Драматична поема «Бояриня» три
валий час була заборонена в Україні.
Написана в 1910 році, вона так і не
вийшла друком за життя Лесі Ук
раїнки. Востаннє надрукована 1929
року з вступною статею Михайла
Драй-Хмари, ця поема не бачила
світу майже три чверті століття. Вона
не ввійшла ані в десятитомник творів
Лесі Українки, виданий в часи
«відлиги», ані в пізніше дванадцяти-
томне видання, не було про неї згад
ки й у роботах дослідників творчості
Лесі Українки. Хоч у поемі «Бояри
ня» змальовано історичні події в Ук
раїні XVII ст., проте радянська цен
зура вважала її вкрай небезпечною.
Історична основа. У добу Руїни,
коли давню козацьку славу руйнува
ли зсередини чвари та міжусобиці
гетьманів, а саму Україну розривали
навпіл зазіхання Москви й Польщі,
серед найдіяльніших прибічників
відродження козацтва був полковник
і наступний гетьман Правобережної
України Петро Дорошенко. На почат
ку гетьманування він провадив про*
польський курс, та після підписанн
поляками й росіянами Андрусівськ
го миру, що торкався в основному
долі України, але не враховував інт
682
Нова література
еси українців, Дорошенко звернув
ся ПО допомогу до турків, а згодом,
переДавШИ УкРаїнУ під відносно сим
волічну зверхність Туреччини, про
голосив себе гетьманом усієї Ук
раїни. Уже саме захоплення гетьма
ном Дорошенком, змалювання його
як національного героя було неприй
нятним для радянської цензури, крім
того, поема «Бояриня» хоч і зверта
лася до подій XVII ст., проте викли
кала асоціації з історією України
XX ст. Цими двома причинами мож
на пояснити заборону на її друкування.
Леся Українка не змальовує в по
емі конкретні історичні події. Доба
Руїни є лише історичним тлом, на
якому виписано долі окремих людей,
що потрапили під гніт складних
політичних умов і обставин. У «Боя
рині» чітко окреслюються два моти
ви: мотив національної пасивності-
зради та мотив ностальгії. Молода ук
раїнка Оксана, покохавши, виходить
заміж за боярина Степана, батько
якого був козацьким старшиною, та,
присягнувши цареві, став московсь
ким боярином. Оксана разом із Сте
паном їде до Москви. Спочатку Окса
на зовсім не боїться чужини: «Хіба ж
то вже така чужа країна? Та ж віра
там однакова…», проте й московсь
кий побут, і звичаї виявилися цілком
ВіДмінними від українських. Оксана
сУмує за Україною, через силу м и
риться з тими умовами, у яких має
жити. Лише кохання до Степана,
страх йому зашкодити змушують її
виконувати дивні, незрозумілі для
неї прохання: вдягатися по-мос-
ковськи, весь час сидіти вдома, цілу
ватися із запрошеними в дім поваж
ними боярами. Степан — син козака
— стає вірним царським прислужни
ком, боярином Стьопкою. Щоб дого
дити цареві, іноді й тропака танцює,
виправдовуючи себе тим, що діє зара
ди інтересів України. Степан боїться
навіть згадки про Дорошенка, заборо
няє Оксані приймати посланця з Ук
раїни, передавати грошей братчикам,
писати листи. Він намагається пере
конати дружину в підступності Доро
шенка, який звертається по допомогу
до татар. «Татари там… татари й
тут…» — дістає він у відповідь.
А що ж? Хіба я тут не як татарка
сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі,
канчуки…
холопів продають…
Палка волелюбна Оксана не може
жити в умовах «московської змори»,
коли поневолено людську особис
тість, зневажено гідність; в атмосфе
рі несамовитого страху, доносів, на
ціонального гніту.
Аналізуючи поему «Бояриня»,
М. Драй-Хмара порушує таке питан
ня: «…чи не перенесла Леся Українка
ідей і настроїв, що живили її та її по-
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
коління, на постаті минулого Ук
раїни?» — і дає ствердну відповідь,
розкриваючу алегоричність поеми та
її образів. В особі Степана він убачає
того українського інтелігента кінця
XIX – початку XX ст., що, втратив
ши почуття національного, відірвав
ся від мас, від народу, перейняв чужу
культуру, зрікшись своєї рідної. А в
особі Оксани —інший тип інтеліген
та, який довго боровся за принцип
національного самовизначення, спе
речався, протестував, але так і не
зміг вирватися на волю.
Згадка важкохворої Оксани про
знайдену застарілу батькову іржаву
шаблю, та аналогія з їхніми долями:
♦ …отак і ми з тобою… зрослись, мов
шабля з піхвою… навіки… — обоє
ржаві…» підводить до ідеї твору. У
поемі «Бояриня» Леся Українка
рішуче засудила будь-які компро
міси з ворогом, проголосила гасло
збройної боротьби за обстоювання
національних інтересів.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «Лісова пісня»
Наступна: Микола Вороний 1871-1938 рр.