Усі науки поділяють на природничі, предметом
вивчення яких є природа (фізика, хімія, географія, геологія,
біологія, астрономія тощо), і соціальні (гуманітарні),
предметом вивчення яких є людина в усіх її
багатоманітних виявах (історія, літературознавство,
мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук
належить до гуманітарних.
Оскільки мова — єдиний універсальний засіб
спілкування, то зв’язки мовознавства з іншими науками є
надзвичайно різноманітними і глибокими. Важко назвати
наукову галузь, яка б не була пов’язана з мовознавством.
Мовознавство, особливо загальне, найбільш
органічно пов’язане з філософією. Філософія — це база, на
якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи
розв’язання основних мовознавчих проблем: суть,
походження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і
змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти
питання про відображення людським мисленням
довкілля та про відношення мислення до мови. І це цілком
закономірно, бо мислення здійснюється переважно за
допомогою мови і дослідити характер мислення можна
тільки через мову. Такі кардинальні проблеми
загального мовознавства, як зв’язок мови і мислення,
взаємовідношення між мовою і суспільством, специфіка
відображення людиною довкілля в мові, знаковість мови
(до речі, вона вже була порушена давньогрецькою
класичною філософією), структурне членування і
внутрішні зв’язки мовної структури, мовні універсали, мето-
ди і методики лінгвістичного дослідження не можуть
бути розв’язані без філософії. В історії теоретичного
мовознавства відображені всі різновиди філософських
концепцій. У свою чергу, мовознавство збагачує
філософію новими фактами, що ілюструють філософські
положення.
Оскільки мовознавство належить до суспільних
наук, то, природно, тіснішими є його зв’язки з
гуманітарними науками: історією, логікою, соціологією,
етнографією, археологією, літературознавством.
Зв’язок мовознавства з історією, як і з іншими
науками, є обопільним. З одного боку, мовознавство
допомагає історії, проливаючи світло на певні історичні
факти, з іншого — використовує свідчення історії для
пояснення суто мовних явищ. Наприклад, той факт,
що назви тварин мають спільну етимологію в
більшості індоєвропейських мов (пор.: укр. корова, польськ.
кгоюа, чеськ. кгаиа, лит. кагие, прусськ. кигюіз, грец.
херадд «рогатий», лат. сегииз «олень», брет. саги
«олень»; укр. вовк, рос. волк, болг. вт>лк, сербохорв. вук,
чеськ. иік, польськ. юіік, лит. иііказ, латиськ. иїікз, нім.
\¥оІ{, англ. уооіі, гот. юиі^з, алб. иік), а назви рослин —
різну, навів на думку, що індоєвропейці спочатку
займалися скотарством, а вже пізніше, коли розселилися
на великі території, утратили контакти, і в них почали
диференціюватися мови, стали обробляти землю і
вирощувати зернові та інші культури. Історики теж
нерідко допомагають мовознавцям пояснити мовні
факти. Наприклад, російська мова має два різко
протиставлені діалекти — північний, для якого характерне
окання, і південний з притаманним йому аканням.
Однак серед північних окаючих говорів вузькою
смугою від Москви аж до Архангельська поширене
акання, що стало загадкою для діалектологів, які
неспроможні були пояснити цей факт. А історики з’ясували,
що саме через цю територію пролягав шлях, яким
південноросійські купці возили товари у країни
Скандинавії. Вони і поширили тут акання.
Особливо помітні зв’язки з історією в словниковому
складі мови і в сфері та характері функціонування мови.
Пор.: укр. гетьман, булава, яничар тощо. За даними
словника можна відтворити, наприклад, картину
економічного, суспільного і культурного життя слов’ян.
Спільні численні назви для проточних і стоячих вод,
озер, боліт, лісів, урочищ указують на те, що давні
слов’яни жили в лісистих місцевостях (у слов’янських
мовах немає давніх назв, пов’язаних зі степом).
Словник засвідчує контакти народів, наслідком чого є
значне поширення в українській топоніміці тюркізмів та
іранізмів. Нерідко навіть семантична зміна у слові
може вказати на якийсь історичний факт. Скажімо, рос.
питать колись мало таке ж значення, як і укр.
питати, тобто «розпитувати», але з поширенням у Росії
практики жорстоких допитів воно набуло значення
«катувати». Стосовно словника як історичного джерела,
треба пам’ятати, що мовні матеріали потребують
перевірки й уточнення істориків, археологів, етнографів.
Комплексне використання мовних даних, пам’яток
матеріальної культури та історичних джерел може дати
реальну картину.
Зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми
вираження одиниць мислення — понять, суджень,
умовиводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення
можна тільки через мову і, навпаки, змістом мови є
думка, мисль людини. Логіки через мову прагнуть
розкрити закони мислення, його форми, будову, рух.
Мовознавці вивчають структуру, функціонування і закони
розвитку мови, а закони мислення їх цікавлять тією
мірою, якою вони впливають на структуру мови.
Фактично мовознавець і логік вивчають те саме явище —
мову людини, але концентрують свою увагу на різних
її аспектах, бо в них різна мета.
Логіка постійно впливала на формування науки про
мову. Такі терміни, як суб’єкт, предикат, об’єкт,
атрибут, запозичені мовознавством з логіки. Більше того,
вплив логіки на мовознавство був таким активним, що
в мовознавстві оформився окремий логічний напрям.
Логічний підхід до вивчення мови притаманний уже
грецьким філософам V—І ст. до н.е., далі він
розвивався в концепціях західноєвропейської схоластичної
науки середньовіччя, в раціоналістичних концепціях
мови, що були підґрунтям загальних (філософських)
граматик XVII — першої половини XIX ст., а також у
лінгвістиці XIX—XX ст. (Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Віт-
генштейн, Р. Карнап та ін.). Логіка, в тому числі
математична, використовує мову як природну знакову
систему, на якій перевіряють формально-логічні теореми і
розв’язують формально-логічні задачі.
Тісний зв’язок має мовознавство із соціологією —
наукою про закономірності й рушійні сили розвитку та
функціонування соціальних систем — суспільства
загалом і його соціальних груп. Цей зв’язок
детермінований тим, що мова є явищем суспільним, виникає і
розвивається тільки в суспільстві, впливає на суспільство і
водночас стан мови великою мірою залежить від
суспільства.
На стику соціології і мовознавства виникла
соціолінгвістика — цаука, яка вивчає соціальну природу
мови, її суспільні функції, вплив соціальних чинників
на мову і роль мови в суспільному житті (докладніше
про це див. у розділі «Мова і суспільство»).
Оскільки мова — важлива етнічна ознака, то
неможливим є її повноцінне вивчення без етнографії —
науки про побут і культуру народів. Без даних
етнографії лінгвіст не може правильно пояснити значення
окремих слів та виразів, які стосуються побуту,
матеріальної та духовної культури, і правильно розкрити їх
етимологію. Так, назву місяця січень дехто пов’язував
зі снігом чи морозом (січе сніг, січе мороз), а назву
червня з червоним кольором (цвітуть червоні квіти).
Насправді ці назви пов’язані з господарською
діяльністю: взимку наші предки рубали (сікли) ліс, розчи-
щуючи ділянки землі під весняні посіви, а в червні
збирали черв’яків, з яких виготовляли червону
фарбу. Найтіснішими зв’язки мовознавства й етнографії
виявляються у процесі вивчення діалектного
словника — назви селянських будівель, начиння, одягу,
знарядь праці, обрядів тощо. Етнограф на основі мовних
фактів може простежити розвиток культури народу,
зміни в побуті, а також історико-культурні зв’язки
між народами.
Зв’язок мовознавства з етнографією зумовив
виникнення окремої науки — етнолінгвістики, яка вивчає
мову в її стосунках до культури, а також взаємодію
мовних, етнокультурних і етнопсихологічних
чинників у функціонуванні й еволюції мови (вплив на
структуру мови вірувань, звичаїв, побуту, загалом культури
народу). До сфери зацікавлень етнолінгвістики
належать, зокрема, проблеми табу, евфемізмів, теорія
номінацій, пов’язаних з характеристиками архаїчної
свідомості, в тому числі назв різних обрядів та ритуалів
(весільних, похоронних тощо).
Суто практичний характер має зв’язок
мовознавства з археологією — наукою, що вивчає історичне
минуле суспільства за виявленими під час розкопок
пам’ятками матеріальної культури. Археологи
знаходять стародавні предмети, а мовознавці
розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906—
1907 рр. у Туреччині під час розкопок археологи
виявили писемні пам’ятки. Мовознавці їх дешифрували, і
так було відкрито першу в історії індоєвропейську
мову з писемною фіксацією — хетську, якою
розмовляли в центральній і північній частинах стародавньої
Анатолії в II—І тисячолітті до н.е. У 1951 р.
археологи А. В. Арциховський і В. Л. Янін відкопали
недалеко від Новгорода берестяні грамоти, які були
розшифровані й описані мовознавцями В. І. Борковським,
Л. П. Жуковською та М. О. Мещерським.
Прозорим є зв’язок мовознавства з
літературознавством. Мова є першоелементом літератури, її
будівельним матеріалом. Тому мовознавство
настільки тісно переплетене з літературознавством, що вони
об’єднані в одну комплексну науку — філологію.
Відмінність між мовознавчим і літературознавчим
підходами до вивчення мови художнього твору, на думку
В. В. Виноградова, в тому, що лінгвіст іде у вивченні
мови художнього твору від мовних одиниць і
категорій, їх організації до художньо-естетичного змісту твору,
а літературознавець, навпаки, — від ідейно-художнього
змісту до його втілення засобами мови. З
мовознавством і літературознавством (філологією) тісно
пов’язана герменевтика — мистецтво тлумачення текстів,
учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.
Із природничих наук мовознавство пов’язане з
біологією, анатомією, фізіологією, психологією,
медициною, географією, семіотикою, фізикою, математикою,
кібернетикою, інформатикою.
Ще на початку XIX ст. представники порівняльно-
історичного мовознавства, зокрема А. Шлейхер,
застосували дарвінську теорію еволюції, що стало основою
натуралістичного напряму в мовознавстві. На сучасному
етапі зв’язок мовознавства з біологією засвідчується
американською генеративною лінгвістикою (Н. Хомсь-
кий та його послідовники), особливо гіпотезою
вроджених мовних структур. Дослідження можливого
спадкового характеру мовних здібностей людини, що
пов’язано з проблематикою глотогенезу, та ідея моногенезу
мови також спираються на біологічне підґрунтя. З
іншого боку, дешифрування генетичного коду
базується на засвоєнні біологами досвіду мовознавства і на ти-
пологічних аналогіях зі структурою природної мови,
які вивчають генетики і лінгвісти.
Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для
вивчення будови і функціонування мовного апарату
людини, а без знань фізіології (робота мозку, нервової
системи) неможливо пояснити не тільки творення і
сприйняття звуків, а взагалі породження і сприйняття
мовлення. Та й сама структура мови багато в чому
зумовлена фізіологічними особливостями людини,
можливостями людського організму. Нині у мовознавстві
стали застосовувати фізіологічні методи дослідження
(методика фізіологічних реакцій).
Давню традицію взаємозв’язків засвідчують
мовознавство і психологія — наука про процеси й
закономірності психічної діяльності. Психологічні теорії мови
набули поширення у другій половині XIX ст.
(психологічний напрям у мовознавстві представлений такими
відомими німецькими лінгвістами, як Г. Штейнталь,
В. Вундт, і видатним українським мовознавцем О.
Потебнею). У 50-ті роки XX ст. на стику мовознавства і
психології виникла психолінгвістика — наука, яка вивчає
процеси формування і сприйняття мовлення.
Взаємопроникнення мовознавства і психології зумовлене тим,
що функціонування мови є наскрізь психологічним.
Процес мовного спілкування, сприйняття, розуміння
мовлення неможливо пояснити без психології. Більше
того, вся мовна система зберігається у психіці, у
свідомості людини. Багато семантичних процесів
(метафоричні, метонімічні переноси, зближення значень та ін.)
пояснюються законами асоціації, бо зв’язок предмета з
його назвою має психічний характер.
Останніми роками пожвавилися зв’язки
мовознавства з медициною. Медики використовують мовні
факти для діагностики захворювань, а мовознавці
користуються медичними даними для прогнозування
мовленнєвої поведінки. На стику медицини і
мовознавства виникла нейролінгвістика — наука, яка на
основі лінгвістичних даних вивчає функції і зони
центральної нервової системи, пов’язані з мовою (в нормі
й патології). На межі мовознавства і психіатрії
знаходяться дослідження особливостей мовлення при
різних видах психічних захворювань. Для розуміння
особливостей фізіології людини мова відіграє особливу
роль, що нині враховується у психотерапевтичній
практиці (тексти для самонавіювання тощо).
Зв’язок мовознавства з географією полягає у
використанні поряд з історичними географічних даних для
встановлення давніх місць поселень певного народу
(доісторичної прабатьківщини), у зверненні до географії під
час дослідження топоніміки, мовних контактів тощо.
Зв’язок цих двох наук зумовив появу наприкінці XIX ст.
нового розділу в мовознавстві — лінгвогеографії,
предметом якої є дослідження територіального поширення
мовних явищ і нанесення їх на карту у вигляді ізоглос.
Семіотика — наука про загальні властивості знаків
і знакових систем — спирається на багато ідей і
результатів мовознавства, а мовознавству дає нові погляди на
мову й методи її дослідження. Вона вивчає мову в
одному ряду з іншими знаковими системами
(математичними знаками, різних видів сигналами, жестами,
мімікою, музикою, живописом тощо). Аспект бачення й
осмислення мови в семіотиці відмінний від
лінгвістичного. Лінгвістика розглядає мову в різноманітних
аспектах, а семіотика вивчає тільки загальні властивості
знаків.
Зв’язок мовознавства з фізикою, а саме з таким її
розділом, як акустика, найпомітніший у вивченні
звуків. Такі характеристики звуків, як висота, сила,
тривалість, тембр є власне фізичними. Крім того, сучасна
експериментальна фонетика для спостережень
використовує електроакустичні прилади (осцилографи,
спектрографи, інтонографи тощо, а також прилади, які
фіксують артикулювання звуків).
Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка
першою стала використовувати математичні методи
для дослідження свого об’єкта — і для одержання, і
для оформлення (запису) своїх результатів. Особливого
поширення в мовознавчих дослідженнях набула
статистика та побудова моделей і графіків. Помітним
явищем у лексикографії стали частотні словники.
Оскільки розвиток і функціонування мови,
структура різноманітних мовленнєвих ланцюжків,
використання мовних одиниць і категорій підпорядковуються не
жорстким, а ймовірнісним закономірностям, то для їх
вивчення стали застосовувати математичну теорію
ймовірностей. Такі поширені в лінгвістиці поняття, як
частота, коливання частот, вибірка, середня вибіркова
частота запозичені з математики. Для формального
опису мов ефективно використовують поняття і методи
математичної логіки. Усе це свідчить про виокрем-
лення в мовознавстві такої стикової дисципліни, як
математична лінгвістика.
Значно пожвавилися останнім часом зв’язки
мовознавства з кібернетикою — наукою, яка математично
обґрунтовує закони, що керують діями живих
організмів і машин-автоматів (роботів). На стику
мовознавства й кібернетики виникла кібернетична лінгвістика,
яка розглядає мову як одну з керувальних і керованих
систем. Мова є природною і надзвичайно потужною
кібернетичною системою.
Алгоритми автоматичного (машинного) перекладу —
результат співпраці мовознавців й інженерів.
Виникнення обчислювальної (комп’ютерної, інженерної)
лінгвістики, предметом якої є вивчення мови,
пов’язане з можливостями машинної обробки та переробки
інформації, що міститься в одиницях мови, й
інформації про саму мову, її будову, функціонування, є
наслідком контактування мовознавства і кібернетики.
Теорія інформації, або інформатика (її
розглядають то як самостійну науку, то як складову частину
кібернетики), вивчає проблеми передавання,
приймання, зберігання, перетворення і обчислення
інформації, її власний об’єкт — функціонування інформації
в системах «людина — людина» і «людина —
машина — людина». Водночас одним із об’єктів вивчення
теорії інформації є мова як засіб зберігання, переробки
і видачі інформації. Крім того, теорія інформації
змикається з лінгвістичним забезпеченням інформаційних
систем. Зв’язок мовознавства з теорією інформації
позначився на використанні її понять у лінгвістичних
дослідженнях. Зокрема, такі поняття, як код (спосіб
запису повідомлення), біт (одиниця виміру інформації),
надлишковість (різниця між граничною можливістю
коду і середнім обсягом передаваної інформації),
ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої
інформації, яка залежить від кількості знаків у коді й
імовірності їх появи в тексті) та багато інших стали
лінгвістичними термінами.
Отже, серед явищ, які є об’єктами різних наук, важко
знайти такий об’єкт, який хоча б віддалено нагадував
людську мову. Мову можна вивчати з
найрізноманітніших поглядів і в найрізноманітніших аспектах. Багато-
аспектність дослідження мови зумовлена її складністю.
Саме тому сучасне мовознавство являє собою комплекс
чиаленних дисциплін і напрямів, які то зближуються і
перехрещуються, то розходяться. Мовознавство стало
фундаментальною когнітивною наукою з надзвичайно
широким прикладним спектром.