Олесю не довелося завойовува
ти своєї поетичної слави. Вона
сама прийшла до нього на дру
гий день після виходу з друку
першої книжки його поезій.
Микола Зеров
Олександр Кандиба народився 5 грудня
1878 року в с. Крига (Білопілля) на Сумщині.
Батьківський рід походив із чумаків, материн —
з кріпаків. Навчався спочатку в рідному містеч
ку, потім у Дергачівській хліборобській школі на
Харківщині, де почав друкувати свої вірші ук
раїнською та російською мовами в рукописному
журналі «Комета». Вирішальним у творчій біо
графії поета став 1903 рік, коли майбутній поет
вступив до Харківського ветеринарного інститу
ту і йому пощастило побувати на відкритті
пам’ятника Іванові Котляревському, де зустрівся
з Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинсь
ким, Лесею Українкою. Та зустріч справила на
поета-початківця незабутнє враження й визна
чила його подальший творчий шлях, а заборона
українського слова, знущання з національних
символів, традицій, культури обурювало й спо
нукало до боротьби за права українського наро
ду і його культури. Становлення Олеся як поета,
розквіт і нечуваний злет його творчості припа
дає на буремні роки Першої російської рево
люції, на яку він працював натхненно й са
мовіддано, перекладаючи українською мовою
«Варшав’янку» («Хмари зловіщі нависли над на
ми»), «Марсельєзу» («Над залитою кров’ю зем-
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
лею *), «Сміло у ногу рушайте*. Одна за одною
з ’являються й збірки його поезій. 1907 року
вийшла перша книжка Олеся — «З журбою
радість обнялась», що принесла славу молодо
му поетові, згодом вийшли друком нові збірки
(їх поет позначав римськими цифрами) — «По
езії. Книга II» (1909), «Поезії. Книга III» (1911),
«Драматичні етюди. Книга IV* (1914), «Поезії.
Книга V * (1917).
Після революції 1917 року Олександр Олесь,
зазнавши гірких розчарувань, опиняється за
кордоном (1919). Життя в еміграції (Будапешт,
Відень, Берлін, Прага) стало трагедією для пое
та. Настрої пригніченості, нудьги й самотності
наповнюють першу його «закордонну» збірку
віршів — «Чужиною» (Відень, 1919). Неоднора
зово поет поривався повернутися в Україну, та
голодомор 1933 року, арешти й розстріли ук
раїнської інтелігенції стримували його. Останні
роки й дні життя Олеся були потьмарені фаши
стською окупацією Праги, важкою хворобою.
Та остаточно підітнула поета звістка про заги
бель у фашистському концтаборі Заксенхаузені
сина Олега. Помер Олександр Олесь 22 липня
1944 року, похований на Ольшанському цвин
тарі в Празі.
Олександр Олесь — один з найвиз
начніш их ліриків XX ст. Його по
езія, надзвичайно мелодійна, сповне
на загадкових ритмів, тонів, завдяки
свіж ості поетичних образів, плав
ності та легкості вірша, сміливості
деяких прийомів розширила тема
тичний і стильовий діапазони ук
раїнського художнього слова.
Олександр Олесь, ніжний і чутли
вий, заглиблений у себе, у внут
ріш ній світ своїх ліричних героїв,
збагатив світову літературу найяск
равішими перлинами інтимної ліри
ки. На творчість молодого письмен
ника мали неабиякий вплив пощуКі}
неоромантиків і символістів. Михай
ло Гру шевський назвав Олеся «най-
сильнішим представником українсь
кого символізму», письменнниця
Христя Алчевська — «українським
Гейне». Сам поет у листі до дружини
зазначав: «Аж ніяково робиться.
Протилежні по напрямках і літера
турних тенденціях про мене пишуть
так прихильно, і кожний вважає за
свого». У ранніх вірш ах молодий
Олесь виявив себе як поет особистих
переживань, але пізніші його твори
засвідчили прагнення митця служи
ти своєму народові, громадським по
требам часу й суспільства. Народну
славу поетові принесли поезії періоду
революції 1905-1907 рр. Революцій
ні символіка та гасла, заклики до бо
ротьби, готовність служити народові
— усе це звучить на повний голос у
творчості письменника в цей період.
Биймо у дзвони, кличмо до
зброї,
Скиньмо з народу гнітюче ярмо.
Хай ми поляжем в кривавому
бої,
Смертю своєю життя ми дамо:
Щастя і долю,
Землю і волю,
Волю рабам,
Рівність братам!
(«Пісня селян»)
688
Нова література
мінорною інтонацією, уповільненим
ритмом — навіюють особливий на
стрій, сприяють філософським розду
мам. Яскраво неоромантичним є й
протиставлення в поезіях Олеся реа-
Назва першої збірки Олександра
Олеся «З журбою радість обнялась»
виявилася пророчою й для його
ЛСИТТЄВОЇ, і творчої долі. Молодий по
ет захоплювався контрастами, бо
ротьбою в природі й душі людській
(«щастя-мука », « журба-радість »,
«сміх мішма з слізьми»). Р. Ради-
шевський зазначає: «Журба і радість
— ці два стани людських почуттів,
переживань і настроїв — …стали
ідейно-емоційною домінантою всієї
Олесевої творчості. Вони відбивали і
суспільні контрасти доби, і загально
людські почування: любов і нена
висть, окрилення й згасання, надію й
зневіру, страждання й бадьорість ду
ху. Трагічне й ліричне злилось тут
воєдино; контрасти й антитези,
найбільш притаманні метафоричній
поезії бароко, знайшовши нове жит
тя на початку XX ст., нуртували в
Олесевих рядках».
З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах мій
сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
Життя для Олеся — це взаємо-
зв’зок контрастів й антитез, химерне
їх переплетіння. Поезія «З журбою
Радість обнялась» — яскравий зра
зок неоромантичної лірики. Емоцій
на насиченість вірша, місткість обра-
31В. риторичні запитання в поєднанні
3 Ритмомелодійними особливостями:
льного життя мріям і сподіванням.
Воно лежить в основі художнього
світу інтимної й громадянської ліри
ки поета.
Музикальні, сповнені «моцартсь-
кої легкості» ліричні твори Олеся ча
рами слова й музики торкаються най-
потаємніших струн людської душі.
Його поезії віддавна привертали ува
гу композиторів, як-от: М. Лисенка
(«Сміються, плачуть солов’ї», «Айс
три», «Гроза пройшла… зітхнули
трави»), К. Стеценка («Сосна»),
Я. Степового («Не беріть із зеленого
лугу верби»), С. Людкевича («Тай
на») та ін. Близько 80 композиторів
поклали на музику Олесеві поезії,
створивши більше двох сотень музич
них творів.
Справжнє загальнонародне виз
нання приніс поетові вірш «Чари
ночі». Це симфонія звуків і барв, по
роджена красою природи й людських
почуттів; читач сприймає її як гімн
юності, оду коханню. Краса весняної
ночі та найпотаємніші почуття люди
ни злиті воєдино, гармонійні, чисті:
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде…
689
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся…»
У цих напрочуд мелодійних ряд
ках відбиті епікурейські поетові по
гляди на життя («Гори! Життя — єди
на мить*), а значить, потрібно отри
мувати задоволення, жити заради
насолоди, втішатися, закохуватися,
горіти, залишивши «на мент єди
ний» «свій сум, думки і горе». Вті
ленню провідної думки твору підпо
рядковані ритмомелодійні й виража
льні засоби: динамічна ритміка,
окличні речення, імперативність вис
ловлювання, асонанси, алітерації.
Своєрідною одою коханій жінці є
поезія «Любов» («О, не дивуйсь, що
ніч така блакитна…»). У поезії
відбиті переживання закоханого
юнака, глибокі й щирі, як і саме ко
хання. Пейзаж також підпорядкова
ний розкриттю внутрішнього світу
ліричного героя: і ніч блакитна, і па
хощі квітів, і зорі на небі — усе живе,
усе персоніфіковане, усе розділяє ко
хання юнака й радіє зустрічі з коха
ною. Природа суголосна почуттям
юнака: як тільки кохана піде — «бла
китна ніч» стане хмарною і
… хмарна ніч проплаче аж до
ранку
Дощем рясних невтішних сліз…
Одразу ж після виходу першої Оле-
севої збірки дехто з критиків зараху
вав письменника до продовжувачів
традицій Шевченка. Справді, Олесь
як і Кобзар, «ставить своє слово на
сторожі рабів німих, бере на себе обо
в’язок будити сплячих, вести «на го
ри» духовно сліпих і темних, підтри
мувати слабодухих, без честі осмі
яних з каліцтва» (Р. Радишевський).
Заклик до свободи, національного
відродження звучить у поезії «Ле
бідь», написаній 1917 року. Не кори
тися, підіймати народи, закликати їх
до боротьби, вести за собою у світ
«вольний, новий» — ось завдання по
ета. Його зброя — поетичне слово.
Заклик до поетичного слова бути
мечем і сонцем звучить у поезії Олеся
«О слово рідне! Орле скутий».
О слово! будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Поет прекрасно усвідомлює, що до
рога до художнього ідеалу — краси
— та життєвого — свободи — тернис
та й складна. Слово, пісня має осяяти
рідний край, збудити народ, підняти
на боротьбу й вести до найвищої ме
ти, найзаповітнішої мрії — вільного
національного розвою.
Олександр Олесь відомий не лише
як лірик. Його книжка «Драматичні
етюди», що побачила світ 1914 року,
стала новаторською. У них ще яск
равіше, ніж у ліриці, Олесь виявив
неоромантичну концепцію. В основі
690
Нова література
драматичних етюдів і поем Олеся ле-
йТЬ фольклорно-міфологічний ма
тер іал . У драматичному етюді «По
дорозі в казку» автор протиставляє
сіру буденщину високим пориванням
ЛЮДИНИ.
Головний герой, як і легендарний
Ланко, намагається вивести юрбу
безвольних людей з темного лісу в
напрямі сонячної країни. Він єдиний
може розпізнати дорогу по червоних
маках, що виросли з крові його попе
редників. Ще недавно сам слабкий і
безвольний, об’єкт кпинів і жартів
натовпу, він знаходить у собі сили
простувати до омріяного майбутньо
го, проламувати шлях юрбі, вести
людей за собою. Та от, за кілька
кроків до мети, на мить занепадає ду
хом, упускає у своє серце сумнів — і
втрачає віру людей у себе й перемогу.
Драматичний етюд «По дорозі в
Казку» — глибоко алегоричний, сим
волічний твір. Драматург порушує
низку філософських, етичних, со
ціально-національних проблем, зок
рема проблему натовпу й вождя, ві-
Ри, національного відродження.
Ми не можемо встановити місце,
час, дії, національність дійових осіб,
які майже абстрактно узагальнені:
Яін, Юрба, Дівчина. Проте ні в кого
не виникає сумнівів, що йдеться про
сУчасну авторові дійсність.
Деякі з критиків уважають фінал
11 сси песимістичним, але ж браму до
омріяної Казки таки відчинено. І зро
бив це маленький хлопчик — символ
нового покоління, за яким майбутнє.
Олесь створив дивну казку й сам ві
рив, що народ прокинеться від віко
вого сну, а рідний край буде звільне
ний. Утім, поет розглядає й ще одну
важливу проблему: вождь, пророк,
поводир не має права на зневіру, на
сумніви, бо веде за собою людей. Йо
му гнівно дорікає за це Дівчина:
«Устань і вислухай мене. Я, може,
цього більш ніколи вже казать не ста
ну… Ти вів юрбу… Ти розривав кущі
тернові. Ти зламував дуби столітні,
ти з левами поводивсь, як із псами.
Ти вів нас в світлу Казку. Ти нам про
рокував, і ми в словах твоїх пророчих
у той же впевнювались день, ти був
найдужчий від усіх… Я йду на
зустріч сестрам і братам. Вони віта
ють ранок. Ранок! Ти засвітив його і
сам безсило погасаєш!»
Олесь-митець, Олесь-громадянин
також іноді вагався й утрачав віру.
Влучно підмітив М. Жулинський:
«…як часто митець розпинає себе на
хресті сумнівів і розчарувань! Дійс
ність повсякчасно вносила дисгар
монію і в його особисте життя, і в ті
вимріювані, сповідувані ідеали, в
ім’я здобуття яких він творив і жив».
Проте в двобої з жорстокою ре
альністю Олександр Олесь здобув-та-
ки перемогу, премогла його віра.
Так, поет не повернувся з еміграції
691
додому, бо спиняли відомості про го
лодомор, переслідування та вини
щення інтелігенції; він не дожив до
вільної незалежної України. Однак
він став одним з тих, хто торував до
рогу в майбутнє, завдяки кому Казка
наблизилася до нас.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Микола Вороний 1871-1938 рр.
Наступна: Микола Костьович Зеров 1890-1937 рр.