Представлена творчими постатями
Н. Лівицької-Холодної, Є. Маланю-
ката Ю. Липи.
Євген Маланюк
(1897-1968) — один з найвиз
начніших українських поетів XX ст.
Автор багатьох поетичних збірок
(.І період творчості — «Стилет і сти-
лос» (1925), «Гербарій» (1926), «Зем
ля й залізо» (1930), «Земна мадонна*
(1934); II період — «Поезії в одному
томі» (1954), «Остання весна» (1959),
«Серпень» (1964) та ін.), провідною
ідеєю яких стало возвеличення
рідної землі. Євген Маланюк — майс
тер строгої і врівноваженої форми,
Що має глибокий філософський кон
текст. Магістральною темою всієї йо
го творчості була одна — Україна.
Мрія Маланюка — Україна поверне
собі всесвітню славу своєї прароди-
тельки — Київської Русі, славу,
рівну славі античних Еллади та Ри
му. Та цього має прагнути Я народ.
Українських еміграційних поетів
міжвоєнного двадцятиліття деякі
літеретурознавці об’єднують умов
ною назвою «празька школа*, не ви
окремлюючи серед них «празької» та
«варшавської» літературних груп.
Проте ставлення до цієї назви (її за
пропонував В. Державин) неоднознач
не. Так, Є. Маланюк, Н. Лівипька-
Холодна заперечували існування
празької школи, яка не мала ні стату
ту, ні програми.
Попри це творчість українських пи
сьменників, що жили перед Другою
світовою війною в Празі, Подебрадах і
Варшаві (Є. Маланюк, Ю, Дараган,
Л. Мосендз, О. Стефанович, Юрій
Клен (О. Бургардт), Н. Лівицька-Хо-
лодна, О. Лятуринська, Ю. Липа,
Олег Ольжич, О. Теліга, Г. Мазуренко
та ін.), об’єднують спільні риси, як-от:
яскравий неповторний історіософізм,
вольові імперативи, націотворчий па
фос, стильовий синтез їхньої лірики
тощо. Тому вживання терміну «празь
ка школа* цілком припустиме.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «Празька літературна група»