Мова — один із найвизначніших
божественно-людських витворів, універсальне надбання людства й
універсальна реальність суспільного існування. Це, за висловом
німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, оселя
людського духа. І не дивно, що люди ще в давні часи
зацікавились мовою і створили про неї науку — мовознавство.
Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську
мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.
Отже, предметом мовознавства є мова як
притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі
конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й
динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх
взаємозв’язках та взаємодії з іншими соціальними
феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо).
Проблеми сутності мови, її функцій, структури і
розвитку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною
умовою мислення, існування й поступу суспільства. Через
пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.
Мовознавство — одна з найдавніших і найрозгалу-
женіших наук. Усі мовознавчі дослідження
розподіляють між двома підрозділами цієї науки —
конкретним (частковим) і загальним мовознавством.
Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика,
полоністика, богемістика, русистика) або групи
споріднених мов (славістика, германістика, романістика
тощо). Загальне мовознавство вивчає загальні
особливості мови як людського засобу спілкування, а також
структуру й закономірності функціонування всіх мов світу.
Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що
вивчають у курсі загального мовознавства, на дві
групи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому
значенні) і теоретичним мовознавством. У такому разі
загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка
вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням
конкретних лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика,
структура всіх мов світу, типологія мов тощо). На
відміну від власне загального мовознавства до
теоретичного мовознавства можуть бути віднесені лише
лінгвістичні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови
як суспільного явища в її відношенні до інших явищ
дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову
взагалі, наукою про природу й сутність мови. Уся
проблематика теоретичного мовознавства може бути зведена
до трьох проблем: 1) природа й сутність мови, її
організація; 2) відношення мови до позамовних явищ; 3)
методологія мовознавства. Отже, загальна структура
мовознавства має такий графічний вигляд:
…
Однак традиційно не розмежовують загальне й
теоретичне мовознавство і всі перелічені вище проблеми
розглядають у загальному мовознавстві.
Між конкретним і загальним мовознавством існує
тісний зв’язок: усе нове, відкрите при вивченні окремих
мов, з часом входить до теорії загального мовознавства
і, навпаки, кожне теоретичне досягнення
використовується у практиці дослідження конкретних мов.
Існують й інші детальніші класифікації
мовознавчих дисциплін. Так, зокрема, в конкретному
(частковому) мовознавстві виділяють синхронічне і діахроніч-
не. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти
конструктивне (лінгвістика мови), функціональне
(лінгвістика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство
[Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах загального
виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке
методом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені
мови. Поза конкретним і загальним мовознавством
виокремлюють прикладне мовознавство.
Традиційно курс загального мовознавства охоплює
історію мовознавства, теорію мови і методологію
мовознавства (під останньою розуміють науку про методи
лінгвістичного аналізу). Уведення історії
мовознавства до структури курсу загального мовознавства
зумовлене тим, що історія мовознавства — це
нагромадження знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки,
поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення
методології мовознавства. Мовознавство розвивається
спіралеподібно, спираючись на знання, здобуті людством на
всіх попередніх етапах його розвитку.
Курс загального мовознавства має підсумковий
характер. Він узагальнює дані попередньо вивчених
лінгвістичних дисциплін і дає їм теоретичне
обґрунтування. Головне завдання курсу загального
мовознавства — розширення загальнолінгвістичної підготовки
словесника, а також поглиблене вивчення проблем, які
не могли бути висвітлені в попередніх курсах,
ознайомлення з основними напрямами, ідеями і
проблемами сучасного мовознавства, озброєння майбутнього
спеціаліста методами наукового дослідження мови.
Іншими словами, мета курсу загального
мовознавства — поглиблення теоретичного і професійного рівня
як майбутнього дослідника мови, так і майбутнього
вчителя.
Загальне мовознавство має не тільки велике
пізнавальне значення; воно позитивно впливає на методику
викладання мовних дисциплін у школі і вищому
навчальному закладі. Викладачеві-філологу необхідні за-
гальнолінгвістичні знання для того, щоб свідомо
орієнтуватись у своєму предметі, розуміти зміни теоретичних
положень і підходів (парадигм1) до вивчення мови, пере-
1 Парадигма (від грец. рагасівіцта « приклад, зразок») — теорія,
прийнята як зразок вирішення дослідницьких завдань, тобто вихідна
концепція, модель постановки проблем та їх розв’язання, методів дослідження,
Що панують протягом певного історичного періоду в певній науці.
Поняття парадигми знання введене Т. Куном у 60-ті роки XX ст.
будови в навчальних програмах, уміти правильно
оцінити нові досягнення в науці, а також ефективно
організувати методику навчального процесу. Один із видатних
сучасних фізиків Луї де Бройль писав: «Дослідження
живить викладання, а викладання, необхідне для того,
щоб факел науки переходив від попереднього
покоління до наступного, зміцнює дослідження» (цит. за: [Суп-
рун 1978: 4]).
Серед основних питань, які ставить і розв’язує
загальне мовознавство, — питання про природу і сутність
мови, її структуру, функціонування та розвиток, її
зв’язок з позамовними явищами, а також про методи
дослідження мови та межі їх найдоцільнішого і
найефективнішого застосування.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ЗАКЛЮЧЕНИЕ
Наступна: Місце мовознавства в системі наук