Перші мовознавчі праці в Китаї належать до І
тисячоліття до н. є. Так, у V ст. до н. є. з’явилися
тлумачення незрозумілих слів у давніх текстах, а також
праці про зв’язок між словом і властивостями позначува-
ного ним предмета чи явища. У III ст. до н. є. китайці
дійшли висновку, що назва нерозривно пов’язана з
позначуваним, і так виникала теорія «виправлення
імен», тобто вибору імені, яке б відповідало позначува-
ному. Наприклад, якщо правління імператора було
невдалим, девіз правління оголошували
«неправильним» і змінювали. Вважалося, що людина, яка займає
певне соціальне становище, повинна поводитись
відповідно до назви цього становища.
У II ст. до н. є. було укладено перший
ієрогліфічний словник. Далі словникова робота стала провідною
в китайському мовознавстві.
Першим класиком китайського мовознавства
вважають Сю Шеня (І ст. н. є.). Він здійснив
класифікацію ієрогліфів і виділив їх складові частини (цим
користуються до наших днів).
Специфіка китайського мовознавства в тому, що до
II—III ст. н. є. китайські вчені досліджували тільки
значення й написання ієрогліфів, а не вимову слів.
Опрацьований Сю Шенем аналіз ієрогліфів з’явився
раніше, ніж перші праці з фонетики. Це пояснюється
складністю структури китайських ієрогліфів, які
вимагають уміння членувати їх на частини і складати їх
із частин. Створення таких словників зумовлене
також великою кількістю ієрогліфів, запам’ятовування
яких перевищує потенції людської пам’яті.
На китайську лінгвістичну традицію вплинув
складовий характер китайської мови. Основною одиницею
китайської фонетики вважають цзи — склад у цілому,
який водночас відповідає писемному знакові та
лексичній одиниці й розглядається як основна одиниця і
лексики, і граматики. Спочатку цзи інтерпретували як
неподільну одиницю, пізніше з розвитком фонетики як 26
Історія мовознавства
розділу мовознавства цзи почали членувати: відділили
тон як особливу характеристику складу, а те, що
залишилося після відрахування тону, ділили на дві частини,
які в нашому мовознавстві прийнято називати ініціал-
лю і фіналлю. Ініціаль — приголосний, з якого
починається склад, а фіналь — усе інше (голосний +
приголосні). Фіналь утворює риму. З XI ст. китайські мовознавці
складають таблиці, в яких склади впорядковуються за
ініціалями і фіналями. Звуків (фонем) у китайському
мовознавстві не виділяли аж до ознайомлення з
європейською традицією та її прийняття. Такий підхід
пов’язаний із жорсткою структурою китайського складу
[Алпатов 1998: 34].
З III ст. н. є. з’являються перші словники омофонів
і рифм. На початку XVIII ст. укладено великий
словник, який містить 47 035 ієрогліфів і 1995 їх варіантів.
Граматиці в китайській лінгвістиці приділяли
незначну увагу. Це зумовлено тим, що не було
необхідності виділяти граматику в окрему дисципліну, бо в
китайській мові немає словозміни й граматичної
афіксації (правда, є службові слова, але їх описували в
лексикографії). Класифікації за частинами мови також
не було, за винятком виділення «повних» і «пустих»
слів, що так само пов’язано з особливостями будови
китайської мови (немає словозміни, а синтаксично
більшість слів може виступати в найрізноманітніших
позиціях). Хоча синтаксис є дуже важливим для
китайської мови, він не став об’єктом вивчення. Граматична
наука в Китаї почала формуватися лише наприкінці
XVIII — на початку XIX ст. Перша граматика
китайської мови з’явилася 1898 р. і то під впливом
європейської традиції.
Досліджували китайські мовознавці й питання
діалектології та етимології. Так, ще на початку нашої ери
Ян Сюн написав працю про народні слова, що ввійшли
до літературної мови, вказавши на місце, звідки кожне
з цих слів походить. У II ст. Лю Си уклав словник
«Шимін» («Тлумачення імен»), у якому дано
етимологію китайських імен.
Китайське мовознавство аж до кінця XIX ст.
розвивалося самостійно без будь-яких впливів інших
лінгвістичних традицій. У XIX ст. китайці ознайомилися з
європейським мовознавством, і китайська традиція, на
відміну від індійської, швидко піддалася впливу
європейської. Нині в чистому вигляді вона вже не існує,
хоча деякі її ідеї та методи, особливо ті, що стосуються
ієрогліфіки, збереглися.
Китайська лінгвістична традиція справила істотний
вплив на японське мовознавство.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Мовознавство в Давній Індії
Наступна: Мовознавство в Давній Греції та Римі