Переклад належить до тих феноменів творчого пошуку, коли через власне серце, власну душу та через власний вимір світовідчуттів автор про­пускає творчі пошуки інших митців та пропонує їхнє прочитання й звучання. У мовний простір вводиться силове поле іншого національно-мов­ного світосприйняття. Варто наголосити, що Стані­слав Жуковський виявив неабияку сміливість, зважившись на переклад поезій класиків світового письменництва, чиї твори перебувають в актив­ному українському перекладацькому полі віддавна. Автор здійснив справді титанічну працю, охопив­ши досить широке часове і географічне коло, та виявив максимум витримки, скрупульозності та наполегливості.

Будь-яка література, будь-який художньо-мистецький твір є феноменальним явищем власної національно-культурної спадщини, постає склад­ником її розбудови чи розвою, й самим перебігом історії йому так чи інакше визначаються місце, статус і роль у пізнанні духу певного народу, його світоглядних орієнтирів та ін. Часто творчість певного митця стає наріжним каменем якісно нового етапу розвитку народу, нації, вивершення його самоідентифікаційних, самовизначальних і консолідаційно-концентраційних начал тощо. Підтвердженням цього є, поза всяким сумні­вом, епохально-знакова творчість низки митців, зокрема Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмон­това, Сергія Єсеніна та інших. Цю низку славет­них імен можна продовжувати. Спроба із позиції

5

сьогодення перечитати, перепрочитати – осмисли­ти, переосмислити – усвідомити, переусвідомити спадщину тих, хто притягує до себе крізь віки або творить сьогодні й не залишає байдужим не тільки з огляду на довершеність своїх художніх творів, не лише своїм відшліфованим мовленням, а й образною глибиною, розмаїттям метафор, узагальнень, переосмислень тощо, є важливою та водночас надзвичайно складною річчю, оскільки такий аналіз не завжди повною мірою враховує увесь обшир текстуалітету, тобто комплексу соціальних, історичних, культурних та інших чинників, що зумовили з’яву певного твору, актуальність твор­чості митця для того часу та для досить нерівно-рядного, нерівновимірного, постійно мінливого сьогодення. Тому таким привабливим і водночас ак­туальним є прочитання Станіславом Жуковським творчого напрацювання попередників й переклад їхніх творів сучасниками.

Кожна епоха має власне прочитання, осмислен­ня тих постатей, які є етапними в її розвитку або ж творили в ній і були співучасниками усього; водночас таке прочитання, очевидно, у своїй ємності складає певну цілісність, стрижнем якої є той чи інший смисловий – концептуальний інваріант, а відповідне прочитання – перечитування – осмислення – пере­осмислення є варіантом (у кожну відповідну епоху -і таких перепрочитань, переосмислень може бути надзвичайно багато, вони складають відкритий ряд, який може бути продовженим у будь-яку мить – чи як підтвердження вже виявленого, або як абсолютне заперечення попереднього осмислення) щодо ньо­го. Крізь розмаїте сьогодення з його мінливими

і ледь вловними перебігами сутнісних величин будь-яке осмислення та пізнання минулого й того, що створене сучасниками (але вже встигло стати не такою далекою історією, можливо, щоправда, до кінця ще не вибродило), є помноженим на всі смисли прочитаності певного митця, майстра, того чи іншого літературного періоду, що вже знані або заховані в різноманітних книгосховищах, книгозбірнях і тільки видобуті на світло стають відновленими – оновленими. Саме цього й прагне Станіслав Жуковський, пропонуючи сучасному читачеві переклад відомих і популярних творів видатних майстрів російської, білоруської, грецької та інших поезій.

Твори Олександра Пушкіна, Василя Жуков­ського, Сергія Єсеніна, Олександра Блока ніколи не сприймалися українцями як чужі. Закономірно виникає бажання порівнювати, наскільки Стані­славу Жуковському вдалося подужати неминучі складнощі інтерпретування класичного тексту й сказати нове слово в українському перекладо-знавстві.

Тематика творів, обраних для перекладу, близька та зрозуміла автору: кохання, краса навколишнього світу, проблема митця і т. ін. Тому переклади позначені природністю, невимушеністю. Станіслав Жуковський свідомо чи підсвідомо привносить у російські поезії український колорит. Наприклад, назву вірша «Утес» Михайла Лєрмонтова він перекладає як «Бескид» замість більш точного «Скеля».

У Станіслава Жуковського неважко зауважити намагання триматися якомога ближче до оригіналу: дотримання віршового розміру,  принципу риму-

6

7