Чистий, душевно просвітлений
духовним перекликом зі своїм
патроном Григорієм Сковоро­
дою, щирий, сердечний і спів­
чутливий, Василь Барка повсяк­
час збагачується досвідом сві­
ту, який його спіймав, але не
зумів удержати. Поет і філо­
соф уже давно звільнився ду­
хом від його зваб та посягань і
піднявся на вищий рівень духов­
ного самовираження.
М. Жулинський
742
Нова література
Василь Барка народився 16 липня 1908 року
в селі Солониці Лубенського повіту на Полтав­
ц і в незаможній родині.
Після закінчення семирічки вчився на педа­
гогічних курсах, з 1927 року учителював у рідно­
му селі Володимира Сосюри — Третя Рота
(пізніше Нижнє).
Після незаконного арешту виїздить на Ку­
бань, успішно закінчує Краснодарський педа­
гогічний інститут, далі навчається в аспірантурі.
Прагне освоїти літературознавчі науки. Починає
писати вірші, які згодом опубліковують. За пора­
дою Павла Тичини готує до видання збірку поезій.
На початку 30-х років у Харкові видає дві
збірки поезій: «Ш ляхи» та «Цехи».
Аспірантуру закінчує в Москві при столично­
му педагогічному інституті. Навчаючись у Мос­
кві, працює за сумісництвом у музеї.
У роки війни йде добровільно на фронт.
Після поранення переховується, пізніше від’їз­
дить до Німеччини. Тут починається другий
період творчості. Виходять збірки поезій
«Апостоли» (1946) та «Білий світ» (1947).
Згодом від’їздить до Америки, де не полишає
літературної діяльності. З ’являються поетичні
книги «Псалом голубиного поля» (1958), «Оке­
ан» (1959), «Лірник» (Вибране, 1968). Нес­
подівано починає писати прозу. У 1953 році ви­
ходить друком роман «Рай» (згодом під іншою
назвою — «Душа едемітів» (1958)).
Протягом 1958—1961 рр. працює над рома­
ном «Жовтий князь».
1965 року — побачила світ збірка есе «Верш­
ник неба».
Василь Барка — талановитий критик, пере­
кладач, декілька років був редактором українсь­
кого відділу радіо «Свобода» в Нью-Йорку.
1981 року написано монументальний роман у
віршах «Свідок для сонця шестикрилих», який
становить чотири томи. У 1986 році за цей твір
В. Барка одержав премію фундації Омеляна й
Тетяни Антоновичів.
1988 року створив поему «Судний степ» до
тисячоліття прийняття християнства в Україні.
Роман «Жовтий князь» — перший
великий твір про геноцид проти ук­
раїнського народу у XX ст.
Матеріали до твору Василь Барка
збирав протягом 25 років: свідчення,
спогади тих, кому довелося пережи­
ти голодомор, офіційні документи.
«Автор у своєму творі — не суддя,
але, як колись визначив Чехов, сві­
док для суду: розповідати, що стало­
ся в житті», — таким бачить В. Барка
своє завдання.
У романі відтворено всю глибину й
історичну значимість національної
трагедії. Письменник, на думку до­
слідників, утілив її у придатній
для цього формі експресіоністського
роману.
Для пересічного читача роман
«Жовтий князь» складний для
сприйняття. Специфічна мозаїчність
епізодів розмиває основну сюжетну
лінію, роздроблює саму фабулу. Це
досить удалий, як уважають крити­
ки, метод показу глобальності, масш­
табності події, яка охопила не одну
сім’ю, не одне село, а всю підрадян-
ську Україну.
Автор з великою повагою ставить­
ся до простих селян. Українських
хліборобів він називає по батькові,
так було за часів козаччини. Нега­
тивні ж персонажі мають лише пріз­
вища, які нагадують собачі клички.
743
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Особливої уваги заслуговує образ
Мирона Даниловича Катранника.
Це сільський філософ, тонка, добра,
шляхетна особистість. Через його
світосприйняття автор зумів добре
передати вдачу щирого українця, йо­
го розуміння святості роду, добрих
сусідських стосунків. Катранник
уміє аналізувати й асоціювати, може
гідно оцінити й мужність ворога. Ви­
падково ставши свідком самогубства
секретаря райкому, Мирон визнає:
♦ По-своєму чесний був».
У пошуках єдиного рятунку для
своєї сім’ї — харчів, Катранник їде
до Воронежа. Чужа земля, чужі зако­
ни, спостереження в дорозі, відчай по­
роджують люту ненависть до влади.
Селянин відчуває свою перевагу
над можновладцями, усвідомлює,
що буде знищений, бо небезпечний
своєю чистотою для комуністів: «Та­
ки обступлять мене темрявці… Мене
задушать, бо знаю причину».
Для українського селянства церк­
ва, її святині завжди були значущи­
ми. Через церковну чашу терпить му­
ки й Катранник. Отроходін спокушає
вмирущого від голоду селянина
мішком пшениці, але хлібороб не
здається, порядність таки перемагає,
він вистояв.
Гідною Катранника була його дру­
жина, Дарія Олександрівна. Для неї
понад усе — честь роду. Утрата свек­
рухи, потім старшого з трьох дітей,
744
потім чоловіка й, нарешті, дочки —
тяжкі випробування. Дарія Олек­
сандрівна рятувала всіх до останньої
хвилини. У такої матері діти вчилися
мужності. Навіть приймаючи най­
страшніші муки, діти не огрубіли, не
очерствіли душею.
У дітях з родини Катранників
письменник показує душу українців:
хлопчики — кмітливі, дотепні,
здатні на милосердя й на ненависть,
дівчинка — ніжна, добра, вразлива,
здатна на самопожертву.
З усієї сім’ї Катранників зали­
шається тільки єдина тонка гілочка
— Андрій. Живим і працелюбним за­
лишається Андрій Катранник, а ра­
зом з ним і почуття віри у незни-
щенність народу, у відродження його
і зверхність божої правди.
Назва твору символічна. Цей сим­
вол, на думку критиків, має кілька
втілень.
Жовтий князь — це український
голокост, голодомор, який перетво­
рив квітучі веселі села з дівочими
співами й зимовими святами на
страшну гнітючу пустку.
Жовтий князь — це тоталітарна
система, «государство», як говорить
один з персонажів, яке, немов «татар­
ва», сіє тільки смерть і спустошення.
Жовтий князь — утілення надпри­
родного, космічного зла, що набрало
сили й пішло в наступ на людство у
XX ст.
Нова літературо
«Важко читати цю страхітливу
хроніку невимовно трагічної долі ук­
раїнського народу, — зазначає Мико­
ла ЯСулинський- — Жодна фантасма­
горична уява не здатна відтворити
цей жахливий спектр чорної біди,
яка захопила Україну і відкинула її
за межі елементарного людського
буття. Та Василь Барка намагався в
міру своїх фізичних і творчих сил
відкрити перед нами моторошну бе­
зодню людського горя і відчаю».