Новий довідник: Українська мова. Українська література

Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) 1878-1944 рр.

Олесю не довелося завойовува­
ти своєї поетичної слави. Вона
сама прийшла до нього на дру­
гий день після виходу з друку
першої книжки його поезій.
Микола Зеров
Олександр Кандиба народився 5 грудня
1878 року в с. Крига (Білопілля) на Сумщині.
Батьківський рід походив із чумаків, материн —
з кріпаків. Навчався спочатку в рідному містеч­
ку, потім у Дергачівській хліборобській школі на
Харківщині, де почав друкувати свої вірші ук­
раїнською та російською мовами в рукописному
журналі «Комета». Вирішальним у творчій біо­
графії поета став 1903 рік, коли майбутній поет
вступив до Харківського ветеринарного інститу­
ту і йому пощастило побувати на відкритті
пам’ятника Іванові Котляревському, де зустрівся
з Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинсь­
ким, Лесею Українкою. Та зустріч справила на
поета-початківця незабутнє враження й визна­
чила його подальший творчий шлях, а заборона
українського слова, знущання з національних
символів, традицій, культури обурювало й спо­
нукало до боротьби за права українського наро­
ду і його культури. Становлення Олеся як поета,
розквіт і нечуваний злет його творчості припа­
дає на буремні роки Першої російської рево­
люції, на яку він працював натхненно й са­
мовіддано, перекладаючи українською мовою
«Варшав’янку» («Хмари зловіщі нависли над на­
ми»), «Марсельєзу» («Над залитою кров’ю зем-
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
лею *), «Сміло у ногу рушайте*. Одна за одною
з ’являються й збірки його поезій. 1907 року
вийшла перша книжка Олеся — «З журбою
радість обнялась», що принесла славу молодо­
му поетові, згодом вийшли друком нові збірки
(їх поет позначав римськими цифрами) — «По­
езії. Книга II» (1909), «Поезії. Книга III» (1911),
«Драматичні етюди. Книга IV* (1914), «Поезії.
Книга V * (1917).
Після революції 1917 року Олександр Олесь,
зазнавши гірких розчарувань, опиняється за
кордоном (1919). Життя в еміграції (Будапешт,
Відень, Берлін, Прага) стало трагедією для пое­
та. Настрої пригніченості, нудьги й самотності
наповнюють першу його «закордонну» збірку
віршів — «Чужиною» (Відень, 1919). Неоднора­
зово поет поривався повернутися в Україну, та
голодомор 1933 року, арешти й розстріли ук­
раїнської інтелігенції стримували його. Останні
роки й дні життя Олеся були потьмарені фаши­
стською окупацією Праги, важкою хворобою.
Та остаточно підітнула поета звістка про заги­
бель у фашистському концтаборі Заксенхаузені
сина Олега. Помер Олександр Олесь 22 липня
1944 року, похований на Ольшанському цвин­
тарі в Празі.
Олександр Олесь — один з найвиз­
начніш их ліриків XX ст. Його по­
езія, надзвичайно мелодійна, сповне­
на загадкових ритмів, тонів, завдяки
свіж ості поетичних образів, плав­
ності та легкості вірша, сміливості
деяких прийомів розширила тема­
тичний і стильовий діапазони ук­
раїнського художнього слова.
Олександр Олесь, ніжний і чутли­
вий, заглиблений у себе, у внут­
ріш ній світ своїх ліричних героїв,
збагатив світову літературу найяск­
равішими перлинами інтимної ліри
ки. На творчість молодого письмен­
ника мали неабиякий вплив пощуКі}
неоромантиків і символістів. Михай­
ло Гру шевський назвав Олеся «най-
сильнішим представником українсь­
кого символізму», письменнниця
Христя Алчевська — «українським
Гейне». Сам поет у листі до дружини
зазначав: «Аж ніяково робиться.
Протилежні по напрямках і літера­
турних тенденціях про мене пишуть
так прихильно, і кожний вважає за
свого». У ранніх вірш ах молодий
Олесь виявив себе як поет особистих
переживань, але пізніші його твори
засвідчили прагнення митця служи­
ти своєму народові, громадським по­
требам часу й суспільства. Народну
славу поетові принесли поезії періоду
революції 1905-1907 рр. Революцій­
ні символіка та гасла, заклики до бо­
ротьби, готовність служити народові
— усе це звучить на повний голос у
творчості письменника в цей період.
Биймо у дзвони, кличмо до
зброї,
Скиньмо з народу гнітюче ярмо.
Хай ми поляжем в кривавому
бої,
Смертю своєю життя ми дамо:
Щастя і долю,
Землю і волю,
Волю рабам,
Рівність братам!
(«Пісня селян»)
688
Нова література
мінорною інтонацією, уповільненим
ритмом — навіюють особливий на­
стрій, сприяють філософським розду­
мам. Яскраво неоромантичним є й
протиставлення в поезіях Олеся реа-
Назва першої збірки Олександра
Олеся «З журбою радість обнялась»
виявилася пророчою й для його
ЛСИТТЄВОЇ, і творчої долі. Молодий по­
ет захоплювався контрастами, бо­
ротьбою в природі й душі людській
(«щастя-мука », « журба-радість »,
«сміх мішма з слізьми»). Р. Ради-
шевський зазначає: «Журба і радість
— ці два стани людських почуттів,
переживань і настроїв — …стали
ідейно-емоційною домінантою всієї
Олесевої творчості. Вони відбивали і
суспільні контрасти доби, і загально­
людські почування: любов і нена­
висть, окрилення й згасання, надію й
зневіру, страждання й бадьорість ду­
ху. Трагічне й ліричне злилось тут
воєдино; контрасти й антитези,
найбільш притаманні метафоричній
поезії бароко, знайшовши нове жит­
тя на початку XX ст., нуртували в
Олесевих рядках».
З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах мій
сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
Життя для Олеся — це взаємо-
зв’зок контрастів й антитез, химерне
їх переплетіння. Поезія «З журбою
Радість обнялась» — яскравий зра­
зок неоромантичної лірики. Емоцій­
на насиченість вірша, місткість обра-
31В. риторичні запитання в поєднанні
3 Ритмомелодійними особливостями:
льного життя мріям і сподіванням.
Воно лежить в основі художнього
світу інтимної й громадянської ліри­
ки поета.
Музикальні, сповнені «моцартсь-
кої легкості» ліричні твори Олеся ча­
рами слова й музики торкаються най-
потаємніших струн людської душі.
Його поезії віддавна привертали ува­
гу композиторів, як-от: М. Лисенка
(«Сміються, плачуть солов’ї», «Айс­
три», «Гроза пройшла… зітхнули
трави»), К. Стеценка («Сосна»),
Я. Степового («Не беріть із зеленого
лугу верби»), С. Людкевича («Тай­
на») та ін. Близько 80 композиторів
поклали на музику Олесеві поезії,
створивши більше двох сотень музич­
них творів.
Справжнє загальнонародне виз­
нання приніс поетові вірш «Чари
ночі». Це симфонія звуків і барв, по­
роджена красою природи й людських
почуттів; читач сприймає її як гімн
юності, оду коханню. Краса весняної
ночі та найпотаємніші почуття люди­
ни злиті воєдино, гармонійні, чисті:
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде…
689
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся…»
У цих напрочуд мелодійних ряд­
ках відбиті епікурейські поетові по­
гляди на життя («Гори! Життя — єди­
на мить*), а значить, потрібно отри­
мувати задоволення, жити заради
насолоди, втішатися, закохуватися,
горіти, залишивши «на мент єди­
ний» «свій сум, думки і горе». Вті­
ленню провідної думки твору підпо­
рядковані ритмомелодійні й виража­
льні засоби: динамічна ритміка,
окличні речення, імперативність вис­
ловлювання, асонанси, алітерації.
Своєрідною одою коханій жінці є
поезія «Любов» («О, не дивуйсь, що
ніч така блакитна…»). У поезії
відбиті переживання закоханого
юнака, глибокі й щирі, як і саме ко­
хання. Пейзаж також підпорядкова­
ний розкриттю внутрішнього світу
ліричного героя: і ніч блакитна, і па­
хощі квітів, і зорі на небі — усе живе,
усе персоніфіковане, усе розділяє ко­
хання юнака й радіє зустрічі з коха­
ною. Природа суголосна почуттям
юнака: як тільки кохана піде — «бла­
китна ніч» стане хмарною і
… хмарна ніч проплаче аж до
ранку
Дощем рясних невтішних сліз…
Одразу ж після виходу першої Оле-
севої збірки дехто з критиків зараху­
вав письменника до продовжувачів
традицій Шевченка. Справді, Олесь
як і Кобзар, «ставить своє слово на
сторожі рабів німих, бере на себе обо­
в’язок будити сплячих, вести «на го­
ри» духовно сліпих і темних, підтри­
мувати слабодухих, без честі осмі­
яних з каліцтва» (Р. Радишевський).
Заклик до свободи, національного
відродження звучить у поезії «Ле­
бідь», написаній 1917 року. Не кори­
тися, підіймати народи, закликати їх
до боротьби, вести за собою у світ
«вольний, новий» — ось завдання по­
ета. Його зброя — поетичне слово.
Заклик до поетичного слова бути
мечем і сонцем звучить у поезії Олеся
«О слово рідне! Орле скутий».
О слово! будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Поет прекрасно усвідомлює, що до­
рога до художнього ідеалу — краси
— та життєвого — свободи — тернис­
та й складна. Слово, пісня має осяяти
рідний край, збудити народ, підняти
на боротьбу й вести до найвищої ме­
ти, найзаповітнішої мрії — вільного
національного розвою.
Олександр Олесь відомий не лише
як лірик. Його книжка «Драматичні
етюди», що побачила світ 1914 року,
стала новаторською. У них ще яск­
равіше, ніж у ліриці, Олесь виявив
неоромантичну концепцію. В основі
690
Нова література
драматичних етюдів і поем Олеся ле-
йТЬ фольклорно-міфологічний ма­
тер іал . У драматичному етюді «По
дорозі в казку» автор протиставляє
сіру буденщину високим пориванням
ЛЮДИНИ.
Головний герой, як і легендарний
Ланко, намагається вивести юрбу
безвольних людей з темного лісу в
напрямі сонячної країни. Він єдиний
може розпізнати дорогу по червоних
маках, що виросли з крові його попе­
редників. Ще недавно сам слабкий і
безвольний, об’єкт кпинів і жартів
натовпу, він знаходить у собі сили
простувати до омріяного майбутньо­
го, проламувати шлях юрбі, вести
людей за собою. Та от, за кілька
кроків до мети, на мить занепадає ду­
хом, упускає у своє серце сумнів — і
втрачає віру людей у себе й перемогу.
Драматичний етюд «По дорозі в
Казку» — глибоко алегоричний, сим­
волічний твір. Драматург порушує
низку філософських, етичних, со­
ціально-національних проблем, зок­
рема проблему натовпу й вождя, ві-
Ри, національного відродження.
Ми не можемо встановити місце,
час, дії, національність дійових осіб,
які майже абстрактно узагальнені:
Яін, Юрба, Дівчина. Проте ні в кого
не виникає сумнівів, що йдеться про
сУчасну авторові дійсність.
Деякі з критиків уважають фінал
11 сси песимістичним, але ж браму до
омріяної Казки таки відчинено. І зро­
бив це маленький хлопчик — символ
нового покоління, за яким майбутнє.
Олесь створив дивну казку й сам ві­
рив, що народ прокинеться від віко­
вого сну, а рідний край буде звільне­
ний. Утім, поет розглядає й ще одну
важливу проблему: вождь, пророк,
поводир не має права на зневіру, на
сумніви, бо веде за собою людей. Йо­
му гнівно дорікає за це Дівчина:
«Устань і вислухай мене. Я, може,
цього більш ніколи вже казать не ста­
ну… Ти вів юрбу… Ти розривав кущі
тернові. Ти зламував дуби столітні,
ти з левами поводивсь, як із псами.
Ти вів нас в світлу Казку. Ти нам про­
рокував, і ми в словах твоїх пророчих
у той же впевнювались день, ти був
найдужчий від усіх… Я йду на­
зустріч сестрам і братам. Вони віта­
ють ранок. Ранок! Ти засвітив його і
сам безсило погасаєш!»
Олесь-митець, Олесь-громадянин
також іноді вагався й утрачав віру.
Влучно підмітив М. Жулинський:
«…як часто митець розпинає себе на
хресті сумнівів і розчарувань! Дійс­
ність повсякчасно вносила дисгар­
монію і в його особисте життя, і в ті
вимріювані, сповідувані ідеали, в
ім’я здобуття яких він творив і жив».
Проте в двобої з жорстокою ре­
альністю Олександр Олесь здобув-та-
ки перемогу, премогла його віра.
Так, поет не повернувся з еміграції
691
додому, бо спиняли відомості про го­
лодомор, переслідування та вини­
щення інтелігенції; він не дожив до
вільної незалежної України. Однак
він став одним з тих, хто торував до­
рогу в майбутнє, завдяки кому Казка
наблизилася до нас.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.