Байка — один з найстаріших
жанрів, походить, очевидно, від ка­
зок про тварин, від яких він поступо­
во відокремлюється. Основополож­
ником давньогрецької байки вважа­
ють напівлегендарного байкаря Езопа
(VI ст. до н.е.). Вершин своїх твор­
чих можливостей жанр досягає в
ХУІІ-ХІХ ст. у творчості Лафонтена,
Лессінга, Крилова. В українській
літературі жанр байки активно роз­
вивають Г. Сковорода, Л. Борови-
ковський, Є. Гребінка, Л. Глібов.
Балада (від латинського Ьаііаге —
танцювати). Первісно — танцю-
вально-хорова пісня середньовічної
поезії Західної Європи з чіткою
строфічною організацією. Пізніше —
це невеликий фабульний твір, в ос­
нові якого лежить певна незвичайна
пригода. Тому баладу часто назива­
ють маленькою поемою. Тепер балада
— це епічний жанр казкового, фан­
тастичного чи легендарного змісту.
Улюбленою балада стала у твор­
чості поетів-сентименталістів і роман­
тиків (Р. Берне, Й. Гете, Ф. Шиллер,
В. Гюго, О. Пушкін, А. Міцкевич,
Т. Шевченко). Українська балада роз­
почалася з творів П. Гулака-Артемовсь-
кого (« Пані Твардовська », « Рибалка»),
Л. Боровиковського («Маруся»).
Билина — героїчна, інколи соціа­
льно-побутова, епічна пісня, пошире­
на в ІХ-ХІІІ ст. Термін «билина», як
гадають, увів у 30-40 рр. XIX ст.
І. Сахаров, який узяв його з вислову
«Слова про Ігорів похід». До того
часу подібні твори називали «бо­
гатирськими казками»). Основний
зміст билин — розповідь про героїчні
подвиги та діяння руських богатирів
у боротьбі з поневолювачами рідної
землі (південні кочові племена, мон-
голо-татарська орда, різні фан­
тастичні істоти). Усі билини діляться
на дві групи — київську та новго­
родську (залежно від того, з якими
центрами Русі співвідносяться опи­
сувані в них події). В українських
казках, переказах та легендах зберег­
лися герої билин (наприклад Ілля
Муромець).
Дума — ліро-епічний, віршований
твір, особливий різновид фольклор­
них епічних пісень, у яких оспівуєть­
ся героїчне історичне минуле ук­
раїнського народу, переважно часів
визвольної боротьби. Думи виконува­
ли, як правило, співці (кобзарі) в ре-
833
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
читативно-розповідній манері під
акомпанемент кобзи або бандури.
Залежно від змісту й проблемати­
ки думу поділяють на дві основні гру­
пи: історичні («Козак Голота», «Са-
мійло Кішка», «Плач невольників»,
«Втеча трьох братів з города Азова»)
та побутові («Удова і три сини»).
Мемуари (від французького mйmoi­
res — спогади) — це суб’єктивне ос­
мислення певних історичних подій
чи життєвого шляху конкретно-істо­
ричної постаті, здійснене письменни­
ком у художній формі із залученням
справжніх документів свого часу.
Спогадам обов’язково притаманна
суб’єктивність. Вони завжди звер­
нені в минуле.
Найпростішою жанровою формою
мемуарів є некрологи, письмен­
ницькі записки, нотатки. Складніші
— щоденники, літературні портрети.
Джерела української мемуаристики
сягають доби Київської Русі («Пов­
чання дітям» В. Мономаха). Мемуар­
на література в Україні має цікаві
зразки: «Розповідь про неспокій»
Ю. Смолича, «Думи і спогади»
М. Бажана, «Третя рота» В. Сосюри,
«Два роки в Кремлі» Б. Олійника,
«Благослови, душе моя, Господа»
Р. Іваничука, «Зустрічі і прощання»
Г. Костюка.
Поема (від грецького роіета—
створення) — один із жанрів ліро-
епосу. Це великий віршований твір, у
якому порушуються важ ливі пробле­
ми минулого, сучасного чи майбут­
нього. У поемі зливаються епічні (події,
сюжети, характери) і ліричні елемен­
ти (авторські переж ивання, ліричні
відступи, ліричний герой). Вона час­
то має елементи драм и (наскрізна
напружена дія, монологи та діалоги).
Залежно від того, я к і елементи до­
мінують у творі, виділяю ть епічну,
ліричну, драматичну поему.
Ж анрове розмаїття української по­
еми постійно збагачується, спочатку
з ’являється бурлескно-травестійна
поема І. Котляревського «Енеїда». У
творчості Т. Ш евченка наявні різно­
види ліро-епічної поеми: романтичні
«Гайдамаки», реалістичні «Катери­
на», «Наймичка», сатиричні «Сон»,
«Кавказ». І. Франко* створив блис­
кучі зразки психолого-філософської
поеми («Іван В иш енський») та со­
ціально-ф ілософської (« М ойсей»).
Творцем драматичної поеми на по­
чатку XX ст. стала Л еся Українка
(«Осіння к азк а» , «В катакомбах»,
«Роберт Брюс»). У творах провідних
ліриків XX ст. відбито драматизм,
суперечності й складності історично­
го розвитку У країни, розкрито велич
душі її народу, риси його національ­
ного характеру (І. Д рач, Б . Олійник,
Д. Павличко, Л. Костенко).
Співомовка — невеликий вірш са­
тиричного або гумористичного зміс*
ту, в основі якого л еж и ть народний
Літературознавство
анекдот, приказка. Жанрові особли­
вості твору виявляються в тому, що
описується один комічний чи трагі­
комічний випадок, події зображу­
ються стисло, динамічно. Героїв не­
багато. Кінцівка — дотепний афори­
стичний вислів.
Своєю назвою цей суто українсь­
кий жанр завдячує С. Руданському,
який у 50-х рр. XIX ст. підготував
кілька збірок «Співомовок».
Художня біографія — це спе­
цифічне міжродове жанрове утворен­
ня. Однією з найважливіших її жан­
рових рис є творче змалювання
життєвого шляху конкретно-історич­
ної особи, реалізоване на основі доку­
ментів і подій конкретного часу з гли­
боким зануренням письменника в її
духовність і внутрішній світ, соціа­
льну та психологічну природу істо­
ричних діянь. Така оповідь повинна
здійснюватися в органічній єдності
принципів наукового дослідження й
художнього домислу. Реалізується
художня біографія в найрізнома­
нітніших жанрах: від оповідання до
роману. Класиками документаль-
нобіографічної прози (художньої
біографії) стали А. Моруа, І. Стоун,
Р. Роллан, С. Цвейг, Ю. Тинянов,
Б. Окуджава. В українській літера­
турі помітне місце посідають худо­
жні біографії Шевченка («Тарасові
шляхи» О. Іваненко, «В степу без­
країм за Уралом» 3. Тулуб, «Син волі»
В. Шевчука), Марка Вовчка («Ма­
рія* О. Іваненко), Лесі Українки
(«Дочка Прометея* М. Олійника),
П. Тичини («Кларнети ніжності*
П. Загребельного, С. Тельнюка).
Щоденники — щоденні або ж такі,
що не мають певної періодичності,
записи певних подій, учасником і
свідком яких був їхній автор. Жанро­
ва специфіка щоденників зумовлена
тим, що в них немає єдиного сюжету,
єдиного спільного ідейного задуму.
Класичними зразками цього жан­
ру стали «Журнал» Т. Шевченка,
щоденники В. Винниченка, П. Тичи­
ни, О. Довженка, Остапа Вишні,
В. Стуса, Олеся Гончара.