За аналогією до більшості творів
письменника «Камінний хрест» та­
кож називають новелою, хоч за жан­
ровими ознаками це оповідання. Сам
автор назвав цей твір студією (тобто
художнім дослідженням душевних
переживань героя).
______________________ Нова література
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Історія написання. Життєва осно­
ва. Новела «Камінний хрест» — єди­
ний твір Стефаника, присвячений
темі еміграції. Розорення західноук­
раїнських селян призвело до масової
еміграції за океан. В основу новели
покладено реальний факт: Штефан
Дідух (у новелі Іван), односелець
письменника, емігруючи до Канади,
поставив на своєму полі камінний
хрест, що й понині стоїть у селі Русів.
Та справжніми прототипами голов­
ного героя О. Гнідан називає тисячі
емігрантів, долею яких перейнявся
письменник.
Композиція. Новела складається з
семи розділів. Перший розділ є експо­
зицією твору. Він містить мальовни­
чий портрет Івана Дідуха та ав­
торські екскурси в його біографію.
Повернувшись додому після десяти­
річного перебування у війську, Іван
уже не застав батьків, у спадок йому
від них лишилися тільки «хатчина
завалена* та горб «щонайвищий і
щонайгірший над усе сільське поле».
Щороку впрягався Іван поряд з ко­
нем: «коня запрягав у підруку, сам
себе в борозну*. Таке зіставлення є
яскравим свідченням виснажливої
праці селянина, до того ж воно набу­
ває символічного значення. Івана в
селі називають Переламаним. Тяжка
робота (виносячи гній на гору, обли­
вався потом, а на горі, як дмухнув ле­
генький вітерець, його «зібгало в по­
674
ясі»), той горб відібрали в Івана мо­
лодість, силу, здоров’я. А коли під-
росли діти й не мали, до чого при­
класти руки, то змусили старого бать­
ка спродатися, щоб їхати в далеку та
невідому Канаду. Н аступні шість
розділів — це сповідь героя перед
сусідами. Монологи Івана розкрива­
ють цілий комплекс найскладніших
почуттів героя. Намарно сусіди, ба­
чачи Йванову тугу, намагаються його
розрадити: «За цим краєм не варт
собі туск до серця брати! Ц я земля не
годна кілько народа здержіти та й
кількі біді витрим ати… І саранчі не­
ма, і пшениці нема. А податки наки­
пають, що-с платив лева, то тепер
п’єть, що-с їв солонину, то тепер
барабулю». У цих словах розради
страшна правда селянського життя,
злиденного, важкого, що змушує га­
личан емігрувати. Іван Дідух не пле­
кає марних надій, не тіш ить себе
ілюзіями, що ж иття за морем буде
легким і щасливим. Біль, ж аль, туга,
душевні страждання героя нароста­
ють з епізоду в епізод. «Озьміть та
вгатіть ми сокиру отут у печінки, та,
може, той жовч пукне. Бо не вітри-
маю!» Психологічне напруження до­
сягає апогею в шостому розділі.
Уся новела «Камінний хрест» бага­
та на символічні деталі й образи. На­
самперед, це камінний хрест з виби­
тими іменами Івана та дружини. Об
раз хреста символізує страдницьку
оЛю селянина, яки й віддав усю свою
силу та здоров’я виснаж ливій праці
землі, а тепер змуш ений покидати
Й назавжди. Усе в новелі: художні
прийоми, «живцем перенесений му­
жичий спосіб бесідування», бож е­
вільний танець — підпорядковані го­
ловному завданню — розкрити тему
народного горя, недолі й водночас
надії на кращ е майбутнє.
Критики високо оцінили новелу
«Камінний хрест». «Прочитав я це
все, — писав Грінченко, — і поздоро­
вив українську літературу з новим
талантом, а Галичину з новим белет­
ристом, що, певне, стане поруч із
найкращими галицькими белетрис­
тами — Франком і Федьковичем».
Новела «М арія» була написана
1916 року після п ’ятнадцятилітньої
перерви. П рототипом головної ге­
роїні, як свідчив сам письменник,
стала селянка з Русова. Початок но­
вели: «Марія сиділа на приспі й шеп­
тала…» — був цілком традиційним
Для Стефаника, так починалася май­
же кожна новела першого періоду йо­
го творчості. В читую чись глибше,
звертаємо увагу на багатопроблем-
Н1СТЬ, багатоплановість новели, не
притаманну навіть найбільш им тво-
Рам письменника попереднього пе­
ріоду. У ній висвітлено ж ахи світової
Віини, ЩО впродовж кількох років
С1*Л И смерть і сльози в мирному га­
лицькому краї, боротьбу за «мужиць­
ке право», прагнення до возз’єднан­
ня українського народу.
У новелі виведено образ селянки
Марії, що виховала, випестила трьох
міцних і здорових синів. Згадує, як
були вони малими, навчалися в ш ко­
лі та як потім заареш тували їх за бунт,
їздила вона до Львова дітей визволя­
ти й поруч із «тими панями-мамами
почула себе в перший раз у ж итті
рівною зі всіми панами й тіш илася,
що сини поставили її в однім ряді з
ними». Та кривава хуртовина війни
забрала синів із собою. Сидячи в ос­
танню ніч у їхніх головах, вона по­
сивіла. Просила, щоб брати лиш или
їй хоч найменшого, та, зрозумівш и,
що образила їх тим тяж ко, просила
вибачення в сина: «Я не знала добре,
я не винна, що моя голова здуріла, як
тота Україна забирає мені діти …*.
Стефаник не вдається до доклад­
них описів, змальовуючи картини на­
ціонально-патріотичного піднесення.
Легкими ш трихам и, найхарактер­
нішими рисами він створює відчуття
урочистого моменту: «В місті зійш ло­
ся їх сила, паничі і прості хлопці. Хо­
ругви й прапори шелестіли над ними
і гримів спів про У країну».
Зі спогадів до теперішнього ж и т­
тя повернув Марію прихід козаків,
яких зустріла упереджено й люто, бо
не раз завертали до її хати ті «руїнни­
ки», що називали себе «козаками»,
грабували, катували, плю ндрували
_____________________________________________________ Нова література
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
найсвятіше, що лишилося у Марії від
синів — Шевченків портрет: «Я його
сховала в пазуху, а вони кроїли тіло
пугами, що й не пам’ятаю, коли піш*
ли з хати*. Так поводилися солдати
російської армії, що, вступивши до
Галичини, нищили осередки націо­
нально-культурного життя україн­
ців. Та цього разу Марії трапилися
близькі по духу й крові люди, що, як
і її сини, шанували Шевченків порт­
рет, убираючи його в хустки, співали
тих самих пісень.
Письменник новаторськи розкри­
ває патріотичну тему, пов’язану зі
зростанням національної свідомості
селянки. Використовуючи надзви­
чайно яскравий образ народної пісні,
що випростовує душу Маріїну, підій­
має народ, Стефаник створює відпо­
відний настрій патріотичного підне­
сення. Слухає спів козацький Марія
— і вже бачить щасливе майбутнє
об’єднаної України: «Блискотять
ріки по всій нашій землі і падають з
громом у море, а нарід зривається на
ноги. Напереді її сини, і вона з ними
йде на тую Україну, бо вона, тая Ук­
раїна, плаче й голосить за своїми
дітьми; хоче, щоби були всі вкупі*.
До теми національно-визвольних
подій Василь Стефаник звертається й
у новелі «Сини* (1922). Автор пере­
дав горе старого батька, який благо­
словив двох синів на боротьбу «за
Україну* і втратив їх назавжди.
Згадує старий М аксим , як Си
Андрій, прощаючись з ним, сказав
що йде визволяти рідну землю. Син
піднімає шаблею грудку землі й ка­
же: «Оце Україна, а тут, — і справив
шаблею у груди, — отут її кров; зем­
лю нашу ідем від ворога відбирати».
І батько, усвідомлюючи небезпеч­
ність свого кроку, із хвилюванням про­
мовляє: «Сину, — каж у , — та є ще в
мене менший від тебе, Іван, бери єго
на це діло; він дуж и й, най вас обох за­
копаю у ту наш у землю , аби воріг з
цего коріня її віторгав у свій бік».
Саможертовність батька є грома­
дянським подвигом. Безсмертний
той народ, який ще мож е народжува­
ти таких людей — у цьому пафос
новели Стефаника. Словами болю го­
ловного героя закінчується твір. Зму­
чений морально, душ евно, вклоня­
ється старий М аксим до землі й
ревно молиться: «А ти, Мати Божа,
будь мойов ґаздинев; Ти з своїм Си­
ном посередині, а коло Тебе Андрій
та Іван по боках… Ти д ала Сина одно­
го, а я двох».