Серед літераторів трапляють
ся й такі, без яких їхня доба
могла б спокійно обійтись, нічо
го істотного не втративши. А €
такі, що стають виразниками
свого часу, живими нервами йо
го драм і борінь, відтворюють у
собі самий дух епохи, — Ті кро
вообіг проходить кріль них…
Симоненко такого типу поел.
По таких читач виміряє свої
емоції, свої заповітні думи.
О. Гончар
Доля відміряла Василю Андрійовичу Сммо-
нвнку до прикрого м а л о — 28 літ. Народився в–,
на другий день різдвяних свят (8 січня) 1935 ро
ку в глухому поселенні Біівці Лубенського райо
ну иа Полтавщині • сім’ї колгоспників. Дитин
ство, проведене у світі, спотвореному жорсто
кою війною, у голодному повоєнному селі и*
могли не відбитися иа формуванні світогляду
майбутнього поата.
Далі чекало навчання в середній школі, з
1952 року — факультет журналістики Київсько
го університету, з 1957 — працював у редакціях
газет «Молодь Черкащини», «Черкаська прав
да», «Робітнича газета*. Проте змістом ■ сенсом
його життя була поезія і тільки поезія.
Активний член заснованого напровесні
I960 року в Кисві Клубу творчої молоді, до яко
го входили елітні коле української культури: Ал
ла Горська, Іван Драч, Ліна Костенко, Іван
Світличиий, Євген С варе тюк, Василь Стус. Ми
кола Віиграиовський, Михайло Брайчевський,..
У Ш 2 90щ * «*>яесе п е р то в& вив появи*
В я сітя С м м м а «Тиш а»гр и » . Митець (т щ
ЯР ЯЯГ*У тЯ *ДНУ яим ш у — і Зє и і іе пежимв».
0 » * и х н щ яв воно у <вгт уже т е щ смер п поета
у f((4 роф.
З *вйя«о®рнмів» ЛРУАНйцвии друзям доведк-
аоса «првбшпії помну його «ижмгу f mcm яг
заядле» еоевиттямм іусшмеж іитц зістав
■•оту в м і в н т е ї • О я я м м м п в збюкою
ЯОММ евммо і троянд» ЄШ5*, ІЬ'одом виходять
•Пооайа (1Ш ), «Избрамма* янриие» ( I96ŚK
•Лебеді ш терк твое (ЇМІ}, «ви «І ftpМІІЯІ по
ем* (19(5) ге дві м и к ч и Д И Дітей.
в ф м и о в Ве е еяе С к я о е м р ж м м у т и п »
14 гм р в 19(3 року.
Доля відлічила десь півтора десят-
u років для і т а с п м г о духовного
життя (вгрші Скмоаенио почав aaet-
гш ще в школі). Те цього часу вияви
лося ДОСИТЬ ЯЛЯ ТОГО, щоб створити
непересічну Книгу буття НОВІТНЬОГО
українця
Після лихоліть сталінських реп
ресій. які перетворили людину на
«гвинтик*, усереднили її, зашікла
потребо повернути їй самосвідомість,
ствердити, що людина— неокремий,
неповторний світ. Найяскравіше ці
мотиви виявилися у вірші В. Скаао-
ненка «Я...е — своєрідному мані
фесті тогочасного молодого поколін-
ня та в поезії-зверненні «Та і —ї м.
що ти — аокщжшв_♦: «Усмішка твоя
— єдина, мука твоя — єдина, очі твої
— одні*.
Глибинне патріотичне почуття жи
вило душу поета, щодень вело його в
_____ Н ове Ш Я Є ф Є М Є 0 Є
787
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
життя, як на подвиг. З творів В. Си-
моненка постав образ сучасної моло
дої людини, благородної у своїх пори
ваннях, у гуманістичному прагненні
до високих ідеалів. Поет уважає себе
повністю відповідальним за долю Ук
раїни. Художня палітра його твор
чості надзвичайно багата. В. Симо
ненко сміливо випробовує себе в
різних жанрах. Поряд з творами гро
мадянської та інтимної лірики з-під
його пера виходять і дошкульні сати
ричні вірші, і твори такого улюблено
го народного жанру, як байка.
Позиція автора — це нестримна
любов до України, оголошення
її найкращою: «Чужих країв ніко
ли я не бачив ... Та вірю серцем
щирим і гарячим: Нема землі такої,
як у нас» («Я не бував за дальніми
морями...»).
Поезія «Задивляюсь у твої зіниці»,
що мала первісну назву «Україні»,
переосмислює історію рідної землі.
Саме до України звертається Симо
ненко, саме в її «голубі й тривожні»
очі вдивляється. Для поета вона пере
дусім найсвятіше, що буває на землі
— мати:
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Водночас образ України має і сак
ральний зміст, перегукується із сис
темою вірувань українського народу:
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Чи не тому так пророче звучать
слова, що були сказані молодим
поетом:
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
У них закодовано фінал долі пись
менника, його ранню загибель, що
багато в чому справді стала жертвою
в ім ’я рідної землі. Симоненко послі
довно у своїх творах засвідчує праг
нення жертовності заради Бать
ківщини, баж ання працювати на
власній «ниві нерясній», а не найми
тувати у сусідів «за пару постолів і
шкварку на о б ід ...» — актуальна
проблема й для нашого часу.
«Лебеді материнства ».Чи не най-
проникливіше патріотичний мотив,
уособлений в образі матері, зазвучав
у вірші «Лебеді материнства». Сим
вол матері — без перебільшення
центральний у духовному космосі ук
раїнців. Мати і Вітчизна — це сино
німи для письм енника, тому твір
насичений невидимими, але постій
ними паралелями.
Рядки вірша нагадують казковий
дивосвіт, динамічний, рухливий. Чи
не тому вони настільки полонили
композитора А. Ш ашкевича, що він
поклав цей твір на музику. Око чита
ча то охоплює всесвіт, то опиняється
в хаті, оповитій чаром лебединого
танцю. Тональність світу нерідко
драматична («темряву тривожили
криками півні»), але дитя захищає
788
Нова література
невидимий оберіг — «материнська
добра ласка».
«Лебеді материнства» написані в
жанрі колискової. Тому головний мо
тив ліричного тексту — тривога за
долю сина. Деякі рядки вірша мо
жуть сприйматися як охоронна гра
мота («Ой біжи, біжи, досадо, не вер
тай до хати, не пущу тебе колиску си
нову гойдати»), а далі, немовби під
знаком материного благословення,
показано життєвий шлях дитини від
народження і до останнього подиху:
Виростеш ти, сину, вирушиш
в дорогу,
Виростуть з тобою приспані
тривоги.
Далі автор окреслює систему ціннос
тей, що супроводить людину впродовж
її життя. Як найвища цінність висту
пає рідна земля, Вітчизна. Вибирати
можна все, підкреслює поет, — друзів,
дружину, «по духу брата», «вибрати
не можна тільки Батьківщину».
Так патріотичні мотиви перепліта
ються з гуманістичною спрямова
ністю лірики В.Симоненка. Водночас
поет наголошує на їх значущості під
час формування світогляду молодого
покоління.
В. Симоненко завжди з особливою
увагою ставився до дитини, адже во
на уособлює майбутнє народу, його
подальшу долю. Тому так гостро
сприймає поет будь-яку загрозу для
маленької людини.
«Кривда». За образу — сусід оду
рив сироту Івася, сказавши, що
«приїхав тато», — хлопчик вершить
суд самочинно: «Вибив шибку одну з
рогатки».
Проте автор не засуджує хлопчика
за хуліганство:
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі...
Таким чином, людяність і гуман
ність постають як мірило людських
стосунків, а духовна чистота — най
вищою цінністю існування на землі.
Джерелом особливого неспокою
поета є любов. Слово «любов» — одне
з чи не найчастіше вживаних у ліриці
В. Симоненка. Але від цього його
глибинний сенс не втрачається, воно
залишається багатим за своїм зміс
том — це любов до народу, рідної
землі, до матері, до дитини, до світу,
до життя. Для поета любов — як сон
це, бо «світу відкриває безмежну ве
лич людської краси».
Окремим змістом наповнюється це
слово, коли воно стає синонімом до
слова «кохання». Любов до землі,
світу, життя можна (і треба) вихову
вати. Кохання — це як спалах, най
частіше неочікуваний, несподіваний.
Інтимна лірика В. Симоненка —
джерело натхнення не одного поко
ління тих, хто залюблений в ук
раїнське слово.
789
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
«Вона прийшла непрохана й неж
дана» — так починається один з
віршів, який покликаний оспівати
прекрасне почуття, що народжується
в душі закоханих і робить їх життя
по-справжньому осмисленим. Любов
у поезії персоніфіковано, ототожнено
з дівчиною, коханою:
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
Ліричний герой чекає від кохання
тільки позитивних почуттів. Тому об
раз любові — немов чарівна фея, що
трансформує життя людини, пере
творюючи його на чарівну казку.
Фінал же твору закономірний і само
собою зрозумілий, підкреслений ри
торичним запитанням:
Прийшла любов непрохана й
неждана —
Ну як мені за нею не піти?
Світ кохання в поезії В. Симоненка
сповнений почуттями від радісно-
збентежених до сумно-елегійних. Та
увага поета зосереджена на лірич
ному героєві — особливо близькому
поетові за духом, настроями, по
чуттями. Моменти радості рідкісні,
частіше ж чується мінор. Особливо
болісно переживає герой момент
розриву:
Довго будуть сумніви долати
І морочить голову мені.
Хоч і знаю — назавжди пішла ти,
Назавжди розтала вдалині.
(«Пішла»),
Нерозділене кохання лишає на
душі «босий смуток» і водночас непе
реборне бажання бути щасливим хоч
на мить. Ліричний герой постійно
вдивляється в очі — недарма серед
велелюддя саме вони нагадують про
кохання. У житті закоханих живлю
щим джерелом є любов. Тільки вона
здатна оновлювати людину й зберегти
незамуленими вічні джерела життя.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Дмитро Павличко нар. 1929 року
Наступна: Ліна Костенко нар. 1930 року