/ т ак увійшов він у світ ліричної
творчості життєлюбом, зако
ханим у всі прояви життя, з йо
го головними скарбами любові,
краси і волі.
Ю. Лавріненко
Народився Максим Рильський 19 березня
1895 року в Києві. Батько майбутнього письмен
ника Тадей Рильський був відомим ученим-ет-
нографом і громадським діячем. Помер, коли
синові виповнилося 7 років.
Початкову освіту М. Рильський здобув удома
за допомогою приватних учителів. У 1915 році
він закінчив столичну приватну гімназію і всту
пив до Київського університету. Не закінчивши
повного курсу навчання (далися взнаки події
1917-1920-х років), учителює, викладає ук
раїнську мову та літературу.
Почав писати ще з дитячих років. У 1910 році
з’являється перша поетова збірка — «На білих
островах». Потім «Під осінніми зорями» (1918)»
«Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю і сніг»
(1925), «Троянди й виноград» (1957), «Го
лосїївська осінь» (1959) та ін.
Максим Рильський широко знаний також як
„ерекладач з мов багатьох народів світу, літера
турознавець, фольклорист, критик, публіцист,
педагог.
24 липня 1964 року після тяжкої хвороби
І Рильський помер.
Похований на Байковому кладовищі в Києві.
М аксим а Рильського справедливо
вважають одним з неперевершених
майстрів української і ширше —
світової лірики.
Поет віртуозно володіє словом як
матеріалом для вираження найтон-
ших почуттів і переживань. Саме то
му його твори викликають резонанс у
душі читача, а ліричний герой поезії
М. Рильського завжди постає як жи
ва людина, думки і відчуття якої є
земними, зрозумілими, близькими,
прийнятними кожному.
Ранній період творчості письмен
ника — без перебільшення, найплід-
ніший етап його поетичного життя.
До ранніх поетичних шедеврів
письменника належить вірш «На
білу гречку впали роси…» (1910).
Основний мотив поезії — щемлива
елегія, навіяна спогляданням при
роди й розлукою з близькою люди-
иою. Пейзажна замальовка, яка
вирізняється надзвичайно тонкою
хУДожньою проникливістю («Замо
вкло поле стоголосе в обіймах золотої
Мли») — це тільки тло, на якому
Розгортається картина почуттів лі
ричного героя.
Час, коли біліє гречка (період
цвітіння) став етапом випробування
розлукою. Недарма останні рядки по
езії звучать як прощання з надзви
чайно близькою людиною, яка відхо
дить «дорогою в полях» назавжди.
Легкого й витонченого мінору поезії
додає згадка про пісню, яка зали
шається в душі як ненастанний спо
гад про дорогу серцю людину:
Ти не прийдеш, не прилетиш
І тільки дальніми піснями
В моєму серці продзвениш.
Узагалі мотив розлуки на довгий
час стає провідним у творчості пись
менника. Проте розставання не по
стає як крах життя ліричного героя.
Автор стверджує, що і зустріч, і роз
лука є неминучими в людському
житті, адже вони нерозривно пов’я
зані між собою. І під час розставання
має звучати не біль від утрати, а
вдячність за кожну щасливу хвилину
в минулому й ствердження майбут
нього щасливого життя.
У поезії «Яблука доспіли, яблука
червоні…» теж майстерно поєднано
опис осінньої природи й почуття
ліричного героя, який назавжди
прощається з коханою в цьому осін
ньому саду.
Обоє закоханих відчувають, що це
остання мить, коли вони бачать одне
одного: кохання, мов ті червоні яблу
ка, достигло в серці, але надходить
осінь, плоди неминуче зірвуться з
Щ__1__________________ Нова література
727
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
гілки — так і кохання має завершити
ся ніжним і щирим прощанням:
Поцілуй востаннє, обніми
востаннє;
Вміє розставатись той, хто
вмів любить.
20-ті роки XX ст — «неокласич
ний» період творчості письменника.
♦ Неокласицизм» стилю Максима
Рильського найбільш ґрунтовно й
влучно сформулював М. Зеров. Це
передусім урівноваженість і про
зорість поетичної форми, наявність
чітких епітетів, міцна логічна побу
дова вірша й строга течія думки, по
єднання в ліриці безпосередності з
афористичністю, вишуканістю.
«Ластівки літають, бо літається»
— поезія Максима Рильського про
місто його дитинства — Київ, його зе
лені древні схили над «блакитнокри-
лою плавбою» — Дніпром. Батиєва
гора, оспівана у творі, є атрибутом
вічності, непорушності старовинного
міста. Усе у світі під сонцем мінливе,
змінне, говорить поет, та водночас усе
має і свій час, визначений природою,
усе розвивається за її канонами:
Хай собі кружляє, обертається,
Хоч круг лампочки, земля стара!..
Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся плаче, бо пора…
У творі головною героїнею постає]
Ганнуся, якій настала пора любити, і
вона тяжко переживає свої почуття.
Однак це розчарування сприй
мається як природне — воно ж нас
тільки органічне, як і літ ластівок і
срібло голубів у темному небі, і хи
мерно вигнуті коліна кленів…
До циклу «Портрети» збірки «Лі
то» увійшов вірш «Шопен». У ньому
найвищою цінністю людського
духовного буття виступає музика.
Поезія просякнута захопленням від
вальсу видатного польського компо
зитора Фредеріка Ш опена, що є «сум
ним, як вечір золотого дня», але вод
ночас «жагучим, як нескінченний
поцілунок». Суперечливість, таємни
чість музики Шопена очевидна:
Лукавий чи журливий —
хто вгадає? —
Гарячий чи холодний —
хто,збагне?
Уява малює ліричному героєві
романтичну картину: вітер, сніг, ве
чір, шалений лет коня, прекрасне
обличчя таємичої незнайомки, заку
тане у хутро… Для нього раптом су
перечливі почуття зливаються в од
не, яке вже не можна розмежувати:
Це щастяі Це любов!
Це безнадія!
Вірш «Мова», що має за епіграф
слова всесвітньо відомого французь
кого філософа Вольтера «Треба догля
дати наш сад», присвячений по-спра
вжньому духовній скарбниці кожно
го народу — його мові. Афористично
сприймається мовне багатство — яК
сад, за яким потрібно доглядати.
Нова література
ильнувати його ріст і розквіт. Автор
наголошує, щ о той дуовний сад, який
квітне й родить для людини, її мова
— це предмет ненастанної роботи,
невтомної праці над собою:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й
ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Водночас автор стверджує, що
мудріших учителів, ніж власний на
род, немає:
У нього кожне слово —
це перлина,
Це праця, це натхнення,
це людина.
Письменник наполягає на плекан
ні та збагаченні мови. Це справа кож
ної людини й залежить від рівня її
національної свідомості:
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Багата і яскрава народна сим
воліка стала основною в поезії «Тро
янди й виноград». У ній автор возве
личує працелюбність, самовідданість
людини як головні ментальні риси
Українця. Праця — це творчий злет
людської натури, спосіб становлення
особистості в суспільстві, результат
вивищеної перемоги над собою, сво-
1Ми вадами, утомою:
Із поля дівчина утомлена прийшла
І, хоч вечеряти дбайлива кличе
мати,
За сапку — і в квітник, де рожа
розцвіла,
Де кучерявляться кущі
любистку й м’яти.
Людина завжди в житті обирає
пріоритети. І для цієї дівчини, і для
стомленого з дальньої дороги, але
працьовитого машиніста, і для юна
ка, який «опилення тонкі досліджує
закони», — праця постає як найвище
мірило людського життя, усіма свої
ми діями поетичні герої возвеличу
ють її. Ще одна беззаперечна цінність
— це краса, задля якої і здійснюється
все в житті: насаджуються квітники,
плекається ошатна виноградна лоза
коло хати, заквітчується рідна земля
різноманітним зелом:
Ми працю любимо, що в
творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно
серце тисне.
У щастя людського два рівних
є крила:
Троянди й виноград, красиве
і корисне.
Вірш М. Рильського «Слово про
рідну матір» був проголошений 29 ли
стопада 1941 року на радіомітингу,
що транслювався на території оку
пованої України.
За жанром це невелика поема-ора-
торія. Поезію написано спецільно
для промовляння вголос.
Поет звертається до національної
свідомості українців, які в боротьбі
729
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
за рідну землю можуть і мусять
зберігати традиції століть, пам’ятати
імена видатних діячів національної
культури, що символізують силу,
нездоланність, майбутнє нації.
У Рильського українська земля —
це земля Тараса Шевченка:
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Короткий прикметник «благосло
вен* — анафора, яка розпочинає
шість строф вірша. Також влучно
вжита й анафора «хто*, і синонімічні
повтори: «злато-серебро», «рути-м’я-
ти*, «муками-ділами*, «гримлять-
дзвенять*. Уводить поет у свій твір
також епітети-неологізми: «ріки
ясноводі*, «громовозвукі слова*,
вдало вживає цитати з творів Шев
ченка, зі «Слова про Ігорів похід*.
Поет використовує яскраві, влучні
художні засоби, які підвищують
емоційне враження, доводять його до
патетики.
Тема поезії «Діалог» (1959)
навіяна дискусією в газеті «Ком
сомольская правда», кому нале
жить майбутнє: технарям чи гума
нітаріям. Коли чаша терезів схи
лилася на бік перших, М. Рильський
не витримав і відізвався віршем
«Діалог».
Поет тонко іронізував з «перемо*,
ців» у дискусії:
Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Що у дні космічної ракети
Солов’я не в силі зрозуміть?
Поезія написана у формі двох го
лосів. Перший голос — фізик, другий
голос належить лірикові й відбиває
погляди самого автора.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.