Новий довідник: Українська мова. Українська література

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 1889-1956 рр.

Сучасники називають Остапа
Вишню «королем українського
тиражу». Прийшовши в літе­
ратуру за допомогою свого
іскрометного гумору, він скоро
завоював любов і визнання ук­
раїнського селянина.
Народився Остап Вишня 1 листопада 1889
року на Полтавщині. Був одним із 17 дітей у
бідній родині сільського прикажчика. Дуже ра­
но навчився читати, прагнув грунтовнішої освіти.
Закінчивши початкову та двокласну школу, всту­
пає до Київської військово-фельдшерської шко­
ли, працює за отриманою спеціальністю. 1917-го
його зараховано до Київського університету
на історико-філологічний факультет, який
закінчити в голодні пореволюційні роки так і не
довелося.
У 1919 році за підписом «П. Грунський»
опубліковано його перший сатиричний твір «Де­
мократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Ма­
теріалом для конституції бути не може)».
Тернистий шлях Остапа Вишні в літературі
розпочався 22 липня 1921 року, коли в «Се­
лянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-
богу!» автор поставив цей дещо дивакуватий
псевдонім. Першою збіркою стала книжка
«Марк Твен — Остап Вишня. Сільськогоспо­
дарська пропаганда» (1923). У ній вміщено
оповідання Марка Твена і три — Остапа Вишні.
Дна за одною з ’являються наступні книжки. За
Життя побачило світ понад 100 збірок його
творів, деякі з них неодноразово перевидавали­
ся. Як і більшість представників тогочасного по­
коління літераторів, зазнав утисків і репресій з
боку влади, отримав смертний вирок, заміне­
ний, щоправда, десятирічним ув’язненням у
північних таборах. Повернувшись із заслання,
плідно працював на ниві літератури.
У 1955-му, незадовго до смерті письменника,
справедливість була відновлена — Остапа Виш­
ню реабілітували судові органи. Помер письмен­
ник 28 вересня 1956 року.
Є в щоденнику Остапа Вишні таке
щире зізнання: «Я — слуга народний!
І я з того гордий, я з того щасливий! І
коли за всю мою роботу, за все те
тяжке, що пережив я, мені пощасти­
ло хоч разочок, хоч на хвильку, хоч
на мить розгладити зморшки на чолі
народу мого, весело заіскрити сумні
його очі, — ніякого більше «гонора­
ру» мені не треба». Слова сказано не
«для протоколу» — шалена попу­
лярність творчості письменника
засвідчена півмільйонними наклада­
ми його збірок, які видавалися для
голодної та малописьменної України
2 0 -х і були нею з вдячністю сприй­
няті. Найпопулярніші — «Вишневі
усмішки сільські», «Вишневі усміш­
ки кримські» (1925), «Україні­
зуємось» (1926), «Моя автобіогра­
фія» (1927), «Вибрані твори» (1929),
«Усмішки» в 4 томах (1928, 1930).
Гумореска «Моя автобіографія»
написана протягом 15-16 березня
1927 року. Надрукували її у видав­
ництві «Книгоспілка» того ж року.
739
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
«Моя автобіографія* — це гумо­
ристична розповідь Остапа Вишні
про свій життєвий шлях. Гуморист
добродушно кепкує із самого собе.
Це справді автобіографія, дотепна
розповідь про те, де і коли народився,
хто були батьки і діди («Мати казали,
що мене витягли з колодязя, коли на­
пували корову Оришку*, «Батьків
батько був у Лебедині шевцем. Мате­
рин батько був у Груні хліборобом*).
Таким є «вступний* етюд-розділ.
Другий і третій розділи присвячені
навчанню, формуванню світогляду
майбутнього майстра слова з тим са­
мим відтінком добродушного сміху.
В Остапа Вишні що не речення —
то народний жарт, що містить гли­
бинний підтекст.
Гумореска скомпонована з окре­
мих невеличких розділів-«фресок».
Автор «вихоплює» зі своєї біографії
найяскравіші, найхарактерніші епі­
зоди, події.
Це не лише художній життєпис, а й
аналіз пережитого автором. «Найго­
ловніші моменти*, переважно —
веселі, іноді — трагічні. Гострий на
слово гуморист постає серйозним і
вдумливим. Гумореска «Моя автобіо­
графія» насичена розмовною лекси­
кою, розповідними інтонаціями. Ко­
мізм ситуації базується на контрасті.
Твір цей вражає людяністю, щирістю.
Основа творчості письменника —
фольклор, українська народна гумо­
ристична культура. Тексти мають
яскраву, колоритну, живу мову, на­
сичені народними висловами, при­
слів’ями, приказками, написані за
сюжетами з народного життя.
Тематика творів Остапа Вишні
завжди була пов’язана із злободенни­
ми проблемами сучасності.
Найбільш розроблена тема пись­
менника — українське село й актуа­
льні для нього проблеми. Персонажі
усмішок — селяни-хлібороби — пока­
зані в несподіваних життєвих ситуа­
ціях, з яких, завдячуючи народній
мудрості, їм вдається гідно вийти.
Осмислював письменник і суспіль­
но-політичні, релігійні, національні
проблеми, розвиток української ку­
льтури. Хоч багато в чому загальне
спрямування творів визначала панів­
на на той час партійна ідеологія,
Остапу Вишні вдалося у своїй твор­
чості дати відповіді на актуальні пи­
тання доби.
На вістрі пера гумориста опиняєть­
ся, як правило, «маленька людина» з
усіма її вадами, недоліками, слабкос-
тями: ледарство, консерватизм, бра­
коньєрство, безвідповідальність. Але
водночас він любить свого героя, тож
сміх письменника доброзичливий,
направлений на те, щоб змусити осо­
бистість зрозуміти свої помилки та
змінитися.
За своїм світобаченням Остап Виш­
ня — лірик, що оспівує красу й велич
740
Нова література
рідної землі. Тому пейзажі в його тво­
рах виступають не тільки як тло зоб­
ражуваних подій, а й формують від­
повідний настрій оповіді.
Природа — теж персонаж «вишне­
вих» усмішок. Письменник над усе
захоплювався мисливською темою. У
«Мисливських усмішках» знайшла
вияв любов Остапа Вишні до рідної
землі: лісів, полів, річок, краєвидів
українського степу. Автор турботли­
во ставився до звірів і птахів, тому
прихилився до мисливства не для то­
го, щоб уполювати дичину, а щоб
відпочити Від міської метушні.
«Мисливські усмішки» — унікаль­
не явище в українській літературі. У
них мистецьки поєднано народний
гумор і пейзажну лірику.
Оповідь завжди ведеться від імені
автора, що додає їй щирості й про­
никливості. Герой усмішок завжди
доброзичливий, щиросердний і
по-дитячому наївний.
Усмішки «Лось», «Заєць», «Лиси­
ця», «Ведмідь», «Дикий кабан, або
вепр», «Як засмажити коропа»,
«Дика гуска», «Екіпіровка мислив­
ця» перейняті по-справжньому щи­
рим, життєствердним настроєм. Тон­
ка іронія оповіді захоплює читача,
привертає посилену увагу до сюжету,
як-от в усмішці «Заєць»:
«Засідаєте біля величезного колго­
спного ожереду соломи…
Ніч темна, бадьора.
На небі, над ожередом, — зорі, на
землі, під ожередом, — зайці.
Сіли, закуталися…
Голова на солому хилиться, хи­
литься, хилиться…
Під кожухом тепло-тепло…».
Комічність ситуації виявляється в
несподіваному повороті сюжету: у
той час, як герой заснув, хтось поцу­
пив його рушницю. Однак мисливець
не сумує — світло йому на душі й
спокійно.
Увечері вся родина ласує зайцем,
нашпигованим салом, секрет якого
знає лише вірний товариш мислив­
ця: на нього він позичив господарю
гроші.
«Як варити і їсти суп із ликої кач­
ки» (1945) — одна з найдотепніпшх
усмішок Остапа Вишні. Присвячена
вона Максимові Рильському, близь­
кому другові письменника, який
після заслання першим протягнув
йому руку допомоги.
Побудований твір у вигляді порад
молодому мисливцеві, який зби­
рається на полювання. Від самого по­
чатку автор веде читача на тихе плесо
рідного лугового озерця, де, вияв­
ляється, як спостеріг «всесвітньо-
відомий орнітолог», теж водяться
дикі качки (Р. Мовчан). Цікаві ко­
ментарі автора:
«Збираєтеся, берете з собою руш­
ницю (це така штука, що стріляє),
набої і всілякий інший мисливський
741
УК Р/4 “НСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
реманент, без якого не можна пра­
вильно націлятись, щоб бити без про­
маху, а саме: рюкзак, буханку, кон­
серви, огірки, помідори, десяток ук­
руту яєць і стопку… Стопка береться
для того, щоб було чим вихлюпувати
воду з човна, коли човен тече…».
За цим описом збирання на полю­
вання — неприхована іронія, перед­
чуття неповторної мисливської ро­
мантики, відчуття чоловічої свободи,
розслаблення від клопотів і метушні,
умиротворення.
Це умиротворення навіяне пре­
красним українським пейзажем над­
вечір’я, мистецьки вплетеним у ком­
позицію розповіді:
«Дика качка любить убиватись ти-
хими-тихими вечорами, коли сонце
вже сковзнуло з вечірнього пруга,
минуло криваво-багряний горизонт,
послало вам останній золотий привіт
і пішло спать…».
Далі пояснюється сенс вечірньої
(на яку ви вже спізнилися) і враніш­
ньої «зорьки* — час, коли дика кач­
ка з ’являється на воді. Спізнення на
вечірню «зорьку* — своєрідний ри­
туал, можливість «посмакувати*, по­
милуватися довколишньою красою:
«Поблизу кожного лугового озера є
чи ожеред, чи копиці пахучого-паху-
чого сіна. Ви йдете до ожереду й роз­
ташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно,
простеляєте плаща, лягаєте горі­
лиць, дивитесь на чорно-синє, глибо­
ке зоряне небо і відпочиваєте, а
відпочиваючи, думаєте».
Особливо промовистою є фраза
яка характеризує ставлення пись­
менника до самого процесу полюван­
ня: «І вільно дихається, і легко ди­
хається…». Це щире зізнання авто­
ра, бо немає значення, чи вполював
щось мисливець, чи ні, головне — що
недаремно витратив час. Заради цьо­
го хоч би недовготривалого «легкого
дихання» варто жити на світі. Тому в
найтяжчі хвилини життя на згадку
приходять щасливі дні мисливських
пригод: розраджують, заспокоюють,
свідчать про справжній сенс буття —
єднання людини з природою.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.