«Маю себе за людину, що пише
вірші. Деякі з них — як на мене
803
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
— путящі… Якби було краще
жит и, я б віршів не писав, а ро­
бив би коло землі», — говорив
про себе Василь Стус, ще не
знаючи, що своїм мученицьким
життям він мимохіть уосо­
бить найблагородніші риси ук­
раїнської людини, українського
поета XX ст., перед пам’яттю
якого рідна земля схиляється
уклінно.
Народився Василь Семенович Стус у 1938
році на Вінниччині в родині селянина. Дитинство
і юність майбутнього поета минули на Донбасі.
По закінченні українського відділення історико-
філологічного факультету Донецького держав­
ного педагогічного інституту якийсь час учите­
лював, потім — служив у Збройних силах.
Подальший період життя сам він уважав ча­
сом поезії, творчої реалізації засвоєних ще в
студентстві та в армії поетичних уроків видатних
митців сучасності. У 1963 році вступає до
аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шев­
ченка АН України. Сам пише багато, але, як пра­
вило, «в стіл». Навіть тоді, коли «Дніпро»,
«Вітчизна» і «Літературна Україна» подали
перші добірки його оригінальних поезій, досить
вправних перекладів і літературно-критичних
статей, Стус себе поетом не наважився назвати.
У 1965 році його відраховано з аспірантури
за звинуваченням у порушенні норм поведінки
аспірантів і співробітників наукових установ, хоч
справжньою причиною цього став його активний
протест проти серпневих арештів української
інтелігенції. Далі — два арешти (1972 та
1979 рр ., 5 та 15 років позбавлення волі
відповідно). Помер поет у таборі під час голо­
довки (1 98 5), і тільки в 1989 року тіло його пере­
везено на Батьківщину й перепоховано на Бай­
ковому цвинтарі в Києві.
Ж иття й творчість Василя Стуса, од­
ного з найвизначніших поетів XX ст.
схоже на спалах — настільки яскраво
заявив він про себе, настільки трагічно
склалася його доля. Не все з творчої
спадщини Стуса збереглося, багато
конфісковано й знищено в страшні ро­
ки його табірних страждань. Однак той
спадок, що все таки вдалося зберегти,
засвідчує громадянський подвиг митця.
Рушій його творчості — самоусві­
домлення й моральне самовизначення.
У В. Стуса ліричний герой — то він
сам, його думки, вболівання, переко­
нання, духовні пошуки, розпачі, пе­
чалі й радощі. Тому Стусові твори
такі особистісні. їх змістовим ядром є
позиція митця, позиція громадяни­
на, патріота, сина У країни. Поет
прагне наблизити людей до добра,
справедливості, гуманізму, правди —
цих уселюдських ідеалів, за якими
для нього не губилися ідеї національ­
ної самосвідомості рідного народу.
Це зумовлює потужний струмінь
філософічності у творах В. Стуса.
Дослідники творчості В. Стуса спра­
ведливо наголошують на незви­
чайній образності й метафоричності
його поезії.
Тема рідної землі, України, як і
мотиви неволі, спогади про рідних
провідні в ліриці В. Стуса.
Тема фізичної ізоляції поступово
розвивається у В. Стуса в тему ізо­
ляції духовної:
І край чужинецький тебе опочив,
довкола лиш сопки й розпадки,
а від товариства, з ким дружбу
водив,
ні чутки, ні звістки, ні гадки.
(«І край чужинецький тебе опочив…»).
Поет намагається перебороти хви­
лини розпачу, підсилені усвідомлен­
ням відірваності від рідної України,
самотністю, а отже — думкою, що йо­
го осуджують навіть і деякі друзі. Йо­
му здається, що весь світ повстає про­
ти нього. Він шукає наснаги, віри,
наповнення свого внутрішнього світу
якоюсь новою метою. Усе частіше в
його поезіях з’являються релігійні
образи, звучать молитовні інтонації.
Отже, панівними ліричними само-
почуттями поета були віра і трагізм.
У цьому аспекті написано поезію «Як
добре те, що смерті не боюсь я…».
Чимало поетів володіє пророчим пе­
редчуттям того, що неминуче має
статися. Часто вони завбачають свою
трагічну мить, після якої стають ле­
гендою (В. Чумак, О. Ольжич, О. Те-
ліга, В. Симоненко та ін.). Такою
властивістю був наділений і В. Стус.
Дисидент, силоміць відірваний від
рідної землі, він вірив у своє по­
вернення в Україну, хоч би ціною
власного життя:
Народе мій, до тебе я ще верну
І в смерті обернуся у життя.
Вірш засвідчує результативність
пошуків справжнього буття. Це тер­
нистий шлях до Бога, з яким спіл­
кувався поет у тюремних камерах
та за колючими дротами радянських
концтаборів, — ш лях, указаний
духовним подвигом Ісуса Христа, без
нарікань та скарг («і не питаю, чи
тяж кий мій хрест»). Так налаго­
джується зв’язок з родом, народом,
епохою та вічністю.
Василь Стус як поет і громадянин
ніколи не був байдужий до історичної
долі України, до її трагічного мину­
лого. У вірші «За літописом Само­
видця» зображено період Руїни, його
смислове поле створене за допомогою
яскравих метафор, що позначають
побоїще, полон, убивство українців:
«дим пожарищ», «труп козацький»,
«куріє руїна», «заллялися кров’ю
очі» та інші. Кожна така метафора
вдало відтворює трагічну епоху. Про­
те у вогні війн гинуть не лише люди,
а й сама Україна як держава.
А де ж Україна? Все далі,
все далі, все далі.
Наш дуб предковічний
убрався сухим порохном
Образи України і дуба в цих рядках
семантично поєднані. Дуб символізує
життєздатність нації, її міцність,
що, на жаль, послабилися в тяжкий
період.
Образ сонця уособлює щасливу до­
лю народу. Поет переконаний, що
знедолення відбулося через утрату
______________________ Нова література
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
національної свободи, а причину тра­
гедії вбачає в поведінці тогочасних
у країн ц ів. Ворожнеча між собою
«синів України» не лише не сприяла
визволенню своєї Батьківщини, а й
стимулювала ворогів до встановлен­
ня своєї влади.
Поет створює образ матері Ук­
раїни, як а гнівно засуджує тих, хто
допускає національні поневолення.
Цей образ у вірші є носієм абсолютної
правди.
Вірш «За літописом Самовидця»
Василь Стус написав під впливом ко­
зацького літопису Самовидця, у яко­
му зображувалися події XVII ст.
У поезії «Сто років як сконала Січ»
Василь Стус говорить про політичні
репресії, про події другої половини
Х У ІІІ-Х ІХ ст., коли Російська імпе­
рія придушила Запорізьку Січ, пов­
ністю ліквідувала останній осередок
вольності.
У поезії «Сто років, як сконала Січ»
смислових відтінків набувають такі
слова й словосполучення, як «Сибір»,
«пекельний край», «соловецькі ке­
лії», «кровсинів», «крикпекельний».
Проте настрій автора не такий уже
й песимістичний. У вірші зучить мо­
тив зображення національного від­
родж ення. Автор показує духовне
розкріпачення українців, зростання
самосвідомості та патріотизму:
…раби зростають до синів
своєї України-матері.
Поет створює образ української
землі, говорячи про невідворотність
національного відродж ення, змін на
кращ е. У країнська зем ля в Стуса
«крута і непокірна», «випросталась
для волі», «гнівом виросла».
Василь Стус заявляє про пророцтво
Тараса Ш евченка, виділяю чи особли­
ву заслугу Кобзаря в пробудженні ук­
раїнської нації.
Вірш «У цьому полі, синьому, як
льон…» пройнятий щирою любов’ю
до України.
Перед нами не просто опис, пей­
заж . Це — казкови й образ рідної
землі: поле, синє, я к льон. Я к синє
небо У країни, я к сині її озера, ліси…
Поет знає, що він не один на полі.
У душу закрадається страх і сумнів:
Вдатися до втечі?
Стежину власну биндою
згорнуть?
Та ліричний герой, твердий, упев­
нений, заявляє:
Ні. Вистояти. Вистояти.
У рядках вірш а звучить мотив туги
за Україною, любов до Батьківщ ини.
Вірш «Цей біль — як алкоголь
агоній…» написаний у період заслан­
ня. У ньому також мот ив спомину й
жалю за Вітчизною.
Біль і печаль не даю ть поетові
спокійно ж ити, думати, творити.
Ліричний герой сумує за рідними,
які на нього чекаю ть, друзями, які
десь далеко й не полиш ають його в
скруті. Ці спогади про дорогих лю­
дей ятрять душу, вона ниє, болить і
вдень, і вночі.
Поет прагне вистояти, боротися за
власне існування, не дати себе прини­
зити й зганьбити. Саме це, на думку
творця, потрібно людині, щоб не зла­
матися в тяж кий період свого життя.
Поет готовий боротися до остан­
нього подиху, до смерті.
А ти ще довго сатаній,
Ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.
Мотивами любові до Вітчизни, ту­
ги за рідною Україною перейнято й
багато інш их творів В. Стуса: «Сосна
із ночі виплива, як щогла», «Такий
близький ти, краю мій», «За мною
Київ тягнеться у снах». У цих творах
розкрито тему отчої землі. Ліричний
сюжет вірша «На колимськім морозі
калина…» вибудований на контрас­
тах. Особливо чітко проступає сим­
волічне протистояння барв — черво­
ної (ж иття) та білої (смерті). Це під­
креслює непоєднуваність двох світів
— залитого сонцем, і темного като­
ржного. Колимські поселення («без­
гоміння, безлюддя довкола») стали
частиною страдницької біографії
самого Стуса, тому твір звучить як
одкровення.
Водночас метафора «І котилося
куль-покотьолом моє серце в ведме­
жий барліг» характеризує не лише
особисту долю В. Стуса, а й багатьох
українців, яких з давніх-давен нама­
галися впокорити сибірські морози.
Той сумний висновок («і зійшлися
кінці і начала на оцій чужинецькій
землі») приховує в собі приголомш­
ливу правду про сотні тисяч знище­
них доль наших земляків.
Вірші «Крізь сотні сумнівів я йду
до тебе», «Господи, гніву пречисто­
го…» — зразки стоїчної поезії в ук­
раїнській літературі XX ст. Посту­
пово провідною стає ідея «трагічного
стоїцизму», вивищення свого духу
— визріває потреба осмислити, ви­
значити й образно виразити своє
призначення й роль у цій драма­
тичній ситуації.
Підсвідомо закрадається думка
про жертовність своєї долі, ф аталь­
ну приреченість, якій він мусить
підкоритися й уже далі нести хрест,
уготований долею та місією мучени­
ка. Поступово ці ідеї міцніють, бо
знаходять історичні аналоги, пере­
дусім з улюбленого Ш евченка, ста­
ють символічними узагальненнями:
Над цей тюремний мур, над цю
журу
і над Софіївську дзвіницю
зносить
мене мій дух. Нехай-но і помру —
та він за мене відтонкоголосить…
(«Усе моє ж иття в інвентарі…»).
Так, Василь Стус — гордий звитя­
жець і самотній лицар перевтілюєть-
________________________Нова літ ерат ура
807
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ся у. свого ліричного героя — постать
осміюваного в рідному краї пророка,
вигнанця, непокірного духом, що
«карається, мучиться, але не кається».