Автор «Народного Малахія»,
«Патетичної сонати», «Мини
Мазайла» увійшов в історію
літератури як найвидатніший
драматург-новатор, основопо­
ложник новітньої драматургії.
За словами Юрія Лавріненка,
Народився Микола Гурович Куліш 6 грудня
1892 року в селищі Чаплинка Дніпровського
повіту на Херсонщині в сім’ї бідняка, тож дитячі
роки минули в крайній нужді. Після закінчення
початкової школи чаплинські вчителі відвозять
обдарованого вихованця в Олешківське міське
училище. Земство в стипендії відмовило, і Мико­
ла в середині навчального року опинився в місті
без жодних засобів до існування. Жив у дитячо­
му притулку (він же — богадільня для калік й
жінок похилого віку) Олешківського благодій­
ного товариства, щоб тільки здобути освіту.
Здобувши атестат зрілості, 1914 року вступив
на історико-філологічний факультет Одеського
університету. На перешкоді навчанню стала
Перша світова війна, згодом — фронти грома­
дянської. Вже на військовій службі починає
писати, та справжню славу йому приносить
п’єса «97» (1924). З цього часу розпочинається
творчий злет письменницької долі, позначений
численними драматичними шедеврами («Народ­
ний Малахій», «Мина Мазало», «Маклена Тра­
са»), і жахлива особиста доля — у страшному
1937 році сфальсифіковане звинувачення обі­
рвало життя митця.
Реабілітований посмертно через відсутність
складу злочину.
Винятковість Кулішевого спадку
полягає в тому, що саме він став перв-
нем формування української драма-
I тургії на новому етапі. У першій п’єсі
?52
Нова література
письменника «97» зображено драму
українського села пореволюційного
періоду, справжню трагедію долі
бідного селянина. Голод на селі, що
виник унаслідок «мудрої» політики
нової влади, намагаються зупинити.
Одні — за допомогою заколоту, інші
— закупівлі хліба за рахунок цер­
ковних коштовностей. Кульмінацією
в п’єсі є сутичка куркулів і комне­
замівців біля церкви — 97 незамож­
ників дають згоду на експропріацію
золотого хреста й чаші. За словами
самого Куліша, «друга дія тчеться
біля оновленої ікони, третя — в хаті
куркуля Гирі, четверта — голод і лю­
доїди…». Автор однозначно симпати­
зує Копистці, дідові Юхиму та його
онукові Васі, голові сільради Серьозі
Смикові, який рятує незаможників:
«Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки
їсти, а й сіяти буде!.. 97 пудів… Іще
дадуть, на оранку, бо, дивись, вже
весна…» — такою є розв’язка твору.
Миколу Куліша все більше захоп­
лює жанр комедії. Колезький секре­
тар Саватій Савович Гуска з дружи­
ною, їхні перезрілі доньки, колишній
студент, а тепер есер П ’єр Кирпатен-
ко — ось провідні персонажі гостро-
конфліктної п’єси «Отак загинув
Гуска» (1925). Вони панічно бояться
змін, які відбуваються в суспільстві,
і їхні вчинки гротескні. Крізь сміх
трагікомедії яскраво проступає все­
ленський жах «маленької» людини
перед жорстоким і бездушним «но­
вим світом», у якому немає місця
вірі, традиціям, чистоті почуттів і по­
мислів. Цей сміх крізь сльози —
основний мистецький здобуток Кулі-
ша-драматурга.
Надзвичайно складним є нова­
торський твір Куліша «Народний
Малахій» (1927). Він викликав цілу
зливу дискусій, які не втратили своєї
гостроти й дотепер. У перекладі з
давньоєврейської Малахій — посла­
нець божий, пророк. Малахій Ста-
канчик — людина, яка сприймає в
революції не суть, а форму, наполяга­
ючи на негайній реформі особистості
заради вищої мети. Начитавшись
різноманітних книжок, герой виру­
шає в столицю боротися за зміну
«людини і всього українського роду».
Та «голуба мрія» поступово перерос­
тає в ідею-фікс. І що нездійсненні-
шою вона стає, то настійніше Ста-
канчик вірить у власне месіанство.
Божевільний не Малахій, а той іде­
ологічний фанатизм, що прагне шту­
чно та всупереч бажанню рефор­
мувати людину. Саме він призводить
до трагедії: накладає на себе руки
єдина людина, що любила Малахія,
— його донька Любуня, іде в дім роз­
пусти зневірена в «голубій мрії» Оля.
Але сам герой цим не переймається,
бо в уяві він — усесвітній месія…
Багато літературних та навкололі-
тературних суперечок виникло нав-
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
коло «філологічної* комедії «Мина
Мазайло» (1928). Її герой, як і мо-
льєрівський Журден («Міщанин-
шляхтич*), за допомогою вчительки
«правільних проізношеній» та зміни
прізвища на відверто російське нама­
гається увійти у «вищий світ*. Отже,
проблема міщанства знову постала з
одвічною гостротою — для «русифіко­
ваних* міщан «прілічнєє бить ізнасі-
лованной, нєжелі українізірованной»
(тьотя Мотя). Водночас не чужа вона
й молодим героям комедії: комсомо­
льці мріють про запровадження все­
світньої номерної системи, Минин
син Мокій схибився на «укрмові» та
всерйоз хоче додати до батькового
прізвища ще й предківське — Квач…
І хоч у фіналі твору всі намагання
Мини Мазайла зазнають поразки,
складається враження, що жоден з
героїв не спромігся на моральну пра­
воту. У цьому секрет і непереверше­
ність п’єси Миколи Куліша, адже
специфіка романтичної комедії в тому
й полягає, що всі дійові особи не мо­
жуть сприйматися як позитивні персо­
нажі, себто всі вони насамперед сміш­
ні. Так викристалізовується ще один
безцінний талант автора — про серйоз­
не говорити легко й грайливо, тобто
досконале володіння комедійною фор­
мою та вміння донаснажити її нова­
торськими сюжетними знахідками.
Новаторська й «Патетична сона­
та» (1929-1931) — багатопланова
754
ліро-епічна драма, композиційно за-
снована на музичному шедеврі ні­
мецького композитора Бетховена.
На сцені — міський будинок, у си­
рому підвалі якого живе робітник Ов-
рам із дружиною, на першому по­
версі — учитель Ступай-Ступанен-
ко з донькою Мариною, на другому —
генерал Пероцький з двома синами
Андре й П ’єром, а на горищі винай-
мають кімнати молода дівчина Зінь-
ка та студент Ілько Ю га. Розповідь у
творі ведеться від імені головного ге­
роя — поета й мрійника Юги, точні­
ше через призму його світосприйнят­
тя композиційно «пропускаються»
всі швидкоплинні події.
У центрі твору — кохання іде­
аліста й романтика Ілька до Марини
Ступай, яке розгортається на тлі бо­
ротьби за владу в пореволюційному
місті.
Непримиренність позицій політич­
них сил очевидні. Автор майстерно
зображує утворення сильних полі­
тичних течій, які пов’язують майбут­
нє України з різними моделями її
розвитку. П’ять таких течій майстер­
но типізовано в «Патетичній сонаті»
в образах Марини, Ступая, Луки, гене­
рала Пероцького та його сина Андре.
В образі Ступая відображено ево­
люцію й катастрофу цілого поколін­
ня тієї просвітянської інтеліген­
ції, яка Івану Нечую-Левицькому и
П. Кулішу здавалася основою націо-
Нова література
нального життя й рушійною силою
культурного розвитку в майбутньо­
му. Помираючи, Ступай закликає
всіх українців до примирення: «Та на
цьому стрільбищі ви (українці) тіль­
ки мішені… а за вами махальники!
Там вимахують червоним, а там, —
трикольоровим. Де ж ваші власні
клейноди,де?».
Лука, Гамар та деякі інші герої
другого плану — виразники ко­
муністичної ідеї. Вони аж надто ре­
алістично дивляться на світ, підпо­
рядковують усе своїй меті, мріють
жити «днем прийдешнім».
Генерал Пероцький уособлює со­
бою прихильника монархічної влади.
Він — за повернення старих порядків
і «єдиної неподільної» Російської
імперії.
Молодий Андре Пероцький стоїть
на демократичних засадах розбудови
суспільства. Загалом Пероцькі для
Миколи Куліша символізують пансь­
ку інтерпретацію культури, тому він
і розвінчує цих героїв — у них він уба­
чає наругу над основами людяності.
Навпаки, висока національна сві­
домість, адсорбована людська гід­
ність пронизують Маринині промо­
ви. Її любов до України, палкі надії
на її величне майбутнє, зневага й не­
нависть до духовних манкуртів вис­
ловлені сильно та пристрасно. Та не
лише слова — зброя Марини проти
політичних опонентів. Українська
Жанна д’ Арк стає душею підпільного
комітету, планує повстання, виступа­
ючи його ідеологічним лідером (виши­
вання жовто-блакитного прапора).
Для Юги ж замість цих стягів у
небі має прапор вічної любові, і він не
хоче приєднуватися до жодного з
політичних таборів. У любовному
сум’ятті він пише листа до коханої.
Збираючись його віддати, випадково
Юга стає свідком романтичної сцени:
Андре цілує кінчик Марининої сук­
ні. У серці Ілька — «запалення і
біль». Так вимріяний ідеал розби­
вається, а спустошений герой вли­
вається в лави «червоних*.
Вертепна (багатоповерхова, коли
рівень дії теж має символічне значен­
ня) та міфохристиянська побудова
п’єси (від Великодня до Великодня)
створює дивний ефект «театру в те­
атрі». Усі дії відбуваються під сим­
волічне звучання Бетховенівської
«Патетичної сонати*, яку так любить
грати Марина. На сцені — Марина
під романтичним псевдонімом «Чай­
ка», яка очолює повстанський загін,
полон Андре, Ілько, що рятує супер­
ника. Отже, дії головного героя
засвідчують, що ні сліпе бажання
помститися, ні різниця в політичних
поглядах не знищують гуманних
цінностей у його зболеній душі. Водно­
час — це жорстока зрада «своїх*
(звільнено лідера ворогів), за яку
загін згодом жорстоко поплатить…
755
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
У шаленому калейдоскопі рево­
люційних подій, не позбавлених кри­
вавих розв’язок (робітник Оврам
утрачає ноги на фронтах імперіаліс­
тичної війни, а потім і сам гине як ре­
волюційний заколотник), губиться
душа романтика й мрійника. Тож у
фінальній сцені він власноруч вбиває
свою Любов і Мрію — Марину, борця
за національну ідею. Цей постріл з
револьвера ставить крапку в стосун­
ках національно свідомих і «черво­
них* сил: Марина хоче «своєї держа­
ви*, яку символізує синьо-жовтий
прапор, над головою ж Ілька — чер­
воні прапори.
Остання дія п’єси та вбивство Ма­
рини відбувається в тому самому
підвалі, у якому жив до революції
бідний робітник, де його дружина, в
німому чеканні милого з війни, раху­
вала краплі, що падали зі стелі. Це
символізує падіння ідеалу й знеці­
нення того духовного набутку голов­
ного героя, що був жорстоко знище­
ний революційним терором.
Зовні фінал «Патетичної сонати»
набуває оптимістичного звучання:
«Мене охоплює надзвичайне підне­
сення. Мені вчувається, що весь світ
починає грати спочатку на геліко­
нах, баритонах, тромбонах патетич­
ної симфонії, що згодом переходить
на кларнети, флейти, скрипки». Про­
те в наш час твір прочитується наба­
гато глибше.
Уже вкотре в літературі 20-х рр.
провідною ідеєю твору постає проти­
стояння почуття й обов’язку, яке роз­
в’язується за допомогою зброї. Наяв­
ний у тексті п’єси й мотив роздвоєн­
ня свідомості особистості, адже
діалог Ілька й Марини у фіналі дуже
подібний до монологу однієї людини,
яка має вбити власну душу.
Чи не тому епіграф ом до драми є
слова «Сповідь… мого покійного дру­
га Ілька Ю ги…» — без душ і тіло не
довго може існувати на зем лі. Отже,
трагічнй ф інал — см ерть коханої
засвідчує спочатку духов н у, а потім
моральну загибель головного героя.
Новаторство п ’єси полягає у своє­
рідності функціонування романтич­
ного синтезу м истецтв — саме на
основі музичного твору вибудовано
композицію драм и, та й назву вона
має суголосну з Бетховенівською
сонатою.
Поштовхом до написання соціаль­
ної драми «М аклена Граса» (1933)
стало газетне повідом лення. Автор не
лише детально розкрив страхітли­
ву економ ічну к р и зу в Польщі
1929-1932 рр., а й м истецьки загост­
рив сю жетні к ол ізії. Саме через конк­
ретні вчинки, лаконічні іскрометні
репліки розкриваю ться характери
безробітного С т еф ана Г р а са , макле-
ра-банкрута Зброж ека, музиканта-
філософа П а д у р а , Зарем бського,
А нелі… Та чи не найяскравіш е випи-
756
Нова література
сана тринадцятирічна М аклена —
натура не тільки самостійна, а й
емоційно сильна, палка.
Водночас п’єса просякнута глибо­
ким песимізмом, немов пророче пе­
редчуття близької біди. Про це гово­
рить не тільки холодна безнадійність
Падура, пронизана духом Еклезіаста,
а й останній цинізм маклера Зброже­
ка, що, прагнучи заробити на власній
смерті, замовляє Маклені вбити себе,
і безпомічність та безпорадність ста­
рого Граси, та, нарешті, трагічний
фанатизм дитини, що бачить сяйво
соціалізму й на шляху до нього за­
стрелює людину… Філософією безна­
дії віє від «Маклени Граси», незва­
жаючи на чесну спробу написати твір
у річищі панівної ідеології.