Гончар — художник світла, його
дослідник, зображувач і поет.
Закохано й уважно простежує
він промені, що пронизують люд
ські істоти, що оживлюють при
роду, що ринуть крізь космос.
М. Бажан
Народився Олесь Гончар у 1918 році. Дитин
ство минало в родині дідуся та бабусі на Полтав
щині (мати майбутнього письменника померла
тоді, коли йому було всього 3 роки).
Згодом навчався в Харківському технікумі
журналістики, працював у пресі, а з 1938 року здо
буває вищу освіту в Харківському університеті.
Навчання обриває війна. Воєнні умови (на
фронті Гончар був старшим сержантом, старши
ною мінометної батареї) були не дуже сприятли
вими для творчості. Але й за таких нелегких
обставин він не розлучався з олівцем та блокно
том. Вірші, що народжувалися в перервах між
боями, сам письменник назве згодом «конспек
тами почуттів», «поетичними чернетками ДЛЯ
майбутніх творів».
Так ще з фронтових шляхів ведуть свій поча
ток сюжети майбутніх творів. По війні Гончар пи
ше епічні полотна, що свідчать про непересічну
глибину й зрілість його письменницького талан
ту — «Прапороносці», «Земля гуде», «Людина і
зброя» — та своєрідне ідейне їх продовження,
втілене у «Циклоні», «Тронці», «Соборі»-)
Був знаним літературознавцем, культуро*10
гом, критиком, небайдуже ставився до тИХ
Нова література
політичних процесів, що відбувалися в сус
пільстві. Його пристрасний, схвильований голос
на повну силу зазвучав з трибун різноманітних
демократичних з’їздів в останні роки життя. Це
було своєрідним благословенням землякам
побудувати омріяну сотнями поколінь поперед
ників незалежну державу, вибороти собі право
гідно називатися нацією. Тому так боляче була
сприйнята українським народом його смерть
16 липня 1995 року.
Починаючи від шістдесятих років,
Олесь Гончар став однією з опор ук
раїнського національного відроджен
ня. З його стійкості черпають стій
кість інш і, з його віри зміцнюють
віру власну.
Новела «Модри Камень» (1946) —
найромантичніша з-поміж творів
0. Гончара. Кохання радянського
юнака і словацької дівчини Терези
виникло завдяки війні та водночас
усупереч їй. Війна — це завжди
смерть, стверджує письменник. Тож
святе почуття завершується трагічно
— Тереза гине. Однак її образ живе в
мареннях коханого.
Розповідь ведеться від імені лірич
ного героя — вояка, палко закохано
го в дівчину, тепер уже мертву, хоч
саме про це читач довідується лише
наприкінці оповідання. Юнак воскре
шає в пам’яті всі події і час мовби зу
пиняється перед таємницею кохання.
Прославлення краси життя пов
ністю заперечує існування смерті чи
навіть згадки про неї. Як у кожному
романтичному творі, жахливу дійс
ність герой намагається у своїй уяві
замінити мрією, реальне — бажаним.
Певним чином перегукується з
цим твором сюжет пізнішої новели
«За мить щастя» (1964), де письмен
ник спромігся показати красу і силу
людського почуття, сягнувши висо
кого рівня художності.
Зустріч на жнив’яному полі арти
лериста Сашка Діденка та мадярки
Лори (Лариси ) спричинила раптовий
спалах пристрасті. Відкинено земні
умовності й застороги. Шалена прис
трасть кохання, що його пережива
ють герої, є невід’ємною часткою
жнив’яного пейзажу, і Лорині очі «бу
ли повні щасливого п’яного сонця».
Свято душі, що його пережили за
кохані, несподівано переривається
появою її чоловіка: «чорне обличчя*,
«божевільна каламуть в очах», гост
рий серп у руці.
Захищаючи кохану, Сашко вбиває
суперника. На цьому закінчується
безтурботність і легкість сюжету, що
була пов’язана із закінченням війни.
Зрозуміло, що хлопець має розплати
тися за мить щастя — його будуть су
дити. По-жіночому інтуїтивно передчу
ває трагічну розв’язку Лариса. Вона
вже не безтурботна й весела, а ніби без
помічна жертва обставин — «змуче
на, перестраждала жінка з темним про
валлям очей, що горять, як у хворої».
Сашко ж ще перебуває в полоні
щасливої миті, живе в мріях про ко-
797
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
хану. Та романтичні уявлення про
світ у зрілого Гончара поступаються
реалістичним — досвід, час розста
вив крапки над «і». Його герой ос
ліплений коханням, тож не передчу
ває небезпеки. Військовий трибунал
з огляду на розголос, який отримала
справа, не переймається почуттям
юнака і виносить смертний вирок.
Описуючи переживання молодої
людини, яка так дорого платить за
«мить щастя», автор навіть створює
умовну ситуацію — Сашка помилува
но й закохані серця об’єдналися.
Проте твір має суто реалістичне за
вершення.
Трилогія «Прапороносці». Скла
дається з трьох частин: «Аль
пи» (1946), «Голубий Дунай» (1947),
«Злата Прага» (1948).
На тлі тодішньої прози про людину
на війні твір вирізнявся не лише пое
тичною піднесеністю, а й був насиче
ний тією життєвою правдою, яка бу
ла відома тільки безпосередньому
учасникові відтворених подій. Глибо
ко й містко патріотичну ідею в істо
ричному її сенсі втілюють епіграфи зі
«Слова про Ігорів похід», якими роз
починається кожна частина трилогії.
Художнє трактування краси вір
ності, щирих людських почуттів та
мотиву звільнення людини розгор
тається в тексті твору в перспективі.
Так, про відданість у романі спочатку
говориться як про вірність коханій
798
(чи коханому), але поступово ця тема
набуває ширшого звучання — як
вірність товариству, Вітчизні, прин
ципам людяності.
Такий же еволюційний шлях
проходить у трилогії ідея вільної лю
дини. Для автора безцінна свобода
кожної людини незалежно від націо
нальності, релігійної належності,
прапора, під яким вона виступає.
Антитезою волі у творі є війна,
смерть. Тому автор не полишає воєн
ну тематику, вона знаходить відлун
ня в кожному романі. Жахливі вбив
ства мають повторитися. «Навіть ги
нучи, — пише Богдан, герой роману
«Людина і зброя» (1960), — вірити
мем, що це був останній кошмар на
землі».
Не випадково центральні постаті
твору — це вчорашні студенти-істо-
рики, яким доводиться виявляти
свій стоїцизм не тільки в протисто
янні фашистському оточенню, а й то
гочасному тоталітарному режимові,
їх не полишає і тривога, що зла на
землі не менше, міра дикунства серед
людей з роками навіть зростає.
Поступово утверджується думка,
що людина в «цивілізованому» XX ст.
є трагічно самотньою. Автор про
тиставляє самотності єдину силу,
здатну з нею боротися, — любов. Во
на рятує й конкретну людину, і СВ1Т
від воєнного божевілля, бо є продов
женням людського життя у світі ДУ
Нова література
ховному. Олесь Гончар робить ставку
на красу та вірність людських сто
сунків і не помиляється — це сила не
переможна.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «Маруся Чурай»
Наступна: «Собор»