Текст належить до синтаксичних утворень, статус яких постає у мовознавстві неоднаково витлумачуваний, що, очевидно, зумовлюється різними підходами до його розгляду й окреслення його місця у власне-лінгвістичному вимірі. Сучасне бачення комунікативної граматики з її ономасіологічним (погляд мовця (адресанта) й окреслення комунікативної значущості граматичних одиниць у процесі витворення тексту як такого з метою донесення певної інформації) та семасіологічним (позиція і погляд співрозмовника (адресата) і відповідне сприйняття інформації") виявами уможливлює повноцінне окреслення статусу самого тексту у процесі комунікації, що за особливостями своєї структури є трикомпонентним (включає адресанта, текст і адресата, тобто двох комунікантів й елемент, за допомогою якого, власне, й здійснюється сама комунікація, оскільки поза текстом вона як така просто неможлива). При тлумаченні тексту так чи інакше спираються на певні зв'язки його елементів та відповідні смислові відношення між останніми, оперують поняттями відтворюваності тощо. У такому разі постає питання кодифікованості тексту, його писемної фіксованості і под. (пор.: І. Р. Гальперін при визначенні тексту як одну із його найсуттєвіших ознак називає функціональну об'єктивованість тексту у формі писемного документа поряд з його літературною обробкою, наявністю в нього заголовка і под. [Гальперин 1981, с. 12]), і це дає підстави віднести текст до синтаксичних одиниць, поставити його в логічний ряд з елементарною синтаксичною одиницею (синтаксичним словом, словоформою), словосполученням і реченням (див. праці І. Р. Гальперіна, В. В. Одинцова та ін.). Підходи до тлумачення тексту як тільки витворюваного елемента і конструкта (пор. погляд Т. В. Булигіної) мотивовані відсутністю усталених моделей відтворюваності тексту (хоча письмовий текст є В україністиці про текст, його категорії завжди говорилось дотично, без концентрації належної уваги на цьому питанні, хоча сама стилістика внутріишьотекстових засобів не була обділена увагою (див. праці І. С. Нечуя-Левицького, Є. К. Тимченка, І. Г. Чередниченка, С. І. Дорошенка, С. Я. Єрмолснко та ін.). У вузівських та шкільних підручниках і посібниках відповідні розділи почали з'являтися на зламі 70-80-х років, а у 90-і роки уже набули ознак відносної стабільності [Сучасна 1997]. Один з найавторитетніших підручників із синтаксису (перший університетський підручник) 1. Р. Вихованця не містить такого розділу. Щоправда, при обговоренні його структури, концептуальних засад автор підручника (І. Р. Вихованець) розмірковував про доцільність такого розділу (бесіди автора з Т. Р. Вихованцем відбулися у 1992 році та на самому початку 1993 року, наводились навіть думки про напрями висвітлення цієї проблеми). 605 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ постійно відтворюваним у силу його фіксованості), можливістю необмеженої семантичної і формальної варіативності текстових утворень, нефіксованістю їх значної кількості. Все це дає підстави для твердження про суто комунікативний статус тексту і можливість його розгляду тільки в аспекті участі певних синтаксичних одиниць у його смисловому і формальному структуруванні. Останнім часом у науці здійснюються спроби поряд з текстом вирізняти текстуалітет (аргументи його тлумачення на сьогодні малопереконливі й об'єктивовані), під яким мається на увазі сукупність зовнішніх чинників-атрибугів тексту, що узаконена традицією і культурною парадигмою. На думку прихильників виділення текстуалітету, до таких зовнішніх чинників-атрибутів належить віднести: 1) просторову континуумність; 2) експлікацію автора; 3) дату і місце написання тексту тощо [Оутагекіі 1997, 8.291-295]. Третім компонентом (поряд з текстом і текстуалітетом) постає твір як цілісність, у структурі якого не можуть не реалізовуватися найсуітєвіші для нього компоненти хто і кому, для тексту ж останні не постають вершинно визначальними, оскільки він може існувати і без них, що підтверджується відповідними фактами зі Святого Письма. Для чіткого окреслення статусу тексту в синтаксичному ладі мови і місця в ієрархії синтаксичних одиниць необхідно охарактеризувати і простежити його функціональні ознаки, що наближають і / або віддаляють його від інших синтаксичних одиниць. З-поміж синтаксичних одиниць текст найбільшою мірою наближений до речення. Тому доцільно розглянути визначальні ознаки речення і тексту, простеживши їх співвідносність / неспіввідносність. Основною ознакою речення як синтаксичної одиниці є предикативність, визначальною ознакою тексту виступає його смислова і структурна цілісність, при цьому основними граматичними категоріями речення є предикативність, модальність, темпоральність, загальнотекстовими ж категоріями постають континуумність (нерозчленованість і безперервність у просторово-часовому вимірі), що у своїй структурній ємності охоплює семантику автономності і залежності (рядом лінгвістів ці значення розглядаються як категорійно самостійні), проспекція, ретроспекція, інформативність; мінімальним виявом для речення є певний контекст або ширше текст, а текст постає самодостатнім для власного розуміння. За семантикою речення може бути зрозумілим, оскільки достатньою мірою окреслює ситуацію (Діти приїхали автомашиною з міста до бабусі в село), або незрозумілим: його зміст вимагає ширшого контексту, оскільки в реченнєвій структурі наявні синсемантичні елементи, зміст яких розкривається завдяки іншим реченням (Діти відпочивали саме там - де саме там?). Текст є завжди семантично завершеним і вичерпно зрозумілим, в іншому разі він втрачає свою комунікативну і достатність, і цінність. Водночас речення і текст характеризуються рядом спільних ознак, з-поміж яких можна заакцентувати власні парадигми (щоправда, для тексту властивими є 1) функціонально-жанрова (варіювання тексту в межах певного жанру), 2) функціонально-стильова (видозміна тексту, що пов'язана зі стильовою кодифікацією), 3) функціонально-авторська (варіювання тексту в межах творчості певного автора (пор. варіації тексту повісті "Борислав сміється" І. Франка у його власній творчості; роману "Война и мир" - у Л. Толстого тощо), у формальному аспекті текст може бути повним або вичерпно стиснутим: телеграма, реферат, анотація, резюме і под. (див.: [Потапенко 1997, с. 5 - 15, 2 - 29, 35 - 63 і под.]), а для речення суттєвими постають формально-граматична (базується на морфологічних формах дієслова-присудка), модифікаційна (охоплює різні вияви модифікації типу модальної (Я працюю / Я хочу працювати, Я будую / Я можу будувати, Я йду ІЯ 606 Тема VI. Лінгвістика тексту повинен йти), фазової (Дощ йде / Дощ починає йти, Хлопець працює старанно / Хлопець продовжує працювати старанно), негаційної (Діти йдуть до школи /Діти не йдуть до школи), суб'єктної (У школі голосно співали діти / У школі голосно співали, Ти підеш далеко і побачиш багато І Підеш далеко і побачиш багато), кількісної (У садку достигають яблука / У садку достигає яблук!)), дериваційна (На перетині вулиць трапилася аварія і тому всі автобуси запізнювалися / Через аварію всі автобуси запізнювалися) парадигми, до яких інколи додають також комунікативну (зміни речення щодо комунікативної настанови типу Дівчина несе воду (розповідність) / Дівчина несе воду? (питальність) / Нехай дівчина несе воду (спонукальність) / Несла б дівчина воду (бажальність) / Кажуть, дівчина несе воду (переповідність) (див. детальніше праці [Мельничук 1966; Вихованець 1993 та ін.]), семантичну (можливо, краще семантико-синтаксичну (семантико-синтаксичні видозміни суб'єкта, об'єкта і под.) парадигми (див, тлумачення парадигми речення І. Р. Вихованцем [Вихованець 1993]). Текст постає цілісним утворенням, підтвердженням чого є широка гама синтаксичних зв'язків та відповідних засобів їх реалізації. Внутрішньореченнєві синтаксичні зв'язки у тексті виявляються тільки через його компоненти і на специфіку міжреченнєвих зв'язків суттєво не впливають. У сучасній лінгвістиці аналізу тексту, з'ясуванню закономірностей його організації (лексичної, семантичної, логічної, структурної та ін.) приділяється все більше уваги, хоча при цьому мало з'ясованим і дискусійним є питання щодо структури текстової категорії, її семантики, функціонально-семантичної парадигми, статусу тих засобів зв'язку між компонентами тексту, які постають базовими в його організації. Якщо текстові категорії видається можливим розглядати в різноманітних аспектах, у чому значну роль відіграють саме розуміння тексту і завдання текстової лінгвістики загалом, то проблема синтаксичних зв'язків упирається у визначення засобів поєднання речень у складне синтаксичне ціле, визначення їх варіативності тощо. Значна увага проблемі з'ясування комплексу загальнотекстових категорій приділена в дослідженнях В. В. Виноградова, І. Р. Гальперіна, М. А. Пльонкіна, В. В. Одинцова, М. М. Кожиної, Л. М. Лосевої, М. Б. Храпченка, Є. В. Сидорова, В. А. Кухаренка та ін. Незважаючи на значну кількість досліджень текстових категорій, про їх вичерпну (граничну) кількість можна говорити тільки умовно, оскільки розгляд текстових категорій здійснюється в різних аспектах (лінгвістичному, літературознавчому, культурологічному тощо) з не завжди послідовним урахуванням самої специфіки системності тексту, його синтетично- аналітичного статусу в мовленнєвій комунікації. Останнє цілком природно призводить до не завжди послідовного розмежування площин розгляду тексту в ономасіологічному та семасіологічному аспектах (при цьому слід також враховувати функціональне навантаження паралінгвістичних параметрів, що можуть потлумачуватися як супровідні і як визначальні: жести, міміка, рухи та ін., але їх достатність може розглядатися тільки в межах національно-мовного коґнітивного простору, поза яким вони втрачають своє навантаження і мотивованість, пор. навантаження руху головою на знак згоди в українців (зверху до низу чи навпаки) та болгар (зліва направо чи навпаки), символіку чорного кольору в українців та китайців і под. При визначенні диференційних ознак тексту важливим також постає врахування його функцій, комплекс яких охоплює по суті всі соціально детерміновані, когнітивно значущі, комунікативно спеціалізовані функції мови, оскільки поза текстом не виявляється ні сама комунікативна, ні когнітивна, ні репрезентативна, ні 607 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ естетична, ні етична та цілий ряд інших функцій мови (вияв комунікативного чи функціонально-комунікативного навантаження морфологічної чи синтаксичної форми можливий тільки за умови врахування того мінімального і максимального (міні- і макроконтекст) контекстів, у яких вживається певна категорійна форма). Водночас текст є системним і ця системність постає у двох виявах: 1) текст є результатом інтеграції всіх мовних засобів, внаслідок чого витворюється нова значущість, яка характеризується уже власними структурувальними, семантичними ознаками; 2) текст виступає елементом мовної системи і є одним із її компонентів (якщо торкатися тріади "мова -> мовленнєва діяльність -» мовлення", то текст найбільшою мірою співвіднесений з мовленнєвою діяльністю). Текст є вищою щодо речення синтаксичною одиницею (власне, ієрархічно вершинною мовною одиницею), що мотивується цілим рядом чинників. Комунікативно ускладнюючись, речення виступає з тими чи іншими приєднувальними конструкціями, що на рівні тексту знову ж таки у своїй компактності постають абсолютно цілісними утвореннями. Саме тому таким суттєвим постає з'ясування особливостей зв'язку між реченнями у тексті, оскільки вони (ці особливості) є базовими для формування відношень між останніми. Специфіка внутрішньотекстових міжреченнєвих зв'язків полягає в тому, що на них грунтуються відповідні відношення. Завдання витворення цілісного змісту і його постання в цілісній семантичній ємності зумовлюють спеціалізацію тих чи інших елементів на поєднанні окремих одиниць, що виступають носіями певного категорійного значення. Постаючи самі системно закріпленими у своїй суті (тексі характеризується наявністю внутрішніх чинників безперервного руху у часовому просторі), такі елементи сигналізують про певний тип семантичних відношень між окремим складниками. Текст - це семантично цілісна синтаксична структура з відповідним загальним прагматичним завданням і спрямуванням, що складається з окремих синтаксичних компонентів (речень, складних синтаксичних цілих, надфразних єдностей, розділів, частин тощо, оскільки на сьогодні термінологічне окреслення таких одиниць є недостатнім), поєднаних між собою граматичними, лексичними, стилістичними, логічними засобами. Таким чином, сам текст витворюється завдяки посиленій активізації (рівень такої активізації та напрями її вияву вимагають окремого розгляду) смислових відношень між реченнями і формуванню системи спеціалізованих засобів їх об'єднання. У сучасному синтаксисі наявні яскраво помітні тенденції корелятивності / некорелятивності синтаксичних внутрішньотекстових міжреченнєвих зв'язків і смислових відношень між останніми. Здебільшого, розглядаючи особливості синтаксичних зв'язків між компонентами тексту, звертають увагу на визначені ще М. С. Поспєловим зовнішні та внутрішні зв'язки між реченнями. Актуальність цього питання зумовлюється тим, що встановлення системно закріплених засобів синтаксичного зв'язку та їх різновидів дозволить простежити основні форми їх вияву, з'ясувати рівень їх регулярності / нерегулярності, виявити ступінь нормативності і кодифікованості і под. Відхилення від норми засвідчують специфіку авторського стилю, окреслюють тенденції до синоніміки тих чи інших категорійних форм. При визначенні специфіки внутрішньотекстового міжреченнєвого зв'язку, М. С. Поспєлов констатує: "Основним засобом встановлення внутрішнього зв'язку між самостійними реченнями є вираження того чи іншого часового співвідношення між присудками об 'еднуваних речень" (курсив наш - А. 3.). Простежуючи наявність зовнішнього зв'язку між реченнєвими утвореннями, дослідник наголошує: "Як зовнішній, додатковий засіб вираження синтаксичного зв'язку між самостійними реченнями вживаються 608 Тема VI. Лінгвістика тексту анафоричні елементи (курсив наш - А. 3.)" [Поспєлов 1948, с. 48-56]. Досить чітка диференціація засобів зовнішнього і внутрішнього міжреченнєвого внутрішньотекстового зв'язку спрямована на окреслення закономірностей витворення єдиного часово-просторового текстового тла (така теза не повинна викликати дискусійності, оскільки форма дієслова-присудка акумулює в собі і час, і простір водночас: категорійна семантика часових форм передає відношення дії до моменту мовлення (інтерпретується мовцем, бо мовець сам судить про певний час дії (пор. класичний трикутник "я -> тут -> тепер")), видова ж семантика актуалізує просторові компоненти (пор. з цього приводу міркування М. О. Луценка [Луценко 1985, с. 43-50] та ін.), що є складником загальнотекстової категорії континууму. Співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків реченнєвих утворень є ґрунтом, на якому формується смислове ціле тексту. Твердження про їх значно меншу значущість щодо зовнішніх є просто некоректним, оскільки поза їх активним виявом годі вести мову загалом про текст як цілісне утворення, що постає носієм культурологічних цінностей і достатньою мірою може бути запізнаваним тільки у відповідному національно-когнітивному просторі, оскільки саме його внутрішній потенціал визначає тенденції, напрями і закономірності омовлення того чи іншого факту чи реалії і введення їх у ментальний простір з усією його глибиною (очевидно, семантична глибина певної мови - це все те, що мовлено і написано). Чітке окреслення синтаксичних міжреченнєвих зв'язків дозволить коректно говорити про саму сутність складного синтаксичного цілого, закономірності організації якого в такому разі постають чітко простежуваними і виявлюваними. Це постає особливо актуальним сьогодні, коли в ряді функціональних стилів слов'янських мов стали нормою ті чи інші засоби поєднання речень між собою [Загнітко 1997а, с. 106 - 133; Загнітко 1998, с. 51 - 56; Загнітко 1998а, с. 133 - 137] і функціонування складного синтаксичного цілого як носія компонентарного змісту тексту (пор. закономірності творення складних синтаксичних цілих у ряді жанрів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів, їх кодифікований статус (див.: [Загнітко 1993ґ, с. 133-137]). До найелементарніших міжреченнєвих внутрішньотекстових синтаксичних зв'язків належить ланцюговий, суть якого полягає у лінійній послідовності поєднуваних компонентів, внаслідок чого створюється кумулятивна семантика єдності (зміст одного речення входить складником до смислового тла іншого: перше речення до другого і т.д.). До спеціалізованих засобів реалізації цього зв'язку належить: 1) використання вказівно-замінювальних (компенсувальних) слів субстанційної, ад'єктивної, адвербіальної семантики типу він (вона, воно), цей (ця, це), такий (така, таке): (1) Англійський математик Дж. Непер (1550-1617) і швейцарський математик І. Бюрго (1552-1632) незалежно один від одного ввели логарифми. Теорію логарифмів розвинув Непер. Він розробив способи обчислення арифметичних виразів за допомогою логарифмів і склав детальні таблиці логарифмів (УРЕ); 2) повтор елементів попереднього речення: у тексті (1) у четвертому реченні повторюється власне ім'я Непер, набуваючи семантики посесивності; у другому, третьому реченнях повторюється слово логарифми, вжите у першому реченні (у першому реченні воно несе семантику об'єкта, у другому - атрибутивності, у третьому - інструментальності (у широкому розумінні - об'єкт)); 3) вживання родо-видових понять: (2) 28 серпня розпочався форум україністів у Харкові. На конгресі планується прослухати біля 900 доповідей, провести ряд круглих столів. Метою зібрання є опрацювання подальших напрямів роботи, встановлення відповідних пріоритетів (Літературна Україна. - 1996. - 4 вересня) 604 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ (родо-видовий ряд: форум - конгрес - зібрання, в якому тільки слово конгрес відображає сугь явища, оскільки так названо ці збори самими його учасниками); (3) Усі вулиці в Вербівиі ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки пнів. Усе село наче в розкішних алеях (І. Нечуй-Левицький) (родове слово - село (друге речення), видове поняття - Вербівка (перше речення)); 4) використання синонімів (тут не заторкуеться питання про доцільність і частотність абсолютних, стилістичних синонімів у тексті тощо): (4) Дехто знав, що ииклон - всією розбурханістю своїх темних ваговитих вод. всією нерозпорошеністю сил - насувається. Ішов, рухався сюди день за днем, невблаганно наближаючись своїми атмосферними депресіями, енергіями вітрів, завихрених у грандіозні підстратосферні закрути-спіралі. Напрями руху його намагалися відгадати (О. Гончар) (синоніми: насувається (перше речення), ішов, рухався (друге речення), напрями руху (тобто рухається) (третє речення)). Ланцюговий зв'язок базується на закономірностях поєднання речень, розташованих одне за одним, тобто витворюється своєрідна спадкоємність смислового їла. Остання виявляється в тому, що кожне наступне речення ускладнюється смисловою ємністю попереднього (1, 2, 3). Ланцюговий зв'язок може утворювати цілісні промені або їх пучки, які пронизують ряд речень (не обов'язково таких, що перебувають у контакті і знаходяться у лінійній послідовності), при цьому такі речення пов'язані між собою безпосередньо (синонімія, родо-видові зв'язки і под.): ...розпочався форум —> Метою зібрання... 1 т На конгресі планується... З-поміж спеціалізованих засобів ланцюгового зв'язку найбільшою частотністю характеризуються вказівно-замінювальні слова (у більшості шкільних (інколи і вузівських) підручників вживання цих елементів натомість іменникових чи інших слів відносять до синонімії), вони охоплюють у текстах абсолютну більшість послідовно пов'язуваних речень. Пріоритет у цьому класі текстозв'язувальних елементів належить словам типу цей, ця, це, ці (хоча саме елемент це є найабстрагованішим від конкретного семантичного наповнення і тому постає найчастотнішим навіть у цій групі слів): (5) Лише в Україні від Чорнобильської катастрофи постраждало понад дванадцять міст - чимало їх і в Білорусі, і в Росії. В уих містах багато спільних невирішених постчорнобильських проблем - економічних, демографічних, соціальних (Шлях Перемоги. - 1998. - 16 вересня); (6) За майже півстоліття творчої роботи поет (Федір Ісаєв - А.З.) видав одинадцять збірок. Це - "Лірика", "Червона калина", "Ровесники"... (Літературна Україна. - 1998.- 17 вересня). Замінювально-вказівні елементи цей, ця. це, ці можуть переносити в реченнєву структуру надзвичайно ємний зміст, що охоплює цілий ряд пропозицій (їх граничну кількість встановити неможливо): (7) Але в ту 36-ту зону ви потрапляєте, яку пекло, де біля входу на вас чекають чорти різного рангу. Перші два місяці вони підглядають і підслуховують, щоб встановити ваші найвразливіші больові точки. Далі закулісна режисура "чорних вовків" буде планувати систематичний тиск з метою морально зламати особистість і змусити її зректися себе, щоб потім покірно приєднатися до ритуалів ненависницької системи - великого соціалістичного лагеру, того лагеру, що розкинувся па одну шосту земної кулі, що в 1968 році виставив танки проти демократії в окупованій Празі. 610 Тема VI. Лінгвістика тексту Але зламатися - це відвернутися від друзів і перейти на бік конвою та жалюгідних колишніх поліцаїв, що прислуговують і нинішній владі. Отже, порядна людина на це не йде, тому її б 'ють щоденно, особливо "по костям " (карцер з голими нарами) і "по желудку" (позбавляють права закупу на 5 карбованців чаю, сухарів, цукерок-подушечок) (Є. Сверстюк. Остання зона Василя Стуса // Літературна Україна. - 1998. - 24 вересня). Тут (приклад (7)) елемент це вбирає в себе надзвичайно ємну інформацію. Така функція елемента це мотивується відсутністю в нього будь-якого значення поза контекстом [Мовгупвкі 1984, 8. 242]. Якщо для займенника як такого загалом притаманна функція ситуативно і контекстуально семантично мотивуватися і наповнюватися, то, поза всяким сумнівом, словам це, то / те належить у цій площині провідна роль не тільки за ємністю уміщуваного (охоплюваного) змісту, але й за частотністю і самим тєкстотвірним потенціалом. На особливий статус займенника це і то І те вказують навіть автори нормативних граматик слов'янських мов, наголошуючи на їхній комунікативній перспективі. Так, 3. Клеменсевич констатує, що займенник Іо "...може відноситися до певного явища, факту, вираженого в попередньому висловленні або у попередніх висловленнях" [К1етеп8Іе\уіс2 1984, 8. 53]: (8) Міііег, оа'кда' Шкакгоіпіе тіпізігомаї і ароікаї хіе г раріегет огаї теїота еигоре]$кіті роїііукаті, зіаі 2 віє ре\упут хіеЬіе рга§таІукіет. Ме гаюаіуіо Іо пе%агу\упіе паіе&о рориіагпоісі, у/уЬогу \уу%гаІ геїесуа'отапіе (Роїігука. - 1998. - С.44. - 8.25); (9) Не показується йому (чоловікові - А.З.) вправді. але радий, коли хто пристане послухати його (соловейка - А.З.) пісні, немов тішиться, що найшов любителя своїх тонів. Бо ж треба знати, що соловей свідомий краси свого голосу і не дасть будь-кому перевершити себе в артистизмі. Солов'ї ведуть за те_ між: собою справдішню боротьбу, сідають один над одним, щоби противника повністю закричати (В. Л. Лебедова. Соловей). У межах тексту засоби реалізації ланцюгового зв'язку не постають відокремленими й ізольованими один від одного, вони перетинаються у своєму активі між собою, витворюючи цілісну струнку систему, завдяки чому не впадає в око одноманітність вияву ланцюгового зв'язку: (10) У місті завершено закладення на зимове зберігання сільськогосподарської продукції врожаю нинішнього року. Про це. повідомив редакцію "Хрещатика" генеральний директор акціонерного товариства "Київський оптовий ринок" Володимир Терьошин. У сховища районних плодобаз закладено 7333 тонни картоплі, 5582 тонни капусти, понад 4 тисячі тонн коренеплодів. Уся городина добірна, її заголотовлено переважно з приватних садиб. ...Овочі (а їх заготовлено більше) і фрукти надходитимуть протягом зими до магазинів міста (Хрещатик. -1998. - 1 грудня) (родо-видові зв'язки: сільськогосподарська продукція (перше речення) -> картопля, капуста, коренеплоди (друге речення) —> городина (третє речення, воно уміщує дві предикативні частини) —> овочі і фрукти (четверте речення)); (вжиток вказівно-замінювальних слів: городина (третє речення - перша предикативна частина) -> її (третє речення - друга предикативна частина): інформація першого речення —> про це (друге речення)); синонімія (городина (третє речення) -> овочі (четверте речення). Особливої уваги заслуговує паралельний зв'язок, що полягає в однаковому формальному вираженні функціонально співвіднесених членів речення. Мова передусім йде про розташовані контактно поєднувані речення. Останнім часом розмежовують сильний і слабкий паралельні міжреченнєві зв'язки [Сучасна 1997, с. 373-382]. До сильного паралельного зв'язку належить такий, при якому взаємодія 611 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ функціонально співвіднесених членів поєднуваних речень посилюється повтором акцентованих компонентів останніх і вони здебільшого виносяться або в абсолютний початок, або в абсолютний кінець речень: (11) Великим, може, на міру Олександра і Цезаря полководцем був Святослав Завойовник, але, не менш певно, надто слабим був політиком і політиком зі своїм наївно-лицарським "Іду на ви". Великої дуті і орлиного ока був гетьман Дорошенко. "Сонцем Руїни " названий, але палке українське серце згубило і його, і батьківщину, бо зрада жінки те серце зламала в час вирішального бою. Великим політиком був Мазепа, певно таким великим, що розум політика заморозив в нім серце войовника і навіть... коханка (Є. Маланюк. До Шевченкових роковин). Посилення паралелізму функціонально співвіднесених членів речення зумовлює також наявність у структурі речень носіїв семантики переліку: (12) З одного боку, справді, після таких відносних неудач російських військ (1841, 1842, 1843 рр.) Микола І поставив перед ними завдання в кампанії 1845 року зламати хід подій на свою користь, особисто давши відповідні докладні інструкції, - але знову мети не було досягнуто. Сам імператор не приховував свого роздратування: "Кавказский корпус времепно усилен бьіл 5-м корпусом с двоякой целью: 1) Исправить несчастия 1843 года. 2) Поразить скопища Шамиля и утвердиться в занятьіх областях. (...) По ходу происходившего в походе сего года должно сотать, что ни та, ни другая цель впотіє не достигнути ". І Микола вимагає зміцнити кавказькі "загони" десятками нових батальйонів. Але, з другого боку, всім зрозуміло, дивлячись на зітертий у порох Грозний, - що сили аж надто нерівні ("...Бесконечньїе вереницьі двигающихся с севера войск: место убитого солдата тотчас заменялось другим, и горцьі недаром говорили: "Русские солдати как трава: не успел скосить, после первого дождика новая виросла") і що брутальніший військовий колос, перед яким дрижить налякана не на одне століття Європа, рано чи пізно розтопче народи Кавказу, здійснивши гасло Ціціанова: "Или покоритесь, или сотритесь с лица земли" (І. Дзюба. "Застукали сердешну волю..." (Шевченків "Кавказ" на тлі непроминального минулого). - Київ: Дніпро, 1995.-С. 34-35). Загалом паралельний зв'язок ґруніується на співвідношенні видо-часових форм дієслів-присудків, що уможливлює розгляд останніх як внутрішніх чинників міжреченнєвої взаємодії [Рохлин 1988, с. 45]. За умови тільки такої міжреченнєвої взаємодії, нічим іншим не підкріпленої, реалізується слабка форма паралельного синтаксичного зв'язку. Подібна взаємодія здебільшого посилюється смисловим співвідношенням поєднуваних речень: (13) Різнобарвним і гострим кавказьким коктейлем по-різному причащалося не одне покоління російських літераторів. Кавказька тема породила в російській словесності не одну, а кілька окремих традицій, одні з яких з часом вичерпувалися, а інші - розросталися. В історичній перспективі найпродуктивнішою виявилася традиція "позачасової", "очищеної" від політичних нашарувань рецепції Кавказу, традиція лірико-філософських рефлексій... [І. Дзюба. Зазнач, праця. - С. 20 - 21]. У струкгурі тексту (13) наявна не тільки співвідносність форм дієслів-присудків причащалося - породила - виявилося, але й смислова єдність трьох поєднаних у складне синтаксичне ціле речень. При аналізі функціонального співвідношення видо-часових форм дієслів- присудків здебільшого звергають увагу на те, що "...рух форм минулого часу доконаного виду створює зміну дій, які витісняють одна одну, та їх результатів у хронологічній послідовності", таким чином "...минулий час доконаного виду... 612 Тема VI. Лінгвістика тексту відрізняється динамізмом" [Виноградов 1986, с. 442], пор.: (14) Отаман Світозар, Хоробрі з Найхоробріших низько вклонились святому чудо-дереву Мові, його Охоронцю Сивобородому, притисли шпорами кінські боки і помчали в бій, на ворогів своїх. Скоро гострі мечі по ворожих головах погуляли, підступного царя Нелюда з рідної землі вигнали, вкривши ганьбою його ім'я. А про народ волелюбний, про Хоробрих з Найхоробріших, про отамана Світозора полинула слава по білому світу (М. Магера. Казка про Хоробрих з Найхоробріших // Літературна Україна. - 1998. - 19 листопада). Реальна динаміка зображуваних подій у тексті (14) відтворюється співвідношенням видо-часових форм вклонились — притисли - помчали — погуляли - вигнали - полинула. Форми ж минулого часу недоконаного виду виявляють описово зображувальний характер руху, вони посилюють ємно-панорамне тло подій, які співіснують і співвиявляються: (15) У нагірньому місті під старою річкою, яка, здавалося, текла собі, не знаючи сумнівів, жило дівча - вперте, тонкостанне й пекуче, як спечний вітер. Витвір давнього, стихійного злиття далеких - і ментально, й географічно - народів, дівча мало ті натуральні форми, лінії, що у всіх племен і народів звуться магнетичною красою, навіть у найлихіших її виявах (І. Павлюк. Мова молекул // Сучасність. - 1998. - Ч. 10. - С. 11). Співвияв й однопанорамність подій у тексті (15) передається формами текла - жило - мало. Об'єднання речень у тексті може поставати наслідком їх кумулятивної інтегрованості (кумулятивна інтегрованість - це складна назва, витворена з двох компонентів, у якій кумулятивність означає постання структурної цілісності двох або більше одиниць, внаслідок їх поєднання за допомогою певних синтаксичних засобів, а другий (інтегрованість) компонент наголошує, що постпозитивне/і речення включене/і у зміст попереднього, тобто внаслідок інтегрування створюється смислова єдність). Такий зв'язок забезпечується 1) сполучниками та аналітичними словосполуками, що функціонально можуть буги прирівнені до сполучників: та, і, а, але, адже, однак, і звичайно, але насамперед, а все ж таки, та вже аж ніяк, а ніякою мірою і под.: (16) 3 перспективи геть пізнішого часу вся авантюра виглядає (як і сказано) поганим водевілем. Але в радянських тодішніх обставинах таких водевілів було багато. Але мільйони дійових осіб, мобілізовані й наймані, як Галицький, "добровільні", як Н, держава в державі, усі в машкарах, з поміняними прізвищами, усі під іцодениою загрозою, все облуда - Галицький, який зовсім не Галицький, Н., який не Н. (Ю. Шерех. 28 днів особливої служби соціялістичній батьківщині і по тому // Сучасність. - 1998. - Ч. 10. - С.101); (17) 8аМат Ни.щпрі йамто Іети а'озгеа'І а'о шпіохки, іе теїокгоіпе сіоргоюагігапіе а'о коп/гопіас/і )еаІ таїо гугуком>пе. Иаюеі §ау гг()ау гаспоМе ос/роюіаа'аіу га'есуа'оп'апіе, гаюзіе тіаі сга5 па гаюагсіе ц> о&іаіпіе] сптіі котрготізи і ипікпіесіе аіаки. А іеііі гаспоа' піе роігаЩ осіротеа'гіес - 8аМат озіОеаІ коггузсі (Оагеїа \УуЬогсга. - 1998. - 18 §гш1піа); 2) спеціальними реченнями: питальними, філософсько-сентенційними та ін.: (18) Престиж: Інституту мовознавства і його органу сьогодні стоїть на нулі або нижче нуля. Можна побоюватися, що коли в журналі й далі буде дух Русатюка, ртуть не піде вгору. Чи можна поліпшити становище? Певно, що так. Чимало тем і проблем у теперішніх обставинах УРСР залишаються закритими для об 'єктивного наукового дослідження (Ю. Шерех. Поза книжками і з книжок. - Київ: Час, 1998. - С.247). У тексті (16) роль кумулятивно-інтегративного засобу відіграє сполучник але, повторюваний двічі, він посилює інтегративність семантики, наповнюючи її 613 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ градаційно-кульмінаційною висновковістю. Подібний зв'язок ні в якому разі не слід ототожнювати з явищем парцеляції в межах простого чи складного речення. Інтегративно-кумулятивний внутрішньотекстовий міжреченнєвий зв'язок спрямований на забезпечення смислової єдності об'єднуваних частин (при цьому останні не виступають комунікативно достатніми одиницями, оскільки це притаманно тільки складним синтаксичним цілим як смисловим і структурним єдностям), пор. смислову і структурну недостатність речення За своє життя вона побачила багато у контексті: (19) Марія сповільна підходила до свого подвір'я. На душі було чомусь тривожно. Вона не могла навіть пояснити причину цього неспокою. За своє життя вона побачила багато. Тут були і війна, і голод, і знущання фашистів, і щоденна недовіра "своїх ", хоча якими вони були своїми і для кого вони були своїми? Не минало такого року, аби когось не арештовували, когось не судили за крадіжку трьох-чотирьох колосків з поля, на якому вони просто гнили, але взяти їх кому-небудь з колгоспників воронь Боже (А. Яна). Вважаємо не вельми коректним віднесення парцельованих утворень і розгляд способів їх приєднання до речення на рівні текстових зв'язків, оскільки у цьому разі про речення як таке у системному та віртуальному вимірі говорити не видається можливим. Міжреченнєві синтаксичні зв'язки постають засобами організації складного синтаксичного цілого (ССЦ) як одного з елементів текстової структури (за Г. Я. Солгаником ССЦ становить другий ярус після речення (перший ярус) ієрархічної будови тексту, третій рівень становлять особливості розгортання теми: одне або декілька ССЦ, об'єднаних розвитком теми, четвертий ярус - розділи твору (він не завжди реалізується, за відсутністю останніх), п'ятий ярус - частини і шостий ярус - завершений твір, який являє собою функціонально, семантично і структурно завершений текст [Солганик 1973, с. 187- 188]). Якщо й звертати увагу на значущість парцелятів у внутрішній будові тексту, то слід це здійснювати із застереженням того, що розглядається текстовий аспект речення і його комунікативний вимір. Окремо варто зупинитися на коаліційно-імпліцитному зв'язку, коли два і більше речень об'єднуються в ССЦ завдяки розвитку певної теми. При цьому самі формальні засоби зв'язку імпліковані, хоча їх легко при необхідності відновити. У цьому разі коаліційність означає об'єднання речень на основі розкриття певної теми, що постає тим об'єднавчим началом, навколо якого розгортається сама розповідь (на цих засадах побудована більшість анекдотів, у яких те чи інше вульгарне слово не називається (не експлікується), хоча для співрозмовників його семантика чітко окреслена): (20) Две фермерши копались на огороде. Одна из них вьітащила из грядки огромную морковь. Долго рассматривала ее, потом сказала: "Совсем как у моего мужа". - "Вот ото да! Такой большой?"'— завистливо спросила подруга. - "Нет, - ответила женщина. - Такой же грязньш"). При коаліційно-імпліцитному зв'язку саме слово-тема (слово-образ, слово-стимул, слово-мотив), імплікуючись, вивільняє місце, яке повинно бути заповнене ним самим. У силу цього воно випромінює свій потенціал поза самого себе. Ця еманація виступає досконалою і найнасиченішою побіля центру тексту, на периферії набирає нижчих форм вияву: (21) ТгареоЧа Ігакусгукдт піе гасгеїа $іе мігаї 2 кргоюаа'гепіет шпкс]і (Ж2 т 1991 г. 01и%а н>оупа г Ігапет, гакопсгопа м> 1988 г., Іеі геЬгаІа зігазте іпто. Ргаше саіе рокоіепіе гу]е п> Іуск піепаїигаїпуск м/агипкаск. Сепегу а§геуі па Киюер юикас паїеіу чі копсерс/і ^о]пу ігаско-ігапзкіе), кіогд ігаскі аукіаіог ргоюасІгИ ч> ітіепіи і па ггесг ССЙЄЦО агаЬзкіе%о змгіаіа. Ро озтіи Іаіаск Ігак нузгеаЧ 7. піе] т. теїкіті зігаїаті Іи&кіті і таіегіаіпуті. АгаЬзсу щизхпісу піе Ішаріїі щ г ротосд апі Іут Ьагсігіе] гекотретаЩ. ЗаМат игпаї тес, іе Ьо§асІп>а 614 Тема VI. Лінгвістика тексту Ким>е]1и ~ им>агапе§о рггег Ігак га згіисгпу Ьл/дг ВгуІу]сгукдн> - епос ч> сгезсі ггекотретщд хігаїу ропіезіопе VI маїсе "га агаЬзкц зргащ" (Сгаеіа \УуЬогсга. - 1998. - 18Јгиапіа). Весь текст (21) об'єднаний завдяки слову-темі Іга&ейіа, що підтверджується наявністю конкретизаторів його семантики: ую]па, а^геща, копсерс/'а мю]пу, юіеікіе зігаїу Іисігкіе і таіегіаіпе і под. У всіх реченнях, крім першого, семантика слова Іга§еаЧа є імпліцитною, внаслідок її сильного потенційного вияву між реченнями витворюється коаліція, що розвиває одну тему. Засоби синтаксичного міжреченнєвого зв'язку можуть розташовуватися лінійно: кожне наступне речення уміщує відповідний формант поєднування (пор. приклади 0)> (2), (3), (4), (5), (6), (7), (8)). Такий різновид синтаксичного зв'язку є контактним. Він здебільшого виявляється у послідовному та ланцюговому зв'язках. Йому протиставлений дистантний зв'язок, особливістю якого є репрезентація того чи іншого елемента (за його допомогою пов'язуються речення) у конструкціях, що розташовані опосередковано одна від одної: (22) У полі давно дозрівали різні овочі, до них кожного просто манило. Сонце ніби висіло у повітрі. Хотілося покинути усі ігри і забави і стрімголов кинутися туди, у поле, до помідор, що наливалися червоним соком, до огірків, що так принадно вилежувалися під огудинням, до всього цього багатства (А. Яна) (повтор елемента у полі / у поле є опосередкованим однією реченнєвою структурою, подібне властиве і родо-видовим зв'язкам: овочі - помідори - огірки). У тексті між реченнями постають смислові відношення, засобом організації яких виступають синтаксичні зв'язки. їх характеристика потребує окремого розгляду, а тут варто було б зазначити ряд випадків корелятивності синтаксичних зв'язків і смислових міжреченнєвих відношень. Поширеними виступають інформаційні смислові відношення, суть яких полягає у розширенні ємності слів опорного речення або останнього загалом. Такий тип відношень корелює з ланцюговим (приклади (1), (7), (8)) зв'язком. Пояснювально-мотивувальні міжреченнєві відношення характеризуються супровідним смисловим відтінком постопорних речень. Здебільшого такі відношення корелюють з інтегративно-кумулятивним (приклад (19)), коаліційно-імпліцитним (приклади (20), (21)) зв'язком. Окремо слід наголосити на особливості аргументаційних та коментувальних смислових відношень, при яких постопорне речення, як правило, є аргументом попереднього або ж коментує наведені у ньому факти, дані тощо. Арґументаційні відношення співвідносяться з інтегративно-кумулятивним зв'язком, що має місце при вживанні тих чи інших засобів актуалізації протиставлення (приклад (16)). Уже у цьому разі наявна асиметрія синтаксичного зв'язку та смислових відношень, оскільки той самий тип зв'язку корелює з різними типами відношень. Коментувальним відношенням притаманний широкий діапазон смислових відтінків. Основним з них варто вважати розширення ємно-інформаційного тла препозитивної реченнєвої структури через покликання на неї відповідними засобами постпозитивного речення типу займенника це, те (приклад (7)). Такий тип смислових відношень також корелює з інтегративно-кумулятивним зв'язком. У нинішній науці не приділяють уваги особливому типу смислових міжреченнєвих відношень, що пронизують здебільшого усю структуру тексту і які можна назвати концептуально-парадигматичними. їх суть полягає в тому, що одне з речень, постаючи опорним, утримує на собі увесь спектр доцентрових внутрішньотекстових зв'язків: таке речення може виступати заголовком або уміщуватися у будь-якій частині тексту. Воно, власне, і становить концепт усього тексту, що уточнюється, поглиблюється, розвивається у подальшому. Такі смислові 615 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ відношення у чомусь нагадують аргументаційні та коментувальні, їх відмінність полягає в тому, що при аргументації наводяться ті чи інші тези на користь висловленого, а коментувальні спрямовані у доведення і коментар репрезентованої інформаії. Таким чином при арґументаційних і при коментувальних відношеннях відсутнє висловлення концепта в опорному реченні і постійне покликання на нього, пор.: (23) В. Непомнящий. Феномен Пушкина в свете очевидностей (Через 125 речень у третьому розділі читаємо: Увидев —уже вторинно — в заголовке "феномен ". иной внимательньш читатель, может бьіть, усмехнется; ниже, думаю, будет ясно, почему нельзя без зтого слова обойтись - как и без некоторьіх перекличек с предидущей моей новомирской статьей; тут також працює на базово-концептуальне речення повтор тези: Одно из ... опасньїх мест Василий Андреевич усмотрел в "Стихах, сочиненньїх ночью во время бессоницьі" (октябрь 1830, Болдино): Жизни мьішья беготня.../ Что тревожишь ти меня? - писал Пушкин... Через п'ять речень: Строки зта бьіла понята (и по сию пору нередко понимается) как единьїй слитньш троп, а именно - метонимия...; знову ж таки в інтервалі двадцяти речень: Зато от начала до конца как свиней лежит строка Жизни мишья беготня: центр тексти, его черная дьіра; подібну періодичність подибуємо до кінця тексту (Непомнящий В. Феномен Пушкина в свете очевидностей // Новьій мир. - 1998. - №6. - С. 191 - 215). Таким чином, витворюється парадигма семантичних модифікацій-інтерпретацій концепта та простежується цілий спектр формальної репрезентації останнього. Особливий статус належить асоціативно-образним смисловим міжреченнєвим відношенням, що передбачають розгортання текстового тла на основі асоціацій, уявлень. Такий тин відношень корелює з коаліційно-імпліцитним зв'язком, хоча тільки ним не обмежується (приклади 20, 21). Специфіка асоціативно-образних міжреченнєвих відношень полягає також у тому, що в їх основі можуть бути асоціативно-цільові слова, слова-образи, слова-символи, слова-теми тощо, пор. структурування народної пісні на основі слова-образу калини, тополі і под. Література 1. Виноградов 1986 - Виноградов В. В. Русский язьїк. Грамматическое учение о слове. - Изд. 3-є, испр. - М.: Вьісш. шк., 1986. - 640 с. 2. Вихованець 1993 - Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. - К.: Либідь, 1993. - 368 с. 3. Гальперин 1981 - І а м.мерин И. Р. Текст как обьект лингвистического иселедования. - М., 1981.-139 с. 4. Загнітко 1997а - Загнітко А. П. Типологія семантико-синтаксичних відношень // Восточноукраинский лингвистический сборник. - Вип.З. - Донецьк: Вид-во ДонДУ, 1997. - С. 22 - 34. 5. Загнітко 1993ґ - Загнітко А. П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис словосполучення і простого речення. - Донецьк: Вид-во Донецьк, ун-ту, 1993. -177 с. 6. Загнітко 1998 - Загнітко А. П. Категорія елімінації: структура і семантика // Семантика і прагматика граматичних егруктур: 36. наук, праць / Укл.: Анатолій Загнітко (наук, ред.) та ін. - Донецьк: Вид-во ДонДУ, 1998. - С. 51 - 56. 7. Загнітко 1998а - Загнітко А. П. Синтаксична поетика Василя Стуса: тенденції і закономірності // Лінгвістичні студії: 36. наук, праць: Вип.4 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук, ред.) та ін. -Донецьк, 1998. - С. 133 - 137. 8. Луценко 1985 - Луценко Н. А. Вид и время (Проблеми разграничения и взаимодействия) // Вопросьі язьїкознания. - 1985. - № 2. - С. 43 - 50. 616 Тема VI. Лінгвістика тексту 9. Мельничук 1966 - Мельничук О. С. Розвиток структури слов'янського речення. - К.: Наук, думка, 1966. - 324 с. Ю.Поспелов 1948 - Поспелов Н. С. Проблема сложного синтаксического целого в современном русеком язьіке. Кн. 2. - М., 1948. - 162 с. П.Потапенко 1997 - Потапенко Е. И. Сжатьій текст и его лингвистическая характеристика. - Днепропетровск, 1997. - 148 с. 12Рохлин 1988 - Рохлин А. С. Сложное синтаксическое единство в современном русеком язьіке. - Краснодар, 1988. - 54 с. ІЗ.Солганик 1973 - СолганикГ. Я. Синтаксическая стилистика. - М.: Вьісш. шк., 1973.-196 с. 14. Сучасна 1997 - Сучасна українська мова / За ред. О. Д. Пономарева. - К.: Либідь, 1997.-400 с. Н.Оутагекп 1997 - Путагякіі М. і. Текст и текстуалитет в культурном пространстве славян // Асіа-Роіопо-Киїпепіса II, 1997. - ОІ82Іуп, 1997. - 8. 291 - 295. 16.К1етеп8Іе\УІс2 1984 - КІСПІСІШЄУУІС/. X. РосІ8Іа\уо\уе \уіааоіпо8сі г §гата1укі ^гука роІ8кіе§о: \Уус1. XII. - \Уаг8га\уа, 1984. - 154 8. 17.Мо8гуп8кі 1984 - Мозгуїізкі Ь. \Ґ8І?р сіо Яо1о§іі 8ІомагІ8кіе^ - \Ґаг82аша, 1984.-344 8. Опубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. - Донецьк: ДонНУ. 2001. - С. 472 - 487.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.