гім­
назію, де викладає українську й німецьку мови
та літератури. У цей час з’явилася ціла низка
віршів, оповідань («Стріча», «Для брата»,
«В світ за очі», «Дивак»); перекладів, літературно-
критичних студій. Спробував письменник свої
сили й у жанрі драматургії, написавши п’єсу «За
хлібом», яку поставив театр «Руської бесіди».
Учасники львівської літературної групи «Мо­
лода муза», до якої входив і Лепкий, називали
його професором. Під час Першої світової війни
разом з родиною виїхав до Австрії. Восени
1915 року вже немолодого письменника ледве
не послали на фронт; від мобілізації врятували
друзі, які подбали про його призначення для
культурно-освітньої роботи в табір для військо­
вополонених. Незабаром опинився в Німеччині.
Події війни знайшли відображення в багатьох
поетичних і прозових творах Б. Лепкого, пере­
дусім у великій поемі «Буря», в оповіданнях і на­
рисах «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої» та ін.
Після окупації Польщі фашистською Німеччи­
ною становище письменника стало особливо важ­
ким. Помер Б. Лепкий 1941 року, похований у
Кракові на Раковецькому цвинтарі.
Поезія Богдана Лепкого багата те­
матично (історичне минуле, націона­
льно-визвольна боротьба, духовно- |
культурний розвиток народу, його
звичаї і традиції) та ж анрово розмаї­
та (вірш і-пісні, сонети, поеми, пое-
ми-казки).
Радянська к р и т и к а 2 0 -3 0 рр
трактувала творчу спадщ ину Богдана
Лепкого як декадентську й водночас
буржуазно-націоналістичну. Справді,
певний вплив на творчість Лепкого
мала поезія ім пресіоністської літера­
турної групи «молодомузівців». Про­
те, на відміну від М. Я ц кова, П. Гер­
манського, О. Л уцького, я к і дотри­
мувалися думки, що мистецтво має
бути вільним від гром адських і со­
ціальних проблем, вираж ати внутріш­
нє «я» особистості, Л еп ки й ніколи,
навіть в інтимній л ір и ц і, не відмежо­
вувався від громадського ж иття; пору­
шував теми, що мали загальногума-
ністичне значення. У його творчості
громадські мотиви переплітаю ться з
ліричними, мінорні ноти — з мажор­
ними. Я к лірик він має свої улюблені
теми й образи, до я к и х постійно звер­
тається, варіюючи та переосмислюючи.
Одним з таких мотивів є мотив
осені, завм ирання природи (до речі,
він був пош ирений і в творчості «мо­
лодомузівців»).
Поезія «Ж уравлі» — одна з най-
трагічніш их ліричн их поезій поета,
навіяна мотивами осені. У цій драма­
тично-поетичній м ініатю рі Лепкого
зникає меж а м іж ж и ттям і смертю-
Понад сімдесят років вірш , покладе*
658
Нова література
й на м узику братом Богдана Леп-
КОГО “” січови м стрільц ем Левом
Депким, ж иве безім енно я к народна
піСня. Я к зазн ач ає Ф едір Погребен-
ник, «важко н азвати інш ий вірш у к ­
раїнського поета к ін ц я X IX – почат­
ку XX ст., я к и й би з такою ем оцій­
ною експресією передавав почуття
любові до рідного краю , біль розлуки
з ним. П атр іо ти ч н а асоціативність
цього твору, висловлена в ньому без­
межна трагедія лю дини, я к а втрачає
найдорожче — Б атьківщ ину — дося­
гають тут вели чезн ої си л и » :
Чути: кру! кру! кру!
В чуж ині ум ру,
Заки море перелечу,
К рилонька зітру.
Значне місце в літературном у до­
робку поета посідаю ть вірш і, що ви­
являють його гром адянську позицію ,
життєве кредо. Н а дум ку автора, до­
ля митця й народу нерозривно по­
в’язані, поетичне слово має бути зн а­
ряддям боротьби за духовне розкрі­
пачення н ац ії. Д ві збірки Л епкого
«Осінь» і «Л истки падуть» розпочи­
наються вірш ам и під назвою « З а­
спів». У них автор за к л и к а є свої пісні
летіти до народу:
Летіть, мої слова,
Зривайся, жалю мій,
Як пісня степова,
Як птахи у вирій.
Поетичну творчість Б. Лепкого
ПеРіоду війни та міжвоєнного деся­
тиріччя на сьогодні дослідж ено мало
й поверхово. У «воєнній» поезії роз­
різняю ть два аспекти: «гум аніст ич­
но-загальнолю дський«>, що в и я в л я ­
ється в засудж енні війни м іж Росією
й Австро-Угорщ иною я к ли ха для
народів обох держ ав, і «патріотич­
но-національний» — піднесення,
оспівування визвольної боротьби у к ­
раїнців. Обидва ці аспекти в поезії
Лепкого тісно переплітаю ться.
Ідею вільної, незалежної України по­
ет утверджує в поезії «Ми єсть народ»:
Отеє тая червона калина,
Щ о повік не зів ’яне:
П ригадає її У країна,
Я к із мертвих повстане.
Переосмислюючи глибоко симво­
лічний образ червоної калини, який
для Лепкого є символом національ­
но-визвольної боротьби, поет підно­
сить героїчну боротьбу українського
народу, зокрема січового стрілецтва,
за волю й незалеж ність У країни.
Творча м анера Л еп кого-п розаїка
формувалася під впливом соціально-
побутової прози М арка В овчка, Ю рія
Ф едьковича, Івана Ф ранка. Я к про­
заїк він дебю тував оп овід ан н ям и
«Ш умка», «На палеті», «Дивак» на
сторін ках газети «Д іло* (18 9 5 ).
П исьменник виступав у ж анрі нове­
ли, нарису, оповідання, повісті, про­
зи в поезії. Об’єктом зображ енн я в
його творах стає подільське село, се­
лян и , ж и ття й побут я к и х він добре
659
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
знав. Пізніше Лепкий звернувся до
висвітлення теми життя світської й
духовної інтелігенції.
Найвагомішою за своїм значенням
у прозовому доробкові Лепкого є
тетралогія (великий епічний твір,
що складається з чотирьох самостій­
них частин) «Мазепа».
Ця тема тривалий час в україн­
ській літературі була політично не­
безпечною. Авторів, що порушували
її, засуджували як «націоналістів» і
«ворогів народу»; про Мазепу ж ка­
нонічне радянське літературознав­
ство дозволяло писати тільки як про
зрадника, запроданця.
Над циклом повістей, що станов­
лять епопею, Лепкий працював май­
же чверть століття: почавши з віршів
«Полтава» — 1906 року, «Мазепа» —
1908 року, розробивши окремі моти­
ви з історії України, у 20-х рр. він
«вибухнув» циклом повістей-рома-
нів: «Мотря», «Не вбивай», «Бату-
рпн», «Полтава».
Письменник відійшов від тра­
диційного зображення Івана Мазепи
як романтичного героя, він зробив
спробу показати видатного гетьмана
України насамперед як державного
діяча, політика й дипломата, який
своє особисте життя зумів підпоряд­
кувати вищим інтересам. «Своєрід­
ним лірико-драматичним заспівом до
епопеї є повість у двох частинах
«Мотря».
За основу взято традиційну дл „
цієї теми любовну колізію — взаємне
кохання немолодого вже Мазепи та
його похресниці, доньки генерально­
го судді В. Кочубея — Мотрі К0Чу.
беївни. Проте автор не обмежується
лише історією їхнього кохання, у
повістях він подає панорамні карти­
ни життя в Україні кінця XVII – по­
чатку XVIII ст., створює колоритну
галерею образів (Петро І, Мениіи-
ков, Кочубей тощо).
У повісті «Не вбивай» любовні ко­
лізії відходять на другий план, події
розгортаються вже навколо постатей
Мазепи та Кочубея. Генеральний суддя
та його однодумець Іскра пишуть до­
нос Петрові І на гетьмана. Цар, не ма­
ючи сумнівів у вірності й порядності
Мазепи, віддає авторів доносу йому до
рук. Психологічне напруження зрос­
тає, відтепер гетьман знає, що серед
його найближчого оточення є під­
ступні вороги, ладні віддати його на
розправу цареві, проте один з цих во­
рогів — Мотрин батько. Перед Мазе­
пою постає проблема, яка має й полі­
тичне, і морально-етичне забарвлен­
ня: помилувати чи покарати ворогів.
Автор не відступає від історичної
правди у викладі подій. Мазепа -*
літературний герой чинить так само,
як і історична особа: дає згоду на зни­
щення Кочубея та Іскри.
Щоб розірвати військовий союз
Петром І, який усе більше пригноб
660
Нова література
лк>вав український народ, Мазепа
зрушений був вести подвійну гру.
Цар вимагав від гетьмана виступити
разом проти всесильного тоді короля
Швеції Карла X II, Мазепа ж і його
прибічники покладали на Карла
надію, що він допоможе визволити
Україну з-під царського ярма, тому
виступили разом зі шведами проти
російського війська.
Третя частина епопеї — повість
«Батурин» — розповідає про ті
злодійства, тортури, погроми, що чи­
нили царські війська на чолі з генера­
лом Меншиковим після переходу Ма­
зепи на бік Карла XII.
В останній частині епопеї — повісті
«Полтава» — ідеться про полтавську
трагедію, перемогу Петра І над об’єд­
наним шведсько-козацьким військом.
За ту «зраду» Мазепу піддали ана­
фемі, оббріхували та замовчували за
часів царату й Радянського Союзу.
Сьогодні вже зроблено спроби переос­
мислити постать Мазепи — самобут­
нього політика, дипломата, військово­
го, мецената, надзвичайно ерудованої
людини, культурно-просвітницького
Діяча, поета, яки й навіть у своїх
універсалах вдавався до поетичних
пасажів. На цю тему з ’явилися істо­
ричні й літературні твори Олени
Апанович, Валерія Шевчука, Воло­
димира Сергійчука та ін.
По-новому оцінено творчу спадщи­
ну и Богдана Лепкого та його епопею
«Мазепа». Яскравим свідченням того
є публікації Миколи Ільницького,
Миколи Жулинського, Романа Гора-
ка, Федора Погребенника.