Зв’язок історичного минулого з су­
часністю України осмислюється у
проблемно-філософському романі-по-
передженні «Собор» (1968). Це літе­
ратурна спроба реставрації справед­
ливості, громадської думки, спра­
вжнього гуманізму.
Доля роману склалася драматич­
но. Перші рецензії на твір були
схвальними, але невдовзі його підда­
но нищівній критиці, і роман вилу­
чили з літературного процесу на два
десятиліття.
У творчості Олеся Гончара «Собор»
посідає особливе місце, адже одразу
після появи він опинився в центрі
уваги культурної громадськості. Са­
ме в ньому чи не вперше у вітчиз­
няній літературі могутньо й неприхо­
вано прозвучав заклик до духовного
очищення й соборності, осуд націо­
нального безпам’ятства, звиродніло­
го кар’єризму та браконьєрства. Офі­
ційні кола сприйняли «Собор» різко
негативно, бо роман, відкидаючи
догматизм класових уявлень, ут­
верджував загальнолюдські, гуманіс­
тичні цінності.
Події відбуваються в селищі
Зачіплянці, де живуть металурги, |
поряд розміщено великий мета­
лургійний завод: «Для нього, для
Баглая-молодшого, тут епіцентр
життя. Тут чутніше, ніж будь-де,
промовляє до тебе навколишній світ
своєю мудрою нічною тишею».
Та місце дії, підкреслює автор, не
лише ця невеличка місцина. На все-
планетарну площину виводять твір
роздуми головного героя — студента
Миколи Баглая — про «якусь невло­
виму тривожність світу, полігонність
його»: «Що буде з нами? З людьми, з
заводами, соборами? Що буде з то­
бою, рудий молочаю? ».
У центрі «Собору» автор ставить
долю конкретної, української нації
та долю духовної основи в житті
суспільства. Що така генетична па­
м’ять народу, його історія, його су­
часний стан? Такі питання хвилюють
письменника, вони надзвичайно ак­
туальні й у наш час політичної та ду­
ховної нестабільності.
Отже, основна проблема роману —
це проблема історичної пам’яті наро­
ду. Назва твору і фраза, яка стала
вже крилатою: «Бережімо собори на­
ших душ*, — це символ боротьби на­
роду за збереження свого коріння,
духовну чистоту нації. Собор — це не
просто релігійна споруда, будівля з
каменю, а передусім уособлення
культури народу та духовної єдності
поколінь. Не випадково автор змаль­
овує цю споруду як живу істоту
У ч РА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
(«Вночі собор молодіє. Зморщок часу
на ньому не видно…»).
Безперечно, собор — провідний об­
раз роману й водночас символ ду­
ховні основи. Мовчазно судить собор
сучасність з позиції національної,
історичної пам’яті.
Конфлікт твору полягає в проти­
борстві духовності та істини з бюро­
кратією і підлістю. Тож персонажі
відразу діляться на два табори: ті, хто
уособлює світлі сили (Микола та Іван
Баглаї, Ізот Лобода, Єлька, Шпачи­
ха, Ягор Катратий, Вірунька, Хома
Романович, Костя-танкіст) та ду­
ховні ренегати (Володька Лобода,
бригадир, осквернителі храмів).
Микола Баглай, який безстрашно
стає на захист собору, сприймається
читачем як масштабна особистість, без­
сумнівний позитивний герой. Юнак
ще може пояснити неминучість руй­
нувань під час війни, але годі, на йо­
го думку, виправдати синів землі, що
бездумно нищать її духовні скарби.
Промовистий той факт, що Микола
з’явився на світ під час жорстокого
бою, коли земля здригалася від
страшних вибухів. Перше, що він по­
бачив у цьому світі, — то очі заюше­
ного кров’ю воїна. Так Микола саме
своїм народженням утвердив перемо­
гу життя над смертю. Відтепер це
стане метою всього його життя.
Складніше явище у романі — Во­
лодька Лобода. Він не смішний чи не­
800
долугий, як часто змальовують нега­
тивних персонажів, його розум нап­
равлено на конкретну мету. Кар’є­
ризм — той божок, котрому служить
Володька. Він послідовно утверджує
в житті популярне гасло епохи: «Усі
засоби прийнятні для досягнення ме­
ти». Рідного батька віддав у будинок
перестарілих, мотивуючи тим, що
так усім добре й зручніше. Отже, Во­
лодька живе так, що назад поверну­
тися вже не може — заважає гріх об­
раз і жорстокості. Це образ, що є пе­
рехідним між справжніми людьми і
людцями, для яких «Нема Бога, крім
кодексу!» (Обруч, Таратута, Жанна).
Протиставлення духовно багатої
особистості і людини з усіченою мо­
раллю — творча знахідка Гончара-
письменника.
Сюжетна лінія кохання проходить
через долі Миколи Баглая та пле­
мінниці Катратого — Єльки (Олени).
Для них «Любов — це як отой Дніп­
ро, де вітер і сонце, щоб і на душі в те­
бе ставало сонячно». Саме любов
Єльки, її щирий надсадний крик над
тілом коханого: «Люблю ж тебе…
Люблю! Люблю!» — скликає одно­
сельчан і рятує Миколу від реальної
загрози смерті, коли юнак, не заду
муючись, кидається боронити собор
від осквернителів і мало не гине від
фінки виродка.
Роман насичений яскравою й нова­
торською метафоричністю. Наскріз-
Нова література
На метафора собор у — це передусім
піднесення в н а р о д і його будівничого
ген ія і так е ж зап ер еч ен н я руйнуван-
ня, хай там що р уйнується — се­
лянська хата, храм, людське життя
чи життя цілого народу.
Собор, мов жива істота, взаємодіє з
людьми й мимохіть виявляє їхні під­
свідомі думки та справжні почу­
вання. Перед духовною святинею не
можна залишитися нещирим, адже
це храм народної душі, яка уособлює
все чисте й величне в загальнолюдсь­
кому поступові.