Тяжка українська доля привела
Миколу Зерова, як і багатьох
наших культурних діячів, на
Голгофу сталінських кату
вань… його доля відбиває тра
гедію цілого покоління.
В. Брюховецький
Народився Микола Костьович Зеров 26 квіт
ня 1690 року в містечку Зінькові Полтавської гу
бернії в сім’ї вчителя двокласної школи.
Після закінчення Київської гімназії навчався
на історико-філологічному факультеті універси
тету св. Володимира. По закінченні його вчите
лював в Златолільській гімназії.
З 1917 року очолює секретаріат педагогічної
ради 2-ої української гімназії імені Кирило-Ме-
фодіївського братства в Києві. Саме в цей пері
од, період загального національного піднесен
ня, починає працювати як науковець, літератур
ний критик, поет.
3 1919 року — професор Київського архітек
турного інституту, викладає історію української
культури.
У 1920 році виходять у світ книги «Антологія
римської поезії», «Нова українська поезія», які
уклав М. Зеров, у 1922 році — збірка «Сон
і елегії», присвячена академікові СерГ(И
Єфремову.
1924 року виходять друком збірка «Камена»
монографія «Леся У країнка», історико-літера’
турний нарис «Нове українське письменство
Натхненно читає лекції, веде різноманітні курси
з літератури, бере активну участь у літературно-
му житті Києва, стає лідером угруповання нео
класиків, до якого входять «П’ятеро з Парнасу»’
М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, П. Пи
липович, О. Бургардт та інші представники
інтелігенції.
У 1926 році виходить книж ка літературознав
чих праць «До джерел».
1 вересня 1934 року Миколу Зерова усунено
від викладання в університеті, щоправда, на два
місяці залишено на науковій роботі кафедри.
1 листопада 1934 року Миколу Зерова за на
казом ректора остаточно звільняють з універси
тету без будь-яких пояснень.
27 січня 1935 року в Пушкіні, під Москвою,
його заарештовано, потім переправлено до
Києва. М. Зерова засуджують за сфабрикова
ною справою про буржуазний націоналізм на
десять років і через ленінградський пересиль
ний пункт відправляють на Соловецькі острови.
19 вересня 1937 року — дата останнього лис
та, який одержала дружина письменника.
З листопада 1937 року Миколу Зерова роз
стріляли.
Літературна спадщина Миколи Зе
рова має велике значення в історії ук
раїнської літератури. Вона є доку*
ментом епохи. Поетична творчість
Зерова формувалася в е к с т р е м а л ь н и м
час існування української нації й бу
ла спрямована на за га л ь н о л ю д сь к у
культуру світової цивілізації.
692
Ново література
Серед творів М. Зерова є і сонети, і
олександрійські вірші, і елегійні ди
птихи, що дійшли до нас з глибини
віків- Поет використовує античні та
біблійні образи, переосмислює дов
кілля, зазирає в тривожне майбутнє.
За життя поета друком вийшла
тільки одна збірка його віршів —
«Камена» — лише мала частка його
поетичного доробку. Пізніше Микола
Зеров значно розширив і доповнив
збірку, але видати, на ж аль, не зміг.
Книжка «Камена» принесла авто
рові велику славу. Сам же Зеров, як
згадують його сучасники, скептично
ставився до своїх віршів, зневажливо
називав «сухарями», про власні на-
бутки іронічно писав у третій особі:
«До драм, оповідань і доносів не
причетний. Найтяжче даються йому
поезії».
Збірка «Камена» складається з
трьох розділів: «Самотній мед* (соне
ти); «Media in barbaria* (лат. посеред
варварів) (олександрійські вірші);
«Римляни» (переклади з римських
поетів).
Античність, яку обожнював поет,
показує гуманістичну сутність у
світлих, ясних образах. Сонети «Со*
ломея», «Навсікая» символізують
Два світи: хижий і мстивий та чистий
і радісний.
Соломея — біблійний персонаж,
Іродіадина дочка. Юна, проте сповне
на злоби, витвір страшної влади, де
« все в крові — шоломи і тіари •>. За ба
жанням Соломеї страчено Івана Хрес
тителя. Пора революції породила чи
мало соломей, які бажали крові й
нищення, попри їхню молодість. Цій
жорстокості поет протиставляє інший
жіночий образ, образ, що є втіленням
краси й гуманності античності.
Поет промовляє захоплено:
Душе моя! Тікай на корабель.
Пливи туди, де серед білих скель
Струнка, мов промінь,
чиста Навсікая.
Навсікая є уособленням краси мо
лодості, її чистих поривань, радостей
життя, людяності. Вона наче конце
нтрує гуманність і красу, любов до
життя самої античності — колиски
культури Європи.
Сонет написано 1922 року, в період
української руїни й безкультур’я.
Поет намагається вславити силу ра
дості, молодості, що є одвічними
цінностями людства. Микола Зеров
був переконаний, що саме вони вря
тують світ.
Джерелом сонету «Тесей» також є
античні міфи. Тесей — один з героїв
Стародавньої Греції. Відомий його
подвиг — перемога над потворою
Мінотавром на острові Криті. За до
помогою клубка ниток, який дала йо
му закохана царівна Аріадна, він
пройшов углиб знаменитого Лабірин
ту і, убивши страховисько, вдало
вибрався звідти по нитці. Повертаю-
693
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
чись до Афін, він узяв із собою Аріад-
ну, проте був змушений покинути її
на острові Наксосі. Царівну знайшов
бог Вакх, і вона стала його дружи
ною. Богиня Афродіта подарувала
Аріадні шлюбний вінець, що з часом
перетворився на сузір’я.
Ці відомості з грецьких міфів і ляг
ли в основу сонету М. Зерова. Епіг
раф латиною «Зрадливий та під
ступний Тесею!» поет також узяв з
вірша давньоримського автора Овідія
«Фасти» («Календар*).
Перед велінням Бога
безпорадний,
Закоханий у панцир свій і спис,
Енеїв син у жертву їм приніс
Свою любов і серце Аріадни.
Його повів геройства клич
принадний,
Берло і меч, і біг прудкий коліс,
І під вітрилом чорним він повіз
Всю душу і всю кров на подвиг
ратний.
Та до кінця повитих горем днів
Не міг забути він прозорих снів
Егейських вод і золотої Крити.
І перед смертю, мов німий докір,
Все увижав седмицю білих зір —
Золототканий пояс Афродіти.
Поет промовляє до людського сер
ця, поетизує відмову від кохання й
особистого щастя заради «геройства
кличу», «подвигу ратного». Автор
стверджує про перевагу людського
над геройством, пріоритет щастя
чистих почуттів. Німим докором на
схилі літ Тесею стають сім золотих
зірок сузір’я Північна корона, які на
гадують про втрачене кохання й
нездійснене щастя.
До сонету «Діва» М. Зеров подав
такий коментар: «Астрая — Діва —
Правда, що з кінцем золотого віку за
лишила землю і відтоді сяє на небі
сузір’ям Діви. Колос — головна зоря
в сузір’ї Діви».
Сонет прославляє «золотий вік».
Той час, коли не було воєн між людь
ми, розбрату. Поет стверджує, що
сузір’я Діви — це зорі згоди, миру,
злагоди, добра. Недаремно ж Діва
з’являється на небі травневими ноча
ми, коли все зеленіє й цвіте, напов
нюється життєвої енергії. Коли ж на
землі почалися війни, пролилася
кров, «пречиста і свята» Діва поки
нула землю:
І пролилася кров. Дзвенить
сурма,
Ступає віл під тягарем ярма,
І землю грішну кидає Астрая.
Лиш по весні в далеких небесах
Сріблиться золотом її кирея,
І згоди Колос світиться в руках.
У сонеті «Pro domo» (лат. — на
власний захист, в оборону) М. Зеров
майстерно, чітко й послідовно висло
вив своє розуміння відчуття поезії:
694
Нова література
Класична пластика і контур
строгий,
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне
сузір’я
Зведуть тебе на справжні
верхогір’я.
Олександрійські вірші присвячені
переважно також вічним темам: мис
тецтва й природи («Аристарх», «Ові-
дій», «Емії Ламія», «Возовиця»,
«Вечір», «В степу»).
Давньоримські та середньовічні
традиції відгукується в рядках цих
поезій. Думки поета плавні й злаго
джені. Це злагода мудрості. М. Зеров
спирається на тисячолітні традиції й
образи Вергілія, Овідія, Горація.
Поезія «Аргонавти» присвячена
М. Рильському. Символічна назва
цього вірша. Вона походить від най
менування мандрівників, які пливли
в Колхіду на кораблі «Арго» по золо
те руно.
Зміст символу — відважні море
плавці, відкривачі нових земель і
просторів. Саме з ними порівнює ав
тор митців, котрі прагнуть творити
нове, справжнє, гуманістичне мисте
цтво XX ст.
Перекладацька діяльність М. Зеро-
ва, що почалася виданням у 1920
Р°ЦІ «Антології римської поезії»,
знайшла своє продовження в збірці
«Камена» у розділі «Римляни* й три
вала до останніх днів.
Серед перекладених М. Зеровим
творів філософська поема Тита Лук-
реція Кара «Про природу речей», по
езії Катулла, поема Вергілія «Бу
коліки», «Георгіки», «Енеїда», твори
Горація, Овідія, сатира Ювенала та
інші твори римської літератури.
Перекладав М. Зеров також твори
європейських авторів: Дж. Байрона,
Ф. Петрарки, П. Беранже, П. Ронса-
ра, Ш. Бодлера, О. Пушкіна, Ю. Лєр
монтова та інших.
Микола Зеров також досліджував
творчість багатьох українських пись
менників, від класиків — Анатолія
Свидницького й Пантелеймона Ку-
ліша — до сучасників — В. Винни-
ченка, П. Тичини, В. Еллана-Бла-
китного. Його історико-літературна
та критична спадщина становить
гордість української літературознав
чої науки XX ст.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.