Новий довідник: Українська мова. Українська література

Василь Симоненко 1935-1963 p p .

Серед літераторів трапляють­
ся й такі, без яких їхня доба
могла б спокійно обійтись, нічо­
го істотного не втративши. А €
такі, що стають виразниками
свого часу, живими нервами йо­
го драм і борінь, відтворюють у
собі самий дух епохи, — Ті кро­
вообіг проходить кріль них…
Симоненко такого типу поел.
По таких читач виміряє свої
емоції, свої заповітні думи.
О. Гончар
Доля відміряла Василю Андрійовичу Сммо-
нвнку до прикрого м а л о — 28 літ. Народився в–,
на другий день різдвяних свят (8 січня) 1935 ро­
ку в глухому поселенні Біівці Лубенського райо­
ну иа Полтавщині • сім’ї колгоспників. Дитин
ство, проведене у світі, спотвореному жорсто­
кою війною, у голодному повоєнному селі и*
могли не відбитися иа формуванні світогляду
майбутнього поата.
Далі чекало навчання в середній школі, з
1952 року — факультет журналістики Київсько­
го університету, з 1957 — працював у редакціях
газет «Молодь Черкащини», «Черкаська прав­
да», «Робітнича газета*. Проте змістом ■ сенсом
його життя була поезія і тільки поезія.
Активний член заснованого напровесні
I960 року в Кисві Клубу творчої молоді, до яко­
го входили елітні коле української культури: Ал­
ла Горська, Іван Драч, Ліна Костенко, Іван
Світличиий, Євген С варе тюк, Василь Стус. Ми­
кола Віиграиовський, Михайло Брайчевський,..
У Ш 2 90щ * «*>яесе п е р то в& вив появи*
В я сітя С м м м а «Тиш а»гр и » . Митець (т щ
ЯР ЯЯГ*У тЯ *ДНУ яим ш у — і Зє и і іе пежимв».
0 » * и х н щ яв воно у <вгт уже т е щ смер п поета у f((4 роф. З *вйя«о®рнмів» ЛРУАНйцвии друзям доведк- аоса «првбшпії помну його «ижмгу f mcm яг заядле» еоевиттямм іусшмеж іитц зістав ■•оту в м і в н т е ї • О я я м м м п в збюкою ЯОММ евммо і троянд» ЄШ5*, ІЬ'одом виходять •Пооайа (1Ш ), «Избрамма* янриие» ( I96ŚK •Лебеді ш терк твое (ЇМІ}, «ви «І ftpМІІЯІ по­ ем* (19(5) ге дві м и к ч и Д И Дітей. в ф м и о в Ве е еяе С к я о е м р ж м м у т и п » 14 гм р в 19(3 року. Доля відлічила десь півтора десят- u років для і т а с п м г о духовного життя (вгрші Скмоаенио почав aaet- гш ще в школі). Те цього часу вияви­ лося ДОСИТЬ ЯЛЯ ТОГО, щоб створити непересічну Книгу буття НОВІТНЬОГО українця Після лихоліть сталінських реп­ ресій. які перетворили людину на «гвинтик*, усереднили її, зашікла потребо повернути їй самосвідомість, ствердити, що людина— неокремий, неповторний світ. Найяскравіше ці мотиви виявилися у вірші В. Скаао- ненка «Я...е — своєрідному мані­ фесті тогочасного молодого поколін- ня та в поезії-зверненні «Та і —ї м. що ти — аокщжшв_♦: «Усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні*. Глибинне патріотичне почуття жи­ вило душу поета, щодень вело його в _____ Н ове Ш Я Є ф Є М Є 0 Є 787 УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА життя, як на подвиг. З творів В. Си- моненка постав образ сучасної моло­ дої людини, благородної у своїх пори­ ваннях, у гуманістичному прагненні до високих ідеалів. Поет уважає себе повністю відповідальним за долю Ук­ раїни. Художня палітра його твор­ чості надзвичайно багата. В. Симо­ ненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд з творами гро­ мадянської та інтимної лірики з-під його пера виходять і дошкульні сати­ ричні вірші, і твори такого улюблено­ го народного жанру, як байка. Позиція автора — це нестримна любов до України, оголошення її найкращою: «Чужих країв ніко­ ли я не бачив ... Та вірю серцем щирим і гарячим: Нема землі такої, як у нас» («Я не бував за дальніми морями...»). Поезія «Задивляюсь у твої зіниці», що мала первісну назву «Україні», переосмислює історію рідної землі. Саме до України звертається Симо­ ненко, саме в її «голубі й тривожні» очі вдивляється. Для поета вона пере­ дусім найсвятіше, що буває на землі — мати: Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті. Водночас образ України має і сак­ ральний зміст, перегукується із сис­ темою вірувань українського народу: Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Чи не тому так пророче звучать слова, що були сказані молодим поетом: Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено. У них закодовано фінал долі пись­ менника, його ранню загибель, що багато в чому справді стала жертвою в ім ’я рідної землі. Симоненко послі­ довно у своїх творах засвідчує праг­ нення жертовності заради Бать­ ківщини, баж ання працювати на власній «ниві нерясній», а не найми­ тувати у сусідів «за пару постолів і шкварку на о б ід ...» — актуальна проблема й для нашого часу. «Лебеді материнства ».Чи не най- проникливіше патріотичний мотив, уособлений в образі матері, зазвучав у вірші «Лебеді материнства». Сим­ вол матері — без перебільшення центральний у духовному космосі ук­ раїнців. Мати і Вітчизна — це сино­ німи для письм енника, тому твір насичений невидимими, але постій­ ними паралелями. Рядки вірша нагадують казковий дивосвіт, динамічний, рухливий. Чи не тому вони настільки полонили композитора А. Ш ашкевича, що він поклав цей твір на музику. Око чита­ ча то охоплює всесвіт, то опиняється в хаті, оповитій чаром лебединого танцю. Тональність світу нерідко драматична («темряву тривожили криками півні»), але дитя захищає 788 Нова література невидимий оберіг — «материнська добра ласка». «Лебеді материнства» написані в жанрі колискової. Тому головний мо­ тив ліричного тексту — тривога за долю сина. Деякі рядки вірша мо­ жуть сприйматися як охоронна гра­ мота («Ой біжи, біжи, досадо, не вер­ тай до хати, не пущу тебе колиску си­ нову гойдати»), а далі, немовби під знаком материного благословення, показано життєвий шлях дитини від народження і до останнього подиху: Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. Далі автор окреслює систему ціннос­ тей, що супроводить людину впродовж її життя. Як найвища цінність висту­ пає рідна земля, Вітчизна. Вибирати можна все, підкреслює поет, — друзів, дружину, «по духу брата», «вибрати не можна тільки Батьківщину». Так патріотичні мотиви перепліта­ ються з гуманістичною спрямова­ ністю лірики В.Симоненка. Водночас поет наголошує на їх значущості під час формування світогляду молодого покоління. В. Симоненко завжди з особливою увагою ставився до дитини, адже во­ на уособлює майбутнє народу, його подальшу долю. Тому так гостро сприймає поет будь-яку загрозу для маленької людини. «Кривда». За образу — сусід оду­ рив сироту Івася, сказавши, що «приїхав тато», — хлопчик вершить суд самочинно: «Вибив шибку одну з рогатки». Проте автор не засуджує хлопчика за хуліганство: Бо ж немає тим іншої кари, Хто дотепи свої в іржі Заганяє бездумно в рани, У болючі рани чужі... Таким чином, людяність і гуман­ ність постають як мірило людських стосунків, а духовна чистота — най­ вищою цінністю існування на землі. Джерелом особливого неспокою поета є любов. Слово «любов» — одне з чи не найчастіше вживаних у ліриці В. Симоненка. Але від цього його глибинний сенс не втрачається, воно залишається багатим за своїм зміс­ том — це любов до народу, рідної землі, до матері, до дитини, до світу, до життя. Для поета любов — як сон­ це, бо «світу відкриває безмежну ве­ лич людської краси». Окремим змістом наповнюється це слово, коли воно стає синонімом до слова «кохання». Любов до землі, світу, життя можна (і треба) вихову­ вати. Кохання — це як спалах, най­ частіше неочікуваний, несподіваний. Інтимна лірика В. Симоненка — джерело натхнення не одного поко­ ління тих, хто залюблений в ук­ раїнське слово. 789 УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА «Вона прийшла непрохана й неж­ дана» — так починається один з віршів, який покликаний оспівати прекрасне почуття, що народжується в душі закоханих і робить їх життя по-справжньому осмисленим. Любов у поезії персоніфіковано, ототожнено з дівчиною, коханою: Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. Ліричний герой чекає від кохання тільки позитивних почуттів. Тому об­ раз любові — немов чарівна фея, що трансформує життя людини, пере­ творюючи його на чарівну казку. Фінал же твору закономірний і само собою зрозумілий, підкреслений ри­ торичним запитанням: Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти? Світ кохання в поезії В. Симоненка сповнений почуттями від радісно- збентежених до сумно-елегійних. Та увага поета зосереджена на лірич­ ному героєві — особливо близькому поетові за духом, настроями, по­ чуттями. Моменти радості рідкісні, частіше ж чується мінор. Особливо болісно переживає герой момент розриву: Довго будуть сумніви долати І морочить голову мені. Хоч і знаю — назавжди пішла ти, Назавжди розтала вдалині. («Пішла»), Нерозділене кохання лишає на душі «босий смуток» і водночас непе­ реборне бажання бути щасливим хоч на мить. Ліричний герой постійно вдивляється в очі — недарма серед велелюддя саме вони нагадують про кохання. У житті закоханих живлю­ щим джерелом є любов. Тільки вона здатна оновлювати людину й зберегти незамуленими вічні джерела життя.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.